Перестрашені галичани

Вже не 1930-ті і не 1940-ві. Чого боятися?

Маю таке враження, що українці з материнським молоком вбирають у себе страх. Можливо, це вислід репресій, Голодомору, отого вічного страху бути знищеним чи відкинутим суспільством?

Ще рік тому мені видавалось, що страх у людських головах минув, але, на жаль, помилилась. Він лишень причаївся. З тотально перестрашеними людьми доводиться зустрічатись чи не щодня у роботі.

Депутат міськради Андрій Микуш під час зібрання щодо створення музею національно-визвольного руху заявив, що працівники СБУ прийшли в історичний музей і втрутились в експозицію, присвячену національно-визвольному рухові, зокрема дивізії СС «Галичина». Про це йому дорогою розповіла людина, яка працює над експозицією.

Я почала з’ясовувати, чи справді це так. Бо якщо СБУ уже цікавиться виставками, які готують у Львові науковці, то це не що інше як повернення у тоталітарний режим. Знайшла ту людину, яка спілкувалась з невідомими особами, що прийшли у музей.

Ми домовились про зустріч, але вона не відбулась.

У телефонній розмові цей чоловік попросив його не називати, уже заперечив, що приходили якісь працівники СБУ, що це, мовляв, були приватні особи, це його приватна справа і політик не мав права мене інформувати про цей факт.

Я лишень запитала: "Ви боїтесь говорити?" У відповідь почула: "Мені ще працювати там і доробляти експозицію, за яку ще не заплатили…"

Я розумію цю людину, як і усіх працівників музею, бо їм залежить на роботі. А знайти працю у Львові справа не з легких.

Знаю, що галичани вміють махати кулаками і лаяти усе, що діється довкола них, у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.

Влада змінюється, а вони, страхопуди, підлаштовуються знову і знову. Однак чи має майбутнє перестрашена нація?

Страх руйнує людину, породжує гнів, злість, а це дорога в прірву. А якщо чогось боїшся у житті, то неодмінно втратиш.

Джерело: блог Галини Терещук