Спецпроект

7 підписів кожні 10 хвилин. Петиція про визнання Німеччиною Голодомору

42 підписи за годину, 1008 підписів за день, з такою швидкістю 14 травня з'являлись нові підписи під петицією, за те щоб Німеччина визнала Голодомор геноцидом.

42 підписи за годину, 1008 підписів за день, з такою швидкістю 14 травня з'являлись нові підписи під петицією, за те щоб Німеччина визнала Голодомор геноцидом.

Тепер, після того як про петицію розповіли Оксана Забужко, Сашко Положинський та інші відомі українці, швидкість виросла в півтора рази і за годину петицію підписує 63 людини. Втім навіть цього замало.

Ця швидкість дозволить зібрати 31762 підписів до 27/05. Тобто лише дві третини від необхідної кількості і то за умови що заокеанські українці підтримують темпи підписання поки ми спимо.

Щоб встигнути, нам треба збирати по два підписи щохвилини, 21 підпис кожні десять хвилин, 130 підписів щогодини . Тобто вдвічи швидше.

 

Якщо вам не байдужа ця справа, подумайте чи використали ви усі можливості для поширення інформації про спільну справу німецьких українців:

1. Чи підписали петицію ви особисто?

Цей крок найважливіший. Якщо відкладали на потім – саме час це зробити. Ось ця інструкція вам допоможе https://docs.google.com/…/1MIBoEiHa32nzvCZkfFa2ehGmY8y…/edit

2. Чи розповіли про неї своїм друзям і пересвідчились що принаймні п'ятеро теж підписало її?

Якщо друзі не чули про Голодомор покажіть їм ось цю мапку https://www.google.com/maps/d/embed… на ній зібрані свідчення тих, хто пережив Голодомор. Нехай знайдуть на мапі те місце, звідки вони родом і прочитають що відбувалось там в 1932-33 роки.

3. Чи поширили інформацію про неї в тих соцмережах, якими користуєтесь?

Використовуйте фейсбук, твіттер чи інстаграм – щоб вам більше подобається. Якщо ви маєте свій канал на ютуб – відеозвернення теж підходить. Можете написати свій власний допис з посиланням на інструкцію, яка вказана вище, або поширити допис когось з відомих людей, які підтримали петицію.

Подібні дописи є у Славка Вакарчука, Оксани Забужко, Сашка Положинського, Вахтанга Кіпіані, Андрія Любки, Богдана Логвиненка, Олександра Зінченка, Ірини Геращенко та багатьох інших.

4. Чи поставили собі у фейсбуці на аватарку рамку, яка б розповідала про петицію цілодобово?

Саму рамку можна взяти ось тут https://www.facebook.com/profilepicframes/?selected_overlay_id=176719266586485 під час встановлення кінцевою датою показу вибирайте 27/05, щоб рамка не зникла передчасно. Також не забудьте додати до аватарки опис з посиланням на інструкцію для підписання петиції, яка згадується в першому пункті, вище.

Це саме той випадок коли великі зміни залежать від кожної людини, від всіх нас. Цей той "ефект метелика" який можеш спричинити саме ти. Будьмо разом, будьмо небайдужими і в нас все вийде.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.