Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Свого часу, коли Іван Дзюба написав "Інтернаціоналізм чи русифікацію?" і її почали перекладати різними мовами – якось російський переклад потрапив до російського історика – з тих, кого прийнято вважати "ліберальними". Текст, в якому Дзюба пояснював по-суті колонізаторську політику радянського керівництва (справу успадковану ще з часів російської імперії), пояснював проблему русифікації і по-суті стирання української національної ідентичності – російський історик назвав "первобитно-каменной постановкой вопроса".

Мене іноді запитують, чому я негативно ставлюся до радянської культурки, зокрема до фільмів і книжок "правайну". Мовляв, серед них були не лише "Падіння Берліну" чи "Русскіє люді". Траплялися і про "подвиг простого народу". Справа у тому, що моя емпатія заснована на фактах. Я люблю рахувати, порівнювати цифри, а не ридати над усякими міхаіламі ножкіними, що зараз доспівають про маму і підуть топитися у берлінському метро, рятуючи вагітних німкень, бо злобні гітлерівці відчинили шлюзи на Шпреє

До Солженіцина був написаний дуже сильний і страшний роман Івана Багряного "Сад Гетсиманський". Але на відміну від Солженіцина який має всю піарпідтримку "велікой руской культури", ми не читаємо своє і тому не все пам'ятаємо. Українці забувають. Бо ми ж прощаємо, ми добрі, ми хороші. Хоч зараз зверніть увагу. Бо така література - це не просто пам'ять. Це має бути вакцина, прививка. А якби ж всі читали. Якби ж знали, наскільки сильною є українська література. І що українцям як нікому відомо якими нелюдами є росіяни. Якби в російських школах таке б дали почитати...

До ознак здорового патріотизму та й просто тверезого суспільства належить здатність спокійно і тверезо сприймати свою мову і культуру такими, як вони є. Вивчаючи, намагатись дізнатися більше, а не вигадати краще. Приймати реальний світ, у якому нам доводиться жити, і працювати з ним - а не шукати ілюзорну додану вартість для самозаспокоєння