Щоденник Скотта: втрата поні та напрочуд хороша погода

Попередньої ночі ніхто з нашої партії не спав і всі були втомлені, як собаки. Я вирішив, що треба перепочити, але побудив усіх о пів на дев’яту вчора вранці. Перед сніданком виявили, що крижину з поні відносить геть. Спробували затримати її якорями за допомогою альпійської мотузки, але зачепитися не вдалося. То була сумна мить.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Середа, 1 березня. Ранок

Вночі поні здох. Прикро, що він зайшов так далеко на зворотному шляху, але все одно не витримав. Очевидно, що хуртовини жахливо впливають на нещасних тварин. Шерсть у них негодяща, але, навіть якщо б вони мали шерсть найкращу в світі, все одно хуртовина вибила б їх із сил, а того, щоб тварини втрачали форму на самому початку мандрівки, ми собі дозволити не можемо. Тож наступного року вирушати точно доведеться якомога пізніше.

Що ж, ми зробили все, що могли, і дорогою ціною надбали досвід. Тепер усі зусилля треба спрямувати на те, щоб зберегти уцілілих тварин; нам пощастить, якщо зможемо довести до мису Еванса чотирьох чи хоча б трьох.

Джиммі Піґґ ледь живий; великому поні Боверса теж ведеться погано після тієї жахливої хуртовини. Не пригадую тут таких страшних штормів у лютому та березні; температура сягала -7ºF.



Четвер, 2 березня. Ранок

Пригода з Боверсом

Записую події вчорашньої ночі, поки вони ще свіжі в пам'яті.

Події останніх 48 годин цілком можуть зірвати нам усю експедицію, єдина втіха, що якимось дивом ніхто з людей не загинув. Після понурої ночі, коли здох наш поні, ми з Отсом і Ґраном вирушили рано вранці і на лижах дійшли до складу фуражу.

Коли ми наближалися, небо було низьке і чорне, а попереду виднілися марева величезних розламаних крижин. Спершу я думав, що це одна з тих дивних оптичних ілюзій, притаманних цьому регіону, але з наближенням до складу всі сумніви розвіялися.

 

У морі було повно крижин, що відламалися від Бар'єра. Подумки я полинув до поні та собак, мене охопила нестерпна тривога. Ми розвернулися і пішли вздовж краю Бар'єра і раптово натрапили на невелику тріщину. Промчали понад нею і десь за чверть милі знову уповільнились.

Згодом попереду з'явились інші тріщини і ми знову чимдуж розігналися, не стишуючи ходи, аж доки не опинилися на прямій між Безпечним табором і Касл-Роком. Тим часом моєю першою думкою було попередити Еванса.

Ми встановили намет, Ґран попрямував до складу із запискою, поки Отс і я безутішно метикували над ситуацією. Я думав собі, що, якби котрась із партій дісталася до безпечного місця, будь то на Бар'єрі чи на Гат-Пойнті, вони б негайно відправили посланця до Безпечного табору. На цю мить посланець уже мав би прибути.

Минуло якісь пів години і в мене вирвалось "Слава Богу!", бо дві далекі цятки у напрямку Прам-Пойнту виявилися людськими постатями. Я поквапився їм назустріч і впізнав у них Вілсона та Мірза, які вели додому собачі упряжки. Вони були вражені, побачивши мене; сказали, що поні, на лихо, застрягли на пливучій крижині: вони бачили їх у далекогляд зі Спостережного пагорба.

Вони думали, що і я з ними. Примчали, навіть не поснідавши; ми приготували їм какао і обговорили цю похмуру ситуацію. Одразу після какао Вілсон виявив постать, що швидко рухалася з заходу в напрямку складу.

Відправили Ґрана на перехоплення. Виявилося, що це Крін – він був виснажений і говорив трохи незв'язно. Партія поні розбила табір о 2:30 ночі на морській кризі далеко позаду вчорашньої тріщини. Посеред ночі...



П'ятниця, 3 березня. Ранок

Вчора мене перервали, тож продовжую записувати історію сьогодні зранку.

Посеред ночі, десь о 4:30, Боверс вийшов із намету і виявив, що всюди навкруг нього крига скресла; просто на тому місці, де стояли на прив'язі поні, розійшлася тріщина і один із поні пропав. Вони поспішно зібралися і змусили поні перестрибувати з крижини на крижину, а слідом почали перетягувати вантажі; ця трійця, либонь, працювала завзято і безстрашно.

 

Зрештою їм вдалося прокласти шлях до важчих крижин поближче до краю Бар'єра і в якусь мить здалося, що вони зможуть піднятися, але скоро з'ясувалося, що у високій кромці Бар'єра купа прогалин. Поставши перед таким випробуванням, Крін викликався добровільно розшукати мене. У мить розламу море вирувало, