Звернення Петлюри до українців: "Антисеміт - паршива вівця. Женіть його!"

"Єврейське населення, що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також - як і ви, селяни - жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..." Що характерно: в документі немає жодного слова "жид".

Вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року було представлено засобами масової інформації як акт справедливої помсти за масові вбивства євреїв в Україні. В результаті кілер ЧК Самуель Шварцбард не лише швидко вийшов на волю в ореолі героя-месника, але й надовго закріпив за Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму.

Ця історія настільки сподобалася чекістам, що випробувані тоді прийоми дискредитації і пришивання антисемітського ярлика стали одним із головних методів у боротьбі з українським національним рухом.

Документи, які могли спростувати цей стереотип пильно приховувалася у їхніх архівах. В розділі "Джерела" ІП представляє один із доказів спростування міфу про Петлюру-антисеміта - звернення "До населення України" за підписом головного отамана військ Української Народної республіки.

 Джерело: Галузевий державний архів Служби безпеки України. Справа 74760, том 10. - аркуш 5

Цей документ за підписом Симона Петлюри, датований 1921 роком, підшитий у 17-томну справу Всеукраїнського центрального повстанського комітету в якості речового доказу. Тепер крупним планом:

Ліва частина документу. Зверніть увагу на чекістську примітку вгорі - "Найдена при обыске у Панька"

"...Єврейське населення - дрібні торговці, ремісники та робітники - що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, також скривджене і пограбоване більшовицькими порядками. Крам з крамниць торгівців, струмент і варстати у ремісників відбирається для комуни.

Петлюра в Парижі. Як його вбили і зробили антисемітом

Хіба це не розорення для єврейського населення? Хіба ж, загибаючи з голоду, пограбоване єврейське населення може радіти грабіжникам-більшовикам? Ні. Єврейське населення, так як і ви, селяни, жде не діждеться визволення від комуністів-грабіжників..."

Права частина документу. Хтось дописав відірвані рядки - або чекіст, або розповсюджувач. А, може, вже працівник архіву

"...Тяжко мені чути цю більшовицьку брехню про вас, брати-селяни, і коли б серед вас завелась яка паршива вівця, яка плямує усіх вас ганебними бандитськими вчинками, мусите викинути її з ваших рядів негайно..."

Джерело: ГДА СБУ Спр. 74760, т.10. - арк.5

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.