Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

 

Напишу своє тихе та обережне слово у дискусії про Національне Військове Меморіальне Кладовище поблизу столиці. Не включалась раніше, бо хотіла мати візуал і результат, а не лиш слова.

Для тих, хто не в темі,— постало питання як саме організувати уніфікацію пам'ятних знаків:

Варіант 1. Плити з відмітками символів про релігійну приналежність для всіх;

Варіант 2. Козацькі хрести для християн і плити з символами для нехристиян.

Тут можна було б написати блок із силою-силенною аргументів на користь обох варіант, але мені простіше направити вас до текстів  Антона Дробовича, Віталія Гайдукевича, Тараса Іщика, Вахтанга Кіпіані, Світлани Поваляєвої. У всіх своя база, передістрія, внутрішня міфологія і, відповідно, бачення, що логічно, гарно і пізнавально. Ще бачила кілька надто маніпулятивних та агресивних текстів атеїстів, фанатиків і представників церкви. Таке не поширюватиму із зрозумілих причин. 

Моя біда у тім, шо я все намагаюсь приміряти на себе "окуляри автора" (стібільно завеликі, безумовно, та все ж), яку б точку зору він не описував, аби зрозуміти що і нащо він створює, як бачить. То дуже цікаво, але таки трохи тяжко, бо стабільно призводить до місця між всіх вогнів.

Дозволила собі спробу їх енергоефективного використання, бо згідна зі значною частиною власне всіх опіній, тож вони мені не виглядають взаємовиключними, а компліментарними. Бачу відповідь на питання у його ж формулюванні. Нема потреби сперечатись, якщо взаємозвинувачення трансформувати у взаємопобажання до макету. 

 

Собі вже значно давніше носила в думці таку форму, але через завантаженість лиш зараз дійшла руками зробити ескіз і попросити Анастасію Джулу, досвідчену архітекторку, з якою ми малювали і Микулинецький військовий цвинтар у Тернополі, перевести мою картинку у об'єм, за шо їй черговий раз дуже вдячна.

Відразу зазначу, що це не відшліфона фіналка, а суто відображення головного принципу: з одного боку у нас однострій та рівні шеренги однакових пам'ятних плит і досить місця для зручного розміщення інформації у будь-якій мірі деталізації, з іншого ж боку — у камені фрезою і виборкою у камені оформлений той символ, чи його відсутність, що відображає світоглядну оптику воїна.

 

Тож у цьому варіанті:

-  Уніфікація і строгість форм дотримані — у всіх пам'ятні знаки однакового форм-фактору, а не не християнські хрести vs прямокутники для всіх "інших/нетаких", шо зчитується як "неправильних". Нагадаю, що військові меморіальні комплекси, це не осібні могили, а цілісний комеморативний об'єкт, де сукупно має сприйматись вся локація, включно із пам'ятними знаками, інфраструктурними спорудами, усім спектром закладених функцій від науково-просвітницьких до побутово-прикладних, роботою із ландшафтом, флорою та фауною, освітленням і, звичайно ж,— логістикою церемоніалів.

Це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу, як на цивільних похованнях у нас зараз переважно є завдяки чорногранітному пшонка-стайлу, на жаль. Тут увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

- Водночас і традиція є збережена — форма козацького хреста присутня не відміткою, а формою; історична тяглість та традиція зафіксовані; християни в правах не ущемленні. Відповідні референси козацьких хрестів можна поглянути на фото із вказаними локаціями: Юрківка, Малинківка, Залізячка, Колодисте, Усатове, Новоселиця. 

 

Тут хочу відмітити неоціненний вклад Романа Маленкова у краєзнавство і дослідження зокрема козацьких поховань. Без цієї організованої бази проекту Україна Інкогніта було б значно складніше зорієнтуватись. Також пропоную  поглянути на фото з інших цілком собі християнських країн і прикладів їхніх військових поховань, де використана ця ідея "форма-контрформа". Еге, ще отаке, хрест не завжди пріоритетно був про релігійну приналежність, але то вже окрема мова.

 
Стальєно в Генуї, Італія
 
Ольсдорф, Гамбург
 
Військове кладовище в Газі 

Тема геть невесела, але, до слова, хай вже напишу. Знаєте оце базове "що було перше: курка чи яйце?", то мені, графічному дизайнеру, завжди цікаве було от що — який символ вугликом на скелі був намальований першим: хрестик чи кружечок? Це, звісно ж, жарт) Або ні. Але цей "прото-жарт" значно первинніший, об'ємніший, глибший, сильніший і базовіший за будь-які інші знаково-символьні системи, які потім були на цей конструкт із прямих і кривих ліній нарощені розвитком людської цивілізації та її розмаїтих вірувань.

А ще оце: де взялась думка малювати вугликом чи хай паличкою на піску? Ну і так далі у хронологічному чи зворотньому до історії напрямку бігаю іноді стежками думок і малюю собі атласи з тих мандрівок. Робота із сенсами і їх сприйняттям — я таке люблю, вмію, практикую.

Ще би було дуже добре, якби всім було очевидно наступне: живі воїни в одних спільних окопах і бліндажах ведуть бої та побут плече до плеча, тож це трішечки смішно, що загиблими вони мають певно покусатись, лиш би не в одній землі лежати, а в окремих секторах. Ну але та, то вже не моя компетенція.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.

Ігор Полуектов: Як і що писали про Україну в 1869 році?

Нашу країну тоді так і називали: "Україна" - у німецькомовній праці вченого Франца Нуоффера.

Вахтанг Кіпіані: Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

Іван Монолатій: Як коломиєць монополізував український проєкт

"З признанєм треба згадати видавничу фірму коломийського книгаря Якова Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки... Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії", - писав книго- і пресознавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році.