Стус справді був завжди вільним

Тиранія Радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі

 
Українcький народ продовжує виборювати право знати свою історію – справжню, а не системно фальсифіковану державою-агресором з усіма її міфами та втаємниченням правди. На жаль, справедливість цього твердження ще раз доводить резонансне рішення суду щодо заборони книги "Справа Василя Стуса".

Відтак суспільство змушене протистояти посяганню на свободу слова, як на основоположне право людини, без якого неможлива правова країна, у якій ми всі прагнемо жити.

У ці дні кожен, хто боронить правдиву українську історію та пам'ять про Василя Стуса, відгукується на заклик великого поета та дисидента: "Усі, хто проти диктатури, – встаньте!". Реакцією на рішення суду український народ доводить: тиранія радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі, як би цього не хотіли і не домогались совєцькі адепти.

А правда про їхню негідну діяльність вже добре відома і буде поширюватись й далі – її неможливо ув'язнити, заборонити чи приректи на несправедливу смерть.

Ми неодноразово були свідками, як українську історію замовчували, змінювали, маскували. Зокрема, як спотворювали історію нашої Церкви. Та правда завжди перемагає, вона є тим світлом, що долає будь-яку темряву.

Ба більше, що ретельніше її намагаються приховати, то більш яскравою та очевидною вона стає. Саме тому світла пам'ять про Стуса завжди житиме в українському серці, незважаючи на будь-які заборони. Адже Стус справді був завжди вільним, навіть під час свого ув'язнення в радянській камері.

Петро Долганов: "Зміщення акцентів", чи пошук істини? Якою має бути українська відповідь на інструменталізацію пам’яті про Голокост під час війни

Успішний і вільний розвиток студій Голокосту – вже сам по собі засвідчуватиме абсурдність аргументів кремлівської пропаганди. Детальніше вивчення тих напівтонів, до інструменталізації яких часто вдаються російські пропагандисти, – чи не найкраща "зброя" в контрпропагандистській діяльності.

Тетяна Терен: Утойя - острів збереження пам'яті

22 липня 2011 року норвезький правий екстреміст Андерс Брейвік убив 77 людей. Восьмеро загинуло під час вибуху бомби біля будівель парламенту в Осло, ще шістдесят дев'ять Брейвік убив того ж дня у молодіжному таборі на острові Утойя неподалік від Осло, перевдягнувшись у поліцейського. Це найбільші втрати в історії Норвегії після Другої світової війни. Нині острів позиціонує себе насамперед "як місце для збереження пам'яті і продовження життя".

Артем Чех: Безликий далекий траур

Велика сіра трагедія, глевка маса болю і страждань, список дрібним шрифтом нікому не відомих, нікому не потрібних, приречених на забуття. І добре, що забудуть не всіх. Але й не всіх пам'ятатимуть. Так є. І це ок. Хоч і хотілося б знати і пам'ятати усіх.

Юрій Гудименко: Україні потрібен власний Арлінгтон

Назви ваших сіл можуть увійти в історію гордо, як увійшов Арлінгтон, або з ганьбою, якщо частина мешканців буде силою перешкоджати будівництву військового кладовища. Це навіть дико звучить.