"Боронячи Україну від насильників". Наші перші "кіборги"

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох героїв та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам подивитись у вічі захисникам Києва від московських окупантів.

Одна із найпоширеніших фраз про бій під Крутами та розстріляних там же більшовиками студентів та гімназистів – "про це нічого не відомо".

Насправді бій під Крутами – чи не найбільш досліджена подія часів українсько-більшовицької війни 1917-1918 рр. Дослідники дійшли до таких деталей, як кількість кулеметів на полі бою та місця їх розташування.

Після бою більшовики розстріляли частину полонених. Про їх кількість є різні твердження – від 17 до 42 осіб. Не будемо вдаватися у цій статті до підрахунків кількості розстріляних, оскільки нових джерел, що давали би підстави для оновлених даних не виявлено.

У березні 1918 р. крутянців перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. Наразі вдалося встановити та перевірити життєписи вісьмох крутянців та віднайти шість їхніх фотокарток. Пропонуємо читачам ознайомитись з біографіями перших кіборгів та подивитись їм у вічі.

Сидір Пурик-Пуриченко

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: с. Саливонки (нині – Васильківський район, Київська область)

Під час Першої світової війни служив фельдшером у Могилеві-Подільському. Був поранений.

Влітку 1918 р. могилівське товариство "Рідна Стріха" заснувало фонд вшанування його памʼяті.

Олександр (Олелько) Попович 

 

Вік на час бою: 21

Народився: Золотоноша (нині – Черкаська область)

Навчався у Золотоніській гімназії та Київському політехнічному інституті.

Активіст Української партії соціалістів-революціонерів та Селянської Спілки.

З початком Першої світової війни він працював у таємному українському "Червоному Хресті", товаристві допомоги бранцям-галичанам.

У 1916 р. поїхав в окуповану Росією Галичину, власне до Бережанського повіту, а потім – на Буковину, в район Кіцманя.

У 1917 р. працював повітовим інструктором-організатором Української Центральної Ради у Золотоніському та Сквирському повітах.

Обраний гласним (депутатом) повітової та київської губернської народних рад (аналог сучасних районної та обласної рад). Був кандидатом до Всеросійських та Українських Установчих Зборів.

Микола Лизогуб 

 

Вік на час бою: 25

Народився: Горинка (нині – Кременецький район, Тернопільська область)

За спогадами навчався у Пʼятій київській гімназії. У 1914 р. – член таємної організації самостійників, брав участь у виданні газети "Вільна Думка".

Згодом, у 1919 р. його друг – Валентин Отамановський присвятив Миколі свою книжку "Син України".

Олександр Борозенко-Конончук 

 

Вік на час бою: 26

Народився: Антонів (нині – Сквирський район, Київська область)

Навчався в Антонівському двокласному сільському училищі та Київській земській фельдшерській школі при Кирилівській лікарні (нині – Київський перший медичний коледж). працював у лікарнях Київської губернії. 1912 р. призваний на військову службу. У лавах Російської імператорської армії перебував в окупованій Галичині.

Під час революції – активіст фельдшерського руху, член Всеукраїнської спілки лікарських помічників.

Микола Божинський-Божко 

 

Вік на час бою: 22

Народився: Калкаїв (нині – Семенівський район, Полтавська область)

Навчався у Лубенській гімназії та в Університеті св. Володимира.

1917 р. став товаришем (заступником) голови Об’єднаної народно-пролетарської організації лівих соціалістів України. 

На початку січня 1918 р. влаштувався на роботу помічником діловода у Міністерстві земельних справ УНР.

Павло Кольченко

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Баламутівка (нині – с. Заріччя, Ружинський район, Житомирська область)

Навчався у Четвертій київській гімназії, Восени 1917 р. перевівся до 8 класу Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства.

Микола Ганкевич 

 

Вік на час бою: не встановлено

Народився: Юзефівка (нині – Йосипівка, Білоцерківський район, Київська область)

Навчався в Олександрівській (першій) київській гімназії. 1917 року перевівся до 8 класу Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Володимир Шульгин 

 

Вік на час бою: 23

Народився: Єлизаветград (нині – Кропивницький)

Син Якова Шульгина – історика, викладача Першої київської гімназії, відомого діяча українського національного руху. Брат Володимира – Олександр – обіймав високий пост в уряді – був Генеральним секретарем міжнаціональних справ УНР.

Керівник Української студентської громади в Києві. З жовтня 1917 р. працював діловодом в Генеральному секретарстві внутрішніх справ.

За два місяці до крутянського бою Володимир одружився з сестрою друга Лідією. Вона була донькою відомого у Києві лікаря, професора Савви Тартаковського.

Григорій Пипський 

 

Вік на час бою: 19.

Народився: Мальговичі (нині – Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща)

Під час Першої світової війни потрапив до Києва (як біженець або депортований).

Навчався у 7 класі Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.