Українська правда
Історична правда

Студентські заворушення 14-15 листопада 1918 року

Віталій Скальський _ П'ятниця, 16 листопада 2018, 22:41
Версія для друку
Віталій Скальський
кандидат історичних наук,
науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Ще 8 листопада Гетьман підписав наказ про мобілізацію до армії Української Держави. За цим документом чимало студентів мали відбути військову службу.

До війська забирали усіх, хто народився у 1899 році, а це – студенти першого-другого курсів.

По вишах розпочались хвилювання, сходки призовників.

Тут же з’явились агітатори від вербункових бюро російських Північної та Південної армії.

Під їх впливом частина студентів оголошує, що готова йти до війська, якщо воно буде воювати за відновлення "єдиної неділимої".

Інші вирішують записуватись у добровольчі дружини, що підпорядковувались українській владі.

Студенти Київського українського державного університету заявили: "в звʼязку з подіями в Галичині, а також з призивом бувших офіцерів, лекції в університеті треба зовсім припинити, всім студентам записатись у військо, а студенткам – у Червоний Хрест".

Газетне повідомлення про прагнення київських студентів піти на допомогу ЗУНР

Збори в університеті св. Володимира були скликані на 14 листопада.

Але, в аудиторію прийшов представник Державної варти і заявив: "як тільки збори не розійдуться, студенти будуть розігнані силою". Присутні розійшлись.

Натомість відбулась масова демонстрація.

Близько 800 молодих людей "співаючи Інтернаціонал, дійшли по Фундуклеївській вулиці і Хрещатику до "Deutschen Soldatenheim"".

Там у цей час відбувалось засідання німецької ради солдатських депутатів. Студенти вітали німецьких солдат. Голова німецької ради Кірхнер вітав промовою київських студентів.

Коли на місце прибула Державна варта – всі уже розійшлись.

Того ж дня почалось повстання Директорії. У столиці запроваджено воєнний стан.

14 грудня командир київського гарнізону генерал-хорунжий Михайло Волховський заборонив у Києві "зібрання на вулицях, а також і в закритих помешканнях, як рівно маніфестації й демонстрації".

Усі спроби їх організувати вважатимуться "большевицькими і будуть нищитись озброєною силою".

В сторону Фастова скасовано усі поїзди.

В Київ приїхав васильківський повітовий староста Володимир Троцький. Розповідав жахливі подробиці про власний розстріл та випадковий порятунок.

Місцеві поляки якраз відбули вибори до Національного зібрання – органу етнічного самоврядування для нацменшин в Українській Державі. Та відкриття довелось відкласти – і влада заборонила, і транспорт курсував з проблемами, та й у цілому неспокійно.

Єврейська громада на чергове своє національне зібрання таки зійшлась. Але Державна варта попросила не починати засідання. І єврейським діячам довелось покинути місце проведення зборів.

Навчальні заклади також мали бути зачинені.

15 листопада зранку в Університет св. Володимира почали сходитись студенти.

15 листопада 1918 року двері університету виявились зачиненими. Студенти не змогли потрапити на заняття. Тому вони влаштували мітинг та демонстрацію

Але в середину потрапити не змогли – розпорядження військових про закриття вишів діяло. 

Зустрівши зачинені двері і уже знаючи про початок повстання Директорії, а відтак будучи наелектризованими, студенти сприйняли припинення навчання як наступ влади на академічні права.

Тоді студенти зайшли в Ботанічний сад через вхід на вул. Караваєвській. І звідти спробували потрапити в навчальний корпус. Однак, ті двері теж були зачинені.

Сучасний вигляд входу в Ботанічний сад. Десь тут розпочиналась студентська демонстрація 15 листопада 1918 року

Зазвичай молодь на революцію довго піднімати не треба. Тож зʼявились прапори (червоні, як пише Сергій Гербель та згадує Ашер Зарицький), залунав Інтернаціонал, розпочались промови…

Близько першої години дня натовп молоді повернув знову до головного входу на вул.Володимирську. Співали пісні.

Вирушили на Бібіковський бульвар. Попереду сформувалася група із кількох сотень молодиків.

На шляху демонстрантів вишикувався перший загін офіцерської добровільної дружини (організовані здебільшого з проросійськи налаштованих офіцерів колишньої царської армії).

Після словесних перепалок, дружинники відкрили вогонь.

Учасник демонстрації, студент-першокурсник фізико-математичного факультету Борис Бажанов згадував:

"На вантажівках приїхав загін Державної варти, вишикувався і без найменшого попередження відкрив стрілянину по демонстрації.

