Спецпроект

Перестрашені галичани

Львівські історики бояться розповідати про те, як у їхні музеї приходять люди в цивільному. Знаю, що галичани вміють махати кулаками у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.

Вже не 1930-ті і не 1940-ві. Чого боятися?

Маю таке враження, що українці з материнським молоком вбирають у себе страх. Можливо, це вислід репресій, Голодомору, отого вічного страху бути знищеним чи відкинутим суспільством?

Ще рік тому мені видавалось, що страх у людських головах минув, але, на жаль, помилилась. Він лишень причаївся. З тотально перестрашеними людьми доводиться зустрічатись чи не щодня у роботі.

Депутат міськради Андрій Микуш під час зібрання щодо створення музею національно-визвольного руху заявив, що працівники СБУ прийшли в історичний музей і втрутились в експозицію, присвячену національно-визвольному рухові, зокрема дивізії СС «Галичина». Про це йому дорогою розповіла людина, яка працює над експозицією.

Я почала з’ясовувати, чи справді це так. Бо якщо СБУ уже цікавиться виставками, які готують у Львові науковці, то це не що інше як повернення у тоталітарний режим. Знайшла ту людину, яка спілкувалась з невідомими особами, що прийшли у музей.

Ми домовились про зустріч, але вона не відбулась.

У телефонній розмові цей чоловік попросив його не називати, уже заперечив, що приходили якісь працівники СБУ, що це, мовляв, були приватні особи, це його приватна справа і політик не мав права мене інформувати про цей факт.

Я лишень запитала: "Ви боїтесь говорити?" У відповідь почула: "Мені ще працювати там і доробляти експозицію, за яку ще не заплатили…"

Я розумію цю людину, як і усіх працівників музею, бо їм залежить на роботі. А знайти працю у Львові справа не з легких.

Знаю, що галичани вміють махати кулаками і лаяти усе, що діється довкола них, у кухні перед рідними, а ось перед своїми начальниками нагадують кроликів перед удавом.

Влада змінюється, а вони, страхопуди, підлаштовуються знову і знову. Однак чи має майбутнє перестрашена нація?

Страх руйнує людину, породжує гнів, злість, а це дорога в прірву. А якщо чогось боїшся у житті, то неодмінно втратиш.

Джерело: блог Галини Терещук

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.