Лесь Танюк. Самовидець сучасності

Цього року виповнюється рівно 50 літ з того часу, як молодий Лесь Танюк узявся писати свої щоденники. Станом на сьогодні – це 37 томів уже опублікованих "Щоденників без купюр" і 217 переплетених машинописних і рукописних томів, які стоять на полицях.

Цього року виповнюється рівно 50 літ з того часу, як молодий Лесь Танюк узявся писати свої щоденники. Станом на сьогодні – це 37 томів уже опублікованих "Щоденників без купюр" і 217 переплетених машинописних і рукописних томів, які стоять на полицях. Кажуть, це набігає на добрих 60 томів, половина з яких іще чекає на своїх натхненних спонсора і видавця.

Це – подвиг. Однозначний та очевидний. Мати Леся Танюка, яка докоряла тоді 17-18-річному синові за його "неорганізованість", була б сьогодні задоволена: її наука в ліс не пішла. Цей запальний юнак, перед яким відкривалися принади життя і приваблива театральна перспектива, не забував і не знеохочувався періодично брати до рук перо та освоювати ще один життєвий фах – фах літописця.

В результаті ми маємо сьогодні хронологічний "зріз" епохи повоєнної підкомуністичної України, яка дуже неохоче відкриває свої таємниці. На кожне офіційно мовлене слово типова радянська людина мала "два в умі", які вона ревно оберігала від пильного ока КГБ. Так душі людські ставали "цвинтарями затаєної історії", яку видобути міг лише один Господь Бог. Іншими цвинтарями ставали архіви КГБ, в яких зотлівала уся вилучена під час обшуків і конфіскована література.

"Щоденники" Леся Танюка, на щастя, доступні для дослідників. Вони стали цілими пластами золотоносної руди, які раптом вийшли на поверхню на зрізі гори: бери голими руками – і обробляй, шукай свої унікальні самородки. Тут, окрім суто щоденникових записів, можна знайти оригінальні документи епохи, аналітичні статті та п’єси (багато з яких практично неможливо знайти в нинішніх архівах), особисті характеристики Танюкових сучасників, взагалі – жива "плоть" тогочасної української культури, зокрема театру. А понад усе – безцінна хроніка багатьох визначальних для України подій.

У брежнєвський час у дисидентському середовищі СРСР постала "Хроника текущих событий", яка стала літописом "малої зони", тобто "архіпелагу ҐУЛАҐ". Подібною "Хронікою" для "великої зони", якою в радянських концтаборах називали усенький Союз, стали "Щоденники" Леся Танюка.

 Один з томів "Щоденників" Леся Танюка

У будь-яких щоденниках суб’єктивність авторського погляду на події неминуча. Канва розповіді відображає не лише еволюцію країни, а й еволюцію самого автора. Це може сприйматися як ґандж лише тим дослідником, який шукає безбарвний "дистилят" історії, а не живий наратив, густо настояний на особистих емоціях, як лікувальний бальзам – на гірських травах. А в "Щоденниках" ще ж буяє особлива мова Танюка, його вільне слово й характерний гумор ("Трохи підсів на голку до Брехта" – т. 8, с. 112).

А Лесеві Танюку було що записати, було на що реагувати. В його душі закарбувалися ледь не всі "річні кільця" стражденного стовбура тогочасної української культури.

Для мене, колишнього дисидента й політв’язня, важливо наголосити, що в "Щоденниках" автора – безцінні свідчення про переслідування громадських і культурних діячів, навіть ретельні списки репресованих осіб, матеріали судилищ тощо.

А ще через гостинне помешкання Леся Танюка та його дружини Неллі Корнієнко (особливо в час їхнього вимушеного проживання в Москві) пройшли цілі тлуми дисидентських страждальців, що прямували до своїх рідних у численні точки згаданого каторжанського архіпелагу. Отож про болі українського (і не тільки) суспільства Лесь Танюк знав і знає чи не з перших рук.

З-під пера Леся Танюка вийшло чимало спостережень, які завдяки точності Танюкового зору мають ширше народознавче значення.

Для прикладу наведу те, що я виписав собі як ще одне свідчення про родову "мітку" українців – нехіть до спільної й солідарної дії: "Поодинці – талановитих і чесних багато. Та об’єднати їх майже неможливо. Талант – амбівалентний; слабких – роз’єднує" (т. 8, с. 256). Як засвідчують останні два десятиліття, потрібні надвисокі температури Майдану, щоб розрізнені суспільні атоми об’єдналися в одну солідарну молекулу.

У нинішній інформаційній лавині якомусь авторові завоювати увагу читача надзвичайно важко. Важко є й Лесеві Танюкові з його "Щоденниками". Цілком очевидно, що люди не читатимуть їх на сон грядущий замість оповідань Аґати Крісті. Проте для дослідників, які вивчатимуть величну історію борюкання української культури з мертвотним зашморгом комуністичної диктатури, оті вже удоступнені і ще не опубліковані щоденники будуть на вагу золота. І за це їхньому автору й упоряднику – доземний уклін і велика шана.

Олександр Зінченко: Як українці реагували на смерть Сталіна. Розсекречені спецповідомлення МГБ

"Працівник Харківської селекційної станції Кривошей, заступник секретаря парторганізації харківського "Главенергозбуту" Каганович, та лікар Житомирської лікарні Гузман "під час виступу на мітингах раптово померли".

Кирило Галушко: Деякі міркування "фахового історика" щодо "Історії України від Діда Свирида"

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Станіслав Росовецький: І все ж таки це сучасна біографія Шевченка

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів