8 травня 1945

День перемоги в Лондоні. Фоторепортаж

Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об'єднаного Королівства? Чого немає в них у цей день? Рознарядок, обов'язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні - скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні.

Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об'єднаного Королівства? Так, як  майже в усіх країнах  антигітлерівської коаліції - 8 травня. День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням.

"Що тут не ясно?" - як сказав би класик...

Чого немає в них у цей день?  Рознарядок, обов'язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача... Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні - скрізь. Але... не більше, ніж у звичайні дні.

Свято відбувається, проте саме як свято воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня.

Друга риса - мабуть, англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам'ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають - Monty. Кудись відсторонено вбік дивився майстер стратегії Аланбрук.

 

Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх - кам'яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок Другої світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері...

 

Біля підніжжя цього зворушливого пам'ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монумента з лаконічним написом: "The Glorious dead" - "Загиблим героям". Обабіч нього увесь рік стоять прапори родів королівських військ.

А ще: британці не виділяють Другу світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, "англійства".

Особливо помітна увага до І Світової війни (про пам'ятники тієї епохи - в наступних репортажах). А вшанування перемоги над гітлеризмом відбувалося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової.

І першим прийшов... Солдат.

 

Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати.

 

Як же вони йшли!... З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм...

 

Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру.

А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані. Чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. І жодних промов, обіцянок і клятв. Все майже як у нас. Майже...

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.