Спецпроект

Шевченківська премія для львівських плагіаторів

Президент України Віктор Янукович нагородив Шевченківською премією в галузі літературознавства Романа Горака та Ярослава Гнатіва за багатотомне дослідження "Іван Франко". Але і в Києві, і у Львові автори відомі як графомани та плагіатори...

 

Зокрема, цілі сторінки з тому шостого "В поті чола" (2006) книги "Іван Франко" дослівно списані з моєї монографії "Польсько-українська угода 1890-1894 рр." (2000), а саме сторінки 298-301 вказаного тому праці лауреатів  (розділ "Угода") дослівно переписані із сторінок 106-107 моєї книги, відповідно 303 - 115, 304 - 115, 308 - 126, 311 - 128 і 131, 330 - 136 і 139, 331 - 139-141, 332 - 143-144, 335 - 146-147, 336 - 148-149, 337 - 152 і 155-156. Про що я вже писав у своїй рецензії на цей том, опублікованій у київській "Критиці" 2009 р. (І. Чорновол. Крадіжка у поті чола // Критика, 2009.  №3-4. С.35). 

Про елементи графоманії та плагіату в попередніх томах писав також писав професор Леонід Тимошенко у рецензії на том третій багатотомної біографії І.Франка авторства лауреатів, що фактично є спримітизованим переказом виданої ще 1908 р. книги Здіслава Культиса  "Historia gimnazium drogobyckiego" (Л. Тимошенко. Спримітизоване франкознавство. Горак Р., Гнатів Я. Іван Франко. Книга третя. Гімназія. Львів: Місіонер, 2002 // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск VII. Дрогобич, 2003. С.613-619; див. також критику Л.Тимошенком тому другого „Цілком нормальна школа" біографії І.Франка Я.Горака та Я.Гнатіва в: Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск VI. Дрогобич, 2002. С.573-582), зрештою, й інші.

В нещодавньому інтерв'ю "Львівській газеті" член Комітету з Національної премії ім. Т.Шевченка Дмитро Стус розповів, що комітет таки обговорював мою публікацію в "Критиці". Він визнав наявність в книзі лауреатів "списаних абзаців", "певних некоректностей", "певних бліх", але вони на загальному тлі "мінімальні" і "що такої масштабної роботи в літературознавстві давно не було".

Виходить, Р.Горак і Я.Гнатів отримали премію за об'єм? А може, потяг до об'ємної писанини коштом естетичної складової  - то все ж ознака графоманії? (Згідно "Вікіпедії", "графома́н - людина, що має сильний, часто хворобливий, потяг до письменництва, але не має відповідних здібностей. Найяскравішими рисами графомана є значна літературна активність (багато пише) та жадання слави й уваги").

Ймовірно, праця лауреатів обмежена 10 томами і 11 книгами також недарма. Нагадаю, що "Історія України-Руси" Михайла Грушевського складається з 11 томів і 12 книг. Тож політкоректності лауреати дотрималися...

І ще про спритність хитруватих лауреатів. Більшість томів згаданої біографії І.Франка  рекомендувала до друку Вчена рада Львівського національного університету ім. І.Франка. Навіщо Вченій раді шанованого вузу рекомендувати до друку витвір письменників - досі було незрозуміло.

Бо важко собі уявити, скажімо, есеї Юрія Андруховича з рекомендацією до друку Вченої ради Прикарпатського державного університету ім. В.Стефаника. Але Ю.Андрухович на Шевченківську премію не претендує. Варто також зауважити, що в інших томах біографічної серії І.Франка Р.Горак і Я.Гнатів повідомляли імена рецензентів, на основі рекомендацій яких Вчена рада ЛНУ приймала відповідні рішення; однак хто рецензував переписаний з моєї монографії шостий том - таємниця.

Шевченківські лауреати Роман Горак (справа) і Ярослав Гнатів, що їх львівський історик Ігор Чорновол звинувачує в плагіаті.                                Фото - http://lviv.expres.ua

2006 року за той же том шостий біографії І.Франка "В поті чола" Львівська обласна адміністрація нагородила плагіаторів Р.Горака та Я.Гнатіва премією ім. Михайла Возняка. Що чиновники Львівської області не читали премійованого ними шедевра, сумніватися не приходиться. Не залучали вони й експертів. Ймовірно, тим самим шляхом пішли й кваліфіковані літератори, члени комісії Шевченківської премії на чолі з Борисом Олійником.

Нагадаю, що новий президент України Віктор Янукович здійснив ротацію особового складу Комітету з Національної премії ім. Т.Шевченка. Тож привітаймо склад нового комітету: за всю історію Шевченківської премії плагіаторів не нагороджували ні разу.

А от львівські книгарні двічі премійований "шедевр" розповсюджувати не бажають.

Два роки тому, обійшовши всі магазини, я придбав згаданий шостий том біографії І.Франка авторства Р.Горака та Я.Гнатіва лише після дзвінка в видавничий центр Львівського національного університету ім. І.Франка з проханням його продати мені; відтак книгу принесли в магазин видавництва (її не було й там) та продали. 

P.S. Як повідомляє служба новин ВВС, нещодавно певний професор Бременського університету звернув увагу на дослівне співпадіння одного абзацу дисертації міністра оборони Німеччини Карла Теодора цу Ґуттенберґа, захищеної 2006р., з певною газетною публікацією, а  іншого фрагменту - з текстом із сайту посольства США. Відтак 51 500 німецьких учених підписали звернення до канцлера Анґели Меркель з вимогою звільнити плагіатора.

Після того як експертиза встановила, що половина тексту дисертації переписана з праць інших авторів, Бейреутський університет (University of Bayreuth, Баварія) позбавив плагіатора докторського диплому, а цу Ґуттенберґ подав у відставку добровільно.

А от наша українсько-візантійська цивілізація - особлива.

То може президент України візьме того горе-міністра на роботу? А Шевченківський комітет нагородить? Herr Karl Theodor zu Guttenberg! Wllkommen auf Ukraine!


Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.