Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА
В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.
Статтю було опубліковано в журналі "Нумізматика і Фалеристика" у № 2 (114), 2025 рік
В Українській Повстанській Армії (УПА) та збройному підпіллі Організації Українських Націоналістів (ОУН), що підпорядковувалися Українській Головній Визвольній Раді (УГВР) упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Одним із важливих елементів її функціонування були повідомлення про відзначення повстанців, які поряд із персональними поданнями до нагородження (пропозиції, внески, клопотання), документами про нагородження (рішення і постанови УГВР, накази Головного командування УПА, крайових військових штабів УПА, військових штабів воєнних округ (груп і з'єднаних груп) УПА й окружних провідників підпілля) та власне самими нагородними знаками стали предметом досліджень як істориків національно-визвольного руху, так і фалеристів.
Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення, що були у вигляді коротких згадок у приватно-діловій кореспонденції та публічних пропагандистських матеріалах (некрологи, окремі листівки та видання для широкого загалу, пісенники тощо), тимчасових посвідок, посвідок про номінування та нагородження, окремих повідомлень-привітань та виписок з наказів із поздоровленнями тощо. На жаль, змушені констатувати, що таких персональних повідомлень про відзначення повстанців у вигляді посвідок-привітань, введених у науковий обіг, обмаль, хоч керівництво УГВР, УПА та ОУН намагалося їх масштабувати й уніфікувати. Очевидно, задумкою керівництва національно-визвольного руху був план майбутньої заміни таких посвідок на офіційні, що видавалися б разом із нагородним знаком, але до логічного завершення та реалізації не дійшло переважно через жорсткі умови збройної боротьби проти московських окупантів.
Чи не першим введеним у науковий простір персональним повідомлення про відзначення повстанця нагородою УПА є "Тимчасова посвідка", яку віднайшли в с. Дермань, що на Здолбунівщині. Для широкого загалу її представили в 2006 р. дослідники Ігор Марчук та Сергій Музичук[1]. У цьому оригінальному повстанському документі, датованому 20 вересня 1948 р., крайовий провідник ОУН Північних Західних Українських Земель (ПЗУЗ; територія Волині й Полісся) Микола Козак ("Сергій Хортиця") повідомляє командира охорони провідника ОУН Рівненської округи і, водночас, районного провідника Григорія Довбенка ("Юрко") про те, що відповідно до наказу головного військового штабу (ГВШ) УПА його нагороджено Бронзовим Хрестом заслуги.
Ще одне повідомлення-привітання – "Командирові Граневі до відома", згадане істориком Володимиром Морозом, стосується чотового УПА Івана Захаренка ("Грань"), якого УГВР відзначила Золотим Хрестом бойової заслуги І класу. В документі, який датується 12 липня 1948 р., йдеться, що з цієї нагоди надрайонний провід ОУН Миколаївщини-Щиреччини "складає" нагородженому найщиріші побажання[2]. Варто підкреслити, що у другій половині 1948 р. І. Захаренка скерували у мережу ОУН Подільського краю бойовиком у групи, які діяли на Дунаєвеччині впродовж 1948-1950 рр. Від літа до пізньої осені 1949 р. його також залучали до праці при Чортківській надрайонній/окружній підпільній друкарні ОУН "ім. Симона Петлюри", де він допомагав виготовляти "особливого роду листівки" – "бофони", кошти за розповсюдження яких йшли на бойовий фонд ОУН.
Персональне повідомлення про відзначення нагородою "Граня". 12.07.1948 р.
Командир групи УПА "Лисоня" та провідник ОУН Подільського краю Василь Бей ("К. Гулий") 17 серпня 1949 р. підготував "Поздоровлення з нагородою" – виписку з наказу ГВШ УПА про відзначення Кам'янець-Подільського окружного провідника ОУН Григорія Левчука ("Жван") Бронзовим Хрестом заслуги.
Копії цього повідомлення, відповідно до оригіналу, передруковували у звітах працівники МВС з метою використання в оперативних цілях, тим самим нічого не підозрюючи, розтиражували його і, що для нас важливо – зберегли для історії[3].
Копія персонального повідомлення про відзначення нагородою "Жвана" виконана працівниками МВС. 1949 рік
В оглядовій статті Володимир Ковальчук оприлюднив "Посвідку про номінування і нагородження" провідника ОУН Житомирської округи Володимира Кудрі ("Роман")[4], яку заповнив 14 жовтня 1952 р. заступник крайового командира УПА-Північ (водночас заступник крайового провідника ОУН ПЗУЗ і Рівненський окружний провідник ОУН) та член УГВР Анатолій Маєвський ("К. Ткач"). Це унікальний документ збройного підпілля, який засвідчує присвоєння старшинського ступеня – поручник, очевидно, за командування військовими одиницями в з'єднанні УПА "Базар", і факт відзначення чотирма нагородами.
Так, за цією посвідкою В. Кудра відзначений Срібним Хрестом заслуги, Бронзовим Хрестом заслуги, Бронзовим Хрестом бойової заслуги, а також медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах". Потрібно закцентувати увагу на тому, що досі загадкою для істориків залишається наказ ГВШ "з нагоди 10-річчя УПА" від 14 жовтня 1952 р. згідно з яким "Романа" нагороджено Бронзовим Хрестом заслуги, оскільки в архівних установах його не виявлено.
Персональне повідомлення про присвоєння військового звання та відзначення нагородами "Романа". 14.10.1952 р.
У Галузевому Державному Архіві Служби Безпеки України дослідники знайшли ще кілька датованих 1952 р. персональних повідомлень про відзначення повстанців. Вони стосуються постаті члена Проводу ОУН і УГВР Василя Охримовича ("Кузьма"), який відомий своєю підпільною діяльністю на Тернопільщині з часів польської окупації краю. Із 1930 р. він брав активну участь в розбудові мережі ОУН на посадах керівника п'ятірки ОУН в межах Тернопільського повіту (1930-1933), Дичківської районної (1933-1935), Тернопільської повітової (1935-1936) та окружної (1936-1937) екзекутив (проводів), за що був виключений з Тернопільської гімназії та неодноразово заарештовувався поліцією за організацію бойових груп ОУН і розповсюдження нелегальної літератури.
Василь Охримович ("Кузьма")
На початку німецько-радянської війни у 1941 р. В. Охримович коротко очолював Тернопільську обласну управу (обласний провід ОУН) відновленої Української Держави, а у 1944 р. став одним із засновників УГВР. Опинившись на еміграції, продовжував діяти на користь українського підпілля, а в ніч з 19 на 20 травня 1951 р. десантувався з літака на чолі групи кур'єрів УГВР в районі г. Шибела в Карпатах. Встановивши зв'язки з керівництвом національно-визвольного руху в Україні він передислокувався на Тернопільщину, де провів другу половину осені, зиму та весну 1951-1952 рр. спочатку в криївці біля с. Мала Березовиця (жовтень-листопад 1951 р.), а далі в криївках с. Курники Іванничівські (тепер с. Іванчани) Збаразької міської громади Тернопільського району. Під час свого побуту В. Охримович мав ряд зустрічей з Тернопільським окружним провідником Іваном Комарем ("Олесь"), Збаразьким районним провідником "Чубатим", їхніми групами та Головним Командиром УПА Василем Куком ("Леміш") і його почетом[5]. Перед Великодніми святами 5 квітня 1952 р. В. Кук, який також зимував у Іванчанах, підготував персональне повідомлення-вітання для В. Охримовича – "До д. Кузьми. Повідомлення"[6], в якому зазначено присвоєння військового звання – майор-політвиховник та нагородження Золотим Хрестом бойової заслуги ІІ класу "за успішне виконання особливо важливого завдання".
Восени 1952 р., напередодні відзначення свята УПА, В. Охримович ("Кузьма"), якого призначили відповідальним за мережу ОУН у Львівському та Карпатському краях, як "виконуючий обов'язки командира В[оєнної] О[круги]" підписав дві "Тимчасові посвідки" про відзначення членів збройного підпілля, бойовиків "Петра" та Михайла Дендериса ("Дмитро")[7] нововведеною нагородою – медаллю "Х-річчя УПА". У цих важливих документах зазначено: "Посвідка остається важною аж до одержання медалі".
Михайло Дендерис ("Дмитро") з Головним Командиром УПА Романом Шухевичем ("Т. Чупринка")
Оригінал посвідки "Петра" зберігся в архіві, а посвідка "Дмитра" – колишнього охоронця Головного Командира УПА Романа Шухевича ("Т. Чупринка") і ряду членів Проводу ОУН, дійшла до нас в перекладі російською мовою, який зробили працівники МДБ.
У цій статті пропонуємо до огляду ще одне персональне повідомлення про нагородження Бронзовим Хрестом бойової заслуги. Цей документ разом з іншими матеріалами підпілля зберігся в повстанському архіві, виявленому поблизу с. Конюхи Козівської селищної громади Тернопільського району. Впродовж 1940-х – 1950-х рр. ця територія була важливим епіцентром діяльності українських повстанців.
Із тексту "Повідомлення" відомо, що заповнив його вкінці літа – на початку осені 1950 р. провідник ОУН під цифровим псевдо – "Н-55". Припускаємо, що це можливо і не псевдо якогось провідника ОУН, а поштова адреса чи означення території, або ж позначка повстанського осередку підпілля.
Відповідно до функціонування цілісної нагородної системи УПА, військове відзначення бойової заслуги 5 стуепеня – Бронзовий Хрест бойової заслуги мали право надавати крайові командири УПА в наказах крайових військових штабів УПА[8] із 1944 до кінця 1946 р., а дальше – з 1947 р. командири воєнних округ (груп чи з'єднаних груп) УПА в наказах своїх штабів[9]. Окремо, право відзначати цією нагородою отримали члени Проводу ОУН, які, мабуть, були членами Головного командування УПА: колишній крайовий командир УПА-Південь Василь Кук ("Леміш") на основі повноважень наданих Головним Командиром УПА Р. Шухевичем від 27 грудня 1945 р.[10] (ймовірно, до призначення В. Кука Головним Командиром УПА влітку 1950 р.), а також, припускаємо, з 1952 р. крайовий провідник ОУН ПЗУЗ і, водночас, крайовий командир УПА-Північ Василь Галаса ("Орлан"). Тож, на кінець літа – початок осені 1950 р. в Галичині право відзначати цією нагородою УПА було у командирів воєнних округ (груп) УПА. Однак ми не виявили, що це за наказ датований серпнем 1950 р., на який покликається укладач повідомлення "Н-55" і, зрештою, також не виявлено кому ж саме належить це цифрове псевдо.
Фотографічне зображення Бронзового Хреста бойової заслуги. 1982 р.
Із суміжних документів відомо, що наприклад Чортківський надрайонний провідник ОУН Михайло Ярчук ("Клим") використовував схожий цифровий адрес для кореспонденції – "Ш-55", а співробітник (шеф канцелярії, секретар та керівник зв'язку) організаційної референтури ОУН Подільського краю Степан Федорів ("Мирон"), який водночас виконував обов'язки Підгаєцького районного провідника ОУН, користувався поштовим адресом – "Е-55". Число "55", як цифронім також використовував заступник керівника пропагандистської референтури ОУН Подільського краю Мар'ян Іваніцький ("Промінь"). Враховуючи, що територія Козівської селищної громади на початку 1950-х рр. знаходилася в межах Бережанського надрайону ОУН, схиляємось до думки, що "Н-55" має безпосередній стосунок до керівництва мережею підпілля на Тернопільщині.
При подальшому опрацюванні "Повідомлення" і неозброєним оком помітно, що частина важливої інформації – псевдо повстанця якого нагороджено та його організаційно-теренова прив'язка до території, що були подані в документі записом від руки різними чорнильними ручками, на жаль, зазнала пошкодження. Однак завдяки сучасним технологіям і вміло проведеній кольорокорекції під керівництвом добродія Андрія Шараварника вдалося прочитати значну частину втраченого. Тож із друкованого тексту та відновлених даних з'ясовано, що "віст[уна] Смолу" нагородили Бронзовим Хрестом бойової заслуги "за жертвенну і віддану працю на протязі шістьлітньої підбольшевицької окупації України в рядах революційно-визвольного збройного підпілля". А згадка у "Повідомленні" військового ступеня – вістун дозволяє зробити припущення, що нагороджений до розформування УПА воював у її рядах, де й став підстаршиною.
На закінчення потрібно додати, що візуальний образ повстанських нагород на зламі 1949-1950 рр. розробив відомий графік підпілля, співробітник референтури пропаганди крайового проводу ОУН ПЗУЗ та член УГВР Ніл Хасевич ("Зот"). Проєкти його авторства були затверджені УГВР 30 червня 1950 р. Проте план-пропозиція Н. Хасевича про можливість виготовлення нагород кустарним способом в умовах підпілля не знайшов належної підтримки серед керівництва національно-визвольного руху, а тому ще у 1950 р. проєкти затверджених нагород доставили за кордон, де й виготовили їх. У травні 1951 р., ймовірно, першу невелику партію в Україну доставив згаданий Василь Охримович, а Н. Хасевич зобов'язався виконати уніфікацію майбутніх персональних повідомлень про відзначення: "проект виказок про нагородження зроблю"[11]. Однак, чи отримав, до прикладу, повстанець "Смола" свою заслужену нагороду і яка його подальша доля – наразі не встановлено.
Ніл Хасевич ("Зот")
Статтю написано завдяки щирій допомозі дослідників Володимира Мороза, Ігоря Марчука, Володимира Пукача, Андрія Шараварника, Ігоря Саківського, за що висловлюємо їм сердечну вдячність. Вважаємо, що ця публікація сприятиме подальшому пошуку документів українського підпілля щодо функціонування нагородної системи та допоможе в майбутньому провести ідентифікацію невідомих повстанців та верифікацію їхніх посад.
[1] Українська Повстанська Армія / Ігор Марчук, Сергій Музичук. – Рівне, 2006. – С. 40. (Бібліотека журналу "Однострій", серія "Українські військові формування ХХ століття. Організація, уніформа, символіка").
[2] Мороз В. Він ліквідовував Свєрчевського / Володимир Мороз // Шлях Перемоги. – Ч. 43 (2940), 27 жовтня 2010. – С. 6.; Волянюк С. Повстанець з Херсонщини, що ліквідував польського генерала / Сергій Волянюк // Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/columns/2020/05/20/157539/.
[3] Літопис УПА. Нова серія. – Т. 18: Діяльність ОУН та УПА на території центрально-східної та південної України / упоряд. Олександр Пагіря, Володимир Іванченко. – Київ; Торонто, 2011. – С. 198–199.
[4] Ковальчук В. Листування командирів УПА в 1944 – 1952 рр. Скани документів / Володимир Ковальчук // Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2012/10/14/96826/.
[5] Літопис УПА. Нова серія. – Т. 27: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА. 1949–1956. Кн. 3 / упоряд. Михайло Романюк. – Київ; Торонто, 2017. – С. 431–432.
[6] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 398. – Т. 13. – Арк. 370.
[7] Мороз В. Михайло Дендерис – "Дмитро" – охоронець Головного Командира УПА / Володимир Мороз // Шлях Перемоги. – Ч. 41 (3042), 10 жовтня 2012. – С. 6.
[8] Літопис Української Повстанської Армії. – Т. 1: Волинь і Полісся: німецька окупація. Книга перша: Початки УПА; документи й матеріяли / упоряд. Є. Штендера. – Торонто, 1976. – С. 164-167.
[9] ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 88. – Арк. 605.
[10] Літопис УПА. Нова серія. – Т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА / упоряд. Володимир Ковальчук, Валерій Огороднік. – Київ; Торонто, 2011. – С. 329–330.
[11] Життя і творчість Ніла Хасевича / Олександр Іщук, Ігор Марчук. – Торонто–Львів: Видавництво "Літопис УПА", 2011. – Літопис УПА. Серія "Бібліотека". Т. 10. – С. 138–140, 210, 214.