Треба сказати, що при виді гвинтівок натовп кинувся врозтіч.

Проти гвинтівок залишилось три-чотири десятки людей, що вважали нижче власної гідності утікати зайцями при одному лише вигляді поліції.

Вони були або убиті (чоловік двадцять) або поранені (теж чоловік двадцять).

Я був у числі поранених. Куля потрапила в челюсті, але зісковзнула і я відбувся двома-трьома тижнями у лікарні".

Борис Бажанов під час демонстрації отримав поранення

Преса повідомляла про вісьмох убитих, дванадцятьох поранених.

Голубов, Єгорова, Теофіл Бакланов, Міхель Набутов і четверо невідомих (одну з них звали Ольга)… Їх тіла віднесли до каплиці університетської клініки.

Поранених доставили до Олександрівської лікарні.

Студент філософського факультету Ашер Зарицький отримав поранення в ногу.

У свої неповні 20 років він був членом Поалей-Ціон та редактором партійної газети.

Згодом Ашер переїде до Італії (а ще пізніше до США) та стане відомим вченим-математиком Оскаром Зарицьким.

Інший поранений – Нахман Бабицький. Ногу йому не врятували. Довелось ставити протез.

Після революції залишився жити в Києві. Працював головним інженером одного з київських заводів. Доволі детально про нього розповідає у своїх творах його близький родич Григорій Філановський.

Ще один постраждалий від тих студентських заворушень - Борис Бажанов - був близьким до Сталіна. Власне, став його особистим секретарем. Та довго біля тирана не витримав – утік на Захід.

За кілька днів після демонстрації, 27 листопада, число загиблих збільшилось: від ран помер Микола Орловський. Поховали його на Флорівському цвинтарі.

Повідомлення про смерть пораненого 15 листопада Миколи Орловського

Звістка про розстріл студентів схвилювала киян. Справа дійшла до вищих кіл влади. Щойно сформований уряд мусив щось сказати.

У газетах за 16 листопада опублікована заява Голови Ради міністрів Української Держави Сергія Гербеля:

"Сьогодні на вулицях Києва трапилась прикра подія: юрба народу, викинувши червоні прапори й прикриваючи революційні ціли соціялістичними гаслами, пішла вперед з співами інтернаціоналу і не розійшлись, не дивлячись на попередження властей.

Військовому командуванню довелося взятись за зброю.

Рада міністрів, дуже засмучена цею подією, нагадує людности, що місто Київ на військовому стані, що всякі маніфестації і зборища заборонені і що державного будівництва можна досягнути планомірною організаційною роботою, а не виступами революційного характеру, котрі й надалі будуть припинятись і приборкуватись військовою силою".

Студентський демократичний блок 20 листопада виступив із заявою "не піддаватись на жодні заклики від безвідповідальний організацій та окремих осіб", адже "будь-який неорганізований виступ може бути використаний чорносотенними та більшовицькими елементами у своїх антидемократичних цілях".

Повідомлення у газеті "Нова рада" про припинення роботи Української студентської спілки через припинення навчання в університеті

Призначене слідство. Але, як то часто буває у нашій державі – чи то часу не вистачило, чи то політичної волі… Його результати наразі невідомі.

Навряд чи ці заворушення можна вважати частиною повстання Директорії.

Адже учасники демонстрації несли червоні прапори, а не синьо-жовті, співали Інтернаціонал, а не "Заповіт" чи "Ще не вмерла Україна".

Зрештою, ані Петлюра, ані Винниченко ні словом не відгукнулися на цей розстріл.

Більшовики теж не були ініціаторами виступу.

У жодних виданнях з історії "гражданской войны и иностранной интервенции на Украине" цей випадок не згаданий.

Більшовики відомі своїми унікальними здібностями приписувати собі "визначальну роль" у тих чи інших подіях. А тут пропустили таку яскраву сторінку для ілюстрації "всенародного опору гетьманщині".

Чому? Бо їх там і близько не було. Тим паче, що серед учасників демонстрації згадуються зовсім не більшовики, а члени, наприклад, Поалей-Ціон.

Найімовірніше, мав місце збіг обставин.

Щойно підписали Компʼєнське перемирʼя, а, отже, настав довгоочікуваний мир. А молодь забирають в армію. При цьому, під Києвом розпочинається повстання і новобранців можуть кинути в бій.

Студентів можна було зрозуміти.



Теми: Українська революція, Гетьманат