Спецпроект

Полтавщина часів Мазепи: справа про сексуальне домагання

В 1700 році до Полтавського полкового суду звернулася певна Оришка, служниця міщанина Кузьми. Оришку супроводжувала її тітка і разом вони склали скаргу на господаря дівчини, начебто він вночі затягнув її сонну на свою постіль і «позбавив панянства». Позивачки пред'явили і «знаки ґвалту на кошулі».

Український міщанин XVIII-го сторіччя
ut.net.ua

Прикликали Кузьму і він став так вимірятися (виправдовуватися):

- Невинниї на мене річі Оришка наносить. А було так: прийшов я з поля додому пізно, не застав господині, тільки дівку (Оришку) та двох хлопців (синів чи наймитів). Повечеряв, звелів Оришці постіль для мене постелити, хлопці лягли під піччю, а сам я пішов в сіни потягнути (люльку).

Вернувся, вклався спати і тут чую - Оришка в моїй постелі. Я тільки мацнув її за живіт і прогнав: «Чого-сь тут лягла. Коли б так кому молодому підлізла під бік, то нездорова бись пішла». І вона пішла до себе на лавку. Скарай мене Боже, якщо я її якось скривдив».          

«Зацні старі невісти, добре на тім знаючися» теж заявили, що дівчина бреше, «не єсть то слушний знак ґвалту, бо і не на тім місці належало, і крови немає».           

Отож, раз не було свідка, Оришка під час насилля не кричала і звернулася в суд тільки через три дні «за побудкою тітки своєї», то, керуючись 12 арт. IV розділу Статуту , суд не знайшов у справі «жодного ґвалту» і наказав за наклеп покарати Оришку різками.

Але на цьому справа не закінчилася. Простодушний Кузьма чесно зізнався, що мацав дівку за живіт. Суд розцінив це як сексуальне домагання і здер з бідолашного штраф: «А помовлений Кузьма од ґвалту любо і волен зостався, однак не згола, але має за тоє, як сам признався, що тую дівку за живіт пощупав, виною звиклою скаран бути».           

Справа, звичайно, була не в надмірній політкоректності складу тодішнього суду, а в тій простій обставині, що штраф стягувався на користь суддів (так звана «вина врядова»).

Джерело: tin-tina.livejournal.com

Війна за «Золото Криму»

Цю війну Крим уже програв. І програв не тоді, коли чотири кримські музеї програли в Амстердамі суд про повернення виставки «Крим – золотий острів у Чорному морі», а набагато раніше. Але зрозумілим це стає лише зараз

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.

Свята Маргарита Шотландська. Англійська Троянда з українським корінням

Вона народилася і жила у часи Середньовіччя. Завдяки їй русинська (українська) кров і сьогодні тече у венах представників аристократичних, монарших родів Великої Британії, поєднавши собою англосакську династію та рід київського князя Ярослава Мудрого.

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.