Кілька штрихів до історії про Олексія Алчевського

Нещодавно «Історична правда» опублікувала статтю Олега Вишнякова та Івана Дубченка "Олексій Алчевський. Українець, який нам потрібен". Пра-праонука Олексія Алчевського, харківʼянка Олена Рофе-Бекетова має свій погляд на одного з перших українців-олігархів


 

Статтю про Олексія Алчевського автори писали з теплом і вдумливо. Утім, маю кілька уточнень до біографії мого славного пра-прадіда:

1) Олексій Бекетов спочатку став Академіком архітектури у 1894 році, створивши проєкт "абстрактної" публічної бібліотеки, а вже потім розробив проєкт саме Публічної бібліотеки, що зараз носить ім'я Короленка (1899-1901 рр.);

2) Олексій Кирилович був одним з багатьох інших меценатів, що підтримали будування публічної бібліотеки; крім того, проект бібліотеки Олексій Бекетов створив на безоплатній основі, це був його внесок в справу будування бібліотеки;

3) Навряд чи Олексій Алчевський сплачував за будівництво чи проект будинку нинішнього Харківського художнього музею, бо це була приватна садиба;

Можливо, автори мали на увазі той будинок, що зараз є виставковою залою Харківського художнього музею (а з самого початку саме ця будівля і була будівлею школи Христини Алчевської);

У школі Христини Алчевської
У школі Христини Алчевської

4) Олексій Алчевський мав два прохання-пропозиції до Вітте: він, в першу чергу, просив державне замовлення, а, вже якщо в замовленні буде відмовлено, просити випуск облігацій.

На жаль, все відбулося саме так, як і написано в статі: "... Міністерство фінансів повністю і безапеляційно відмовило Алчевському та його компанії у будь-якій підтримці та допомозі".

Тут, до речі, цікаво згадати, що, як тільки завод перейшов до рук Рябушинських, держава зробила те саме замовлення, про яке так прохав Олексій Кирилович.

5) В родині зберігається останній лист Олексія Кириловича; з цього листа досить ясно видно, що, на превеликий жаль, той останній крок Олексій Кирилович зробив за своїм бажанням.

Але Олексія Кириловича настільки поважали і любили в Харкові, що, навіть, не зважаючи на те, яким чином було закінчено його життя, Алчевського поховали на кладовищі всередині огорожі.

Коли у 1970-ті роки кладовище переносили, міська влада відмовилася переносити прах Олексія Алчевського.

Акція Донецько-Юріївського металургійного товариства,засновником якого був Олексій Алчевський
Акція Донецько-Юріївського металургійного товариства,засновником якого був Олексій Алчевський

В своїй роботі "Уроки кризиса" Ленін написав:

"Уроки кризиса, разоблачающего всю нелепость подчинения общественного производства частной собственности, так назидательны, что теперь и буржуазная печать требует усиления надзора — напр., над банками.

Но никакой надзор не помешает капиталистам основать во время оживления такие предприятия, которые неминуемо потом банкротятся.

Алчевский, бывший основателем обанкротившихся земельного и торгового банков в Харькове, доставал себе правдами и неправдами миллионы рублей для основания и поддержки горнопромышленных предприятий, суливших золотые горы.

И заминка в промышленности погубила эти банки и горные предприятия (Донецко-Юрьевское общество)".

Цієї характеристики від "вождя пролетаріату" вистачило як раз до кінця СРСР; ім'я Алчевського було або взагалі викреслено, або згадувалося виключно в негативному світлі.

Тому родині було відмовлено в тому, щоб перенести його поховання (хоча могили Христини, Христі, Івана Алчевських, Олексія Бекетова було перенесено).

А, загалом, стаття дуже гарна, її багато перепощують в соціальних мережах. Тим більш гірко бачити, що розповсюджуються помилки замість історичної достовірності.

Ярослав Кравченко : "Скорбота. Голод на Україні". Пам’яті художника-бойчукіста Охріма Кравченка

Восени 1933-го, після першого заслання до Котласу, Охрім Кравченко повернувся в Україну. Проживати у Києві заборонили, тому поїхав у рідні Кищенці – і не впізнав: "Село заросло бур'янами, коло хат ніякої огорожі, нема ні стаєнь, ні клунь, ні хлівів – усе попалили взимку. Аж страшно стало. По вулиці ні живої душі – собак поїли, котів поїли… Батька не застав – помер з голоду…"

Марина Олійник: Перша вишиванка Вільгельма Габсбурга

"Вступив на службу в 13 полку уланів, в якому служили українські юнаки з Злочівщини. Він зжився з ними, полюбив їх та піклувався ними щиро. За це вони й полюбили свого командира і готові були за нього "в огонь скочити". Один із них привіз йому з відпустки вишивану сорочку, яку Вільгельм часто носив. Вона й придбала йому українське ім'я"

Олександр Зінченко: Не треба робити з українців націю вбивць!

Українці - нація вбивць, повідомив президент Польщі Анджей Дуда в інтерв'ю Каналу Нуль. Буквально дослівно: "Ніхто не хоче сказати: так, мій дід і мій батько разом вчинили геноцид, ми пов'язані з цим народом, який вбивав".

Петро Кралюк: Шевченко і Сковорода

Тарас Шевченко характеризує твори мандрівного філософа як "безтолкові", а самого його іменує "ідіотом".