20 років референдуму на підтвердження Акту незалежності. Підсумки

1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, який надав всенародної легітимності проголошенню самостійної України дня 24-го серпня. Історичне рішення підтримали в усіх 27 адміністративних регіонах.

 

 

Підтримка Акту проголошення незалежності України по регіонах виглядала так:

Тернопільська область - 98,67%

Івано-Франківська область - 98,42%

Львівська область - 97,46%

Волинська область - 96,32%

Хмельницька область - 96,30%

Черкаська область - 96,03%

Рівненська область - 95,96%

Київська область - 95,52%

Вінницька область - 95,43%

Житомирська область - 95,06%

Полтавська область - 94,93%

Кіровоградська область - 93,88%

Чернігівська область - 93,74%

Київ - 92,88%

Чернівецька область - 92,78%

Сумська область - 92,61%

Закарпатська область - 92,59%

Запорізька область - 90,66%

Дніпропетровська область - 90,36%

Середнє значення по Україні - 90,32%

Херсонська область - 90,13%

Миколаївська область - 89,45%

Харківська область - 86,33%

Одеська область - 85,38%

Донецька область - 83,90%

Луганська область - 83,36%

Севастополь - 57,07%

Кримська АРСР - 54,19%.

Підтримка Акту проголошення незалежності України виглядала так:

Графіка: Вікіпедія

 

Непідтримка Акту проголошення незалежності України виглядала так:

Найбільше противників незалежності було у Криму. Але й там - менше половини

Київський Міжнародний інститут соціології (КМІС) 20 років поспіль проводив дослідження про ставлення громадян України до її державної незалежності. Частка прихильників ніколи не опускалася до небезпечної позначки у 50% (найнижчий результат - 56% - був у 1994 році).

Опитування КМІС, проведене у листопаді 2011 року, показало, що частка дорослого населення, яка підтримує незалежність, складає 83%. Графік коливань цього показника з 1991 до 2011 року дивіться в розділі "Коротко".

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.