Спецпроект

Про спільну пам’ять, не помсту

Безкомпромісно підтримуючи Майдан, поляки довели, що не мають "задньої думки" і не переносять справи минулого до сучасної політики. Відкрите публічне порушення теми масового вбивства на Волині позбавило аргументів російську пропаганду.

Кілька днів тому минули 71-ші роковини злочину "кривавої неділі" на Волині. Рік тому Польща відзначала цю річницю, організуючи державні урочистості, що були поєднані із відкриттям пам’ятника загиблим, Президент Коморовський здійснив паломництво до Луцька.

Пізніші події показали, що незалучення Віктора Януковича до діалогу польсько-української історичної пам’яті було мудрим кроком. Цього року будуть відзначати місцеві річниці вбивств у Галичині та Холмщині.

Не маю ілюзій, що визнання важкої правди двома сторонами надалі вимагатиме тривалої роботи. Є важливим, щоб українська сторона розуміла, що польське прагнення до неспотворенної пам’яті про волинський злочин - не є проявом ворожості. Це прагнення облегшити майбутнє від тягарів спільного минулого.

Минулорічна дискусія довкола оцінки волинсько-галицького злочину повернула пам’ять про ці драматичні події. Від самої зустрічі на Польсько-українському Форумі у лютому 2013 я однозначно визначав її як "геноцид", масове вбивство.

У рамках діяльності польської секції Форуму польсько-українського партнерства організував багато дискусій з українцями на цю важку тему: у Києві, Львові, Харкові, Донецьку та Луцьку. Віссю суперечки надалі залишається суперечка довкола ролі УПА в організації людиновбивства та фальшиве переконання деяких українців про рівнозначний розподіл відповідальності між сторонами.

Однак всюди, попри іншу інтерпретацію та представлення цих подій, ми стикалися із повагою і відкритістю до розмови. Лише частина непевних українських середовищ була переконана, що "поляки торгуються" і прагнуть прийняття "польської версії історії" взамін на підтримку угоди про Асоціацію з ЄС. Час показав, наскільки фальшивими були ці претензії.

У наступні місяці,безкомпромісно підтримуючи Майдан, поляки довели, що не мають "задньої думки" і не переносять справи минулого до сучасної політики.

Акція "Солідарність із Україною" у Лодзі, 15 грудня 2913 року. Фото з блогу "Цікаво про головне"

Відкрите публічне порушення теми масового вбивства на Волині позбавило аргументів російську пропаганду: самі дамо собі раду із нашими міжсусідськими проблемами, не потребуємо кремлівського арбітра у наших стосунках.

Не менше, згідно з моїми припущеннями, путінська пропаганда намагалася інструментально використати це масове вбивство: лякаючи мешканців Сходу України примарами "повторення Волині" та організовуючи під польськими дипломатичними представництвами маніфестації із плакатами "Пам’ятаємо про Волинь".

Інтернет троллі також охоче зверталися до цієї теми, нападаючи на польське заангажування до процесів демократизації України. Російські провокації зазнали поразки, серед іншого і тому, що ми вели відкриті, позбавлені брехні розмови із українцями.

Нова Україна творить нову ідентичність. Це Україна дружня до Польщі і поляків. Має нових героїв: "Небесну сотню", цивільних і солдатів, полеглих від рук проросійських терористів.

З іншого боку російська пропаганда, що називає усіх українців "бандерівцями", посприяла симпатії до УПА як сили, що символізує боротьбу із Совєтами.

З цієї перспективи видно, що у процесі об’єднання розділеного народу поняття історичної пам’яті стане ключовим для суспільства, що реформується.

Не випадково, що Український інститут національної пам’яті  нещодавно отримав ранг урядової установи. Перед ним стоїть важливе завдання  документації української боротьби за незалежність. Головне, щоб він не став установою національної пропаганди.

Для України найважливішим є утримання територіальної цілісності, а також реформи і розбудова демократичної та європейської ідентичності. Польща допомагає в усіх цих напрямках. У контексті побудови толерантної, а не інтегрально-націоналістичної ідентичності, необхідна подальша дискусія про масове вбивство на Волині та у Галичині.

Вона дозволяє опрацювати ту напругу, що з’явилась за багато років мовчання про найбільш складні теми. Я переконаний, що у цій дискусії українці правильно зрозуміють найкращі наміри свого найбільшого союзника – Польщі.   

Джерело: na:temat, переклад Олени Бабій люб'язно наданий Польським інститутом у Києві.

Кирило Галушко: Деякі міркування "фахового історика" щодо "Історії України від Діда Свирида"

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Станіслав Росовецький: І все ж таки це сучасна біографія Шевченка

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Ольга Перебийніс: Драма Музею визвольної боротьби України

76 років тому - 14 лютого 1945 року авіація союзників бомбардувала Прагу. Серед кількох сотень празьких будівель, які були практично повністю зруйновані, був і Музей визвольної боротьби України. В результаті бомбардування було втрачено значну частину фондів, а те, що вціліло, пізніше було знищено, розпорошено, розкрадено, а також вивезено "освободітєлями" з НКВС до СРСР