Спецпроект

"Влада піддає мене тортурам, примушує припинити голодування..."

Не було іншого варіанту докричатись до глухої влади. Він оголосив голодування. З нього сміялись і глузували. Почали примусово годувати блювотною рідиною. Серце не витримало болі і ганьби. Його звали...

Цей текст* на ім'я генпрокурора, слухняного виконувача розпоряджень правлячої партії, політзек Анатолій Марченко написав восени 1986-го року, перебуваючи в Чистопольській тюрмі. 

"Заявление

С 4 августа с.г. я нахожусь в голодовке с требованием прекращения издевательств над политзаключенными в СССР и их освобождения.

На сороковой день голодовки, 12 сентября, меня впервые накормили искусственно и с тех пор применяли искусственное питание ежедневно один раз в день, кроме воскресенья.

 

В связи с фактором искусственного питания в той его форме, в которой этот гуманный сам по себе акт применяется лично ко мне администрацией УЭ-148/ ст-4, я вынужден обратиться с данным заявлением на Ваше имя, гр-н Генеральный прокурор СССР.

Я знаком с искусственным питанием по личному опыту в местах заключения еще с 50-х годов, когда голодающих зэков начинали кормить искусственно не на сороковой день голодовки, а на первой неделе.

Так что мне есть с чем сравнивать сегодняшнюю мою голодовку. И это сравнение дает мне основание заявить Вам, что искусственное питание для меня - не что иное, как замаскированное под гуманный акт спасения жизни голодающего издевательство.

И цель этих процедур одна: принудить меня такой коварной и недозволенной формой физического воздействия прекратить голодовку.

Вот фактическая сторона этого мерзкого метода.

Питательная смесь приготавливается умышленно с крупными кусочками-комочками из пищевых продуктов, которые не проходят через шланг, а застревают в нем и, забивая его, не пропускают питательную смесь в желудок. Под видом прочистки шланга мне устраивают пытки, массажируя и дергая шланг, не вынимая его из моего желудка.

Это и говорит о злонамеренности устраиваемой мне пытки под видом гуманного акта.

Как правило, всю эту процедуру проделывает один медработник. Он поэтому не в состоянии при заливке смеси размешивать ее, так как у него уже заняты обе руки: одной он держит шланг, а другой он заливает в нее из миски смесь.

Повторяю, что в данном случае под видом гуманного акта советские власти в лице медчасти тюрьмы подвергают меня физическим пыткам с целью принудить прекратить голодовку. По многолетнему личному опыту я знаю Вашу манеру реагировать на сигналы о произволе тюремщиков.

Вы поручаете разобраться, по существу, тем же тюремщикам, например начальнику Управления.

 

"Факты проверкой не подтвердились" - это стандартный ответ в таких случаях. Он, конечно, очень удобен для внутреннего потребления, но вряд ли он будет таковым, когда будет представлен советским представителям международными организациями. А этого в наши дни советским властям рано или поздно не избежать!

Так что, гражданин Генеральный прокурор СССР, прекращайте издевательства и пытки, не используйте гуманный акт - спасение жизни голодающего - в качестве физического воздействия с целью принудить его прекратить голодовку.

Свободу всем политзаключенным в СССР!

Политзаключенный Марченко".

Через пару тижнів після припинення голодування, яке тривало 117 днів, серце Анатолія Тихоновича зупинилося. Це сталося 8 грудня 1986 року. Таким чином Марченко став останнім радянським політв'язнем, який помер у ГУЛАГу. Не сталінському, правда, - горбачовському.

Демократ і прихильник соціалізму з людським обличчям мав шанс врятувати людину, та не зробив цього. Бо система в умовах, коли закон не працює, вважає себе безпомильною... Отже, кров Марченка - на руках генерального секретаря ЦК КПРС Горбачова, генпрокурора СРСР Рєкункова та інших нікому вже тепер не цікавих законників і медиків. 

Примусове годування екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, яке триває нині в стінах Лук'янівського слідчого ізолятора, на нашу думку, є беззаконням і блюзнірством.

Людина в СІЗО - не злочинець, вердикт суду попереду, і вона має право на безпеку, гідне поводження, юридичний захист, надання необхідної медичної допомоги - словом, все те, чого позбавлений нині громадянин України Луценко.

*Перша публікація - 2008 року в московській "Новой газете"

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.