Стус справді був завжди вільним

Тиранія Радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі

 
Українcький народ продовжує виборювати право знати свою історію – справжню, а не системно фальсифіковану державою-агресором з усіма її міфами та втаємниченням правди. На жаль, справедливість цього твердження ще раз доводить резонансне рішення суду щодо заборони книги "Справа Василя Стуса".

Відтак суспільство змушене протистояти посяганню на свободу слова, як на основоположне право людини, без якого неможлива правова країна, у якій ми всі прагнемо жити.

У ці дні кожен, хто боронить правдиву українську історію та пам'ять про Василя Стуса, відгукується на заклик великого поета та дисидента: "Усі, хто проти диктатури, – встаньте!". Реакцією на рішення суду український народ доводить: тиранія радянського союзу більше ніколи не матиме місця у нашій демократичній незалежній державі, як би цього не хотіли і не домогались совєцькі адепти.

А правда про їхню негідну діяльність вже добре відома і буде поширюватись й далі – її неможливо ув'язнити, заборонити чи приректи на несправедливу смерть.

Ми неодноразово були свідками, як українську історію замовчували, змінювали, маскували. Зокрема, як спотворювали історію нашої Церкви. Та правда завжди перемагає, вона є тим світлом, що долає будь-яку темряву.

Ба більше, що ретельніше її намагаються приховати, то більш яскравою та очевидною вона стає. Саме тому світла пам'ять про Стуса завжди житиме в українському серці, незважаючи на будь-які заборони. Адже Стус справді був завжди вільним, навіть під час свого ув'язнення в радянській камері.

Юрій Рудницький: "Федеративна грамота" Скоропадського. Між рядків...

107 років тому, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення з гетьманства, а через 3 дні назавжди залишив Україну. Директорія, що прийшла до влади внаслідок заколоту, дозволила останньому гетьману України безперешкодно виїхати з родиною за кордон, водночас оголосивши його поза законом. За місяць до зречення Скоропадський опублікував документ, відомий як "федеративна грамота". Саме він послужив поштовхом до дії для заколотників з Українського Національного Союзу, на базі якого потім постала Директорія УНР.

Юрій Юзич: Пам'яті пластуна та історика Андрія Буди

На фронті загинув найкращий виховник Пласт - український скаутинг – Андрій Буда. Найкращий тому, що виховав гурток юнаків, із яких двоє відзначені найвищим державним відзначенням – Героя України. Склавши пластову присягу вірності Україні вони виконували її до останнього свого подиху. Були серед тих, які не могли сидіти в хаті, коли вірність Батьківщині потребує тебе на революції чи фронті. Всі троє пройшли обидва Майдани і в 2014 пішли добровольцями.

Андрій Сибіга: Як голосувалася "Чорнобильська резолюція". За лаштунками дипломатичної перемоги в ГА ООН

11 грудня Генасамблея ООН ухвалила ініційовану Україною резолюцію "Зміцнення міжнародного співробітництва та координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи". Це традиційний документ, який ГА ООН розглядає кожні три роки.

Богдан Червак: Німецький в’язень. Андрій Мельник у таборі Заксенхаузен

На третій день свого перебування у бараці №11 відбулася подія, яка вразила голову ОУН полковника Андрія Мельника у саме серце. Під час прогулянки на вікні однієї з камер він побачив напис: "Ольжич" і біля нього намальований хрест. У полковника потемніло в очах. Цей напис міг означати тільки одне: загинув великий Ольжич, фактичний провідник ОУН на українських землях.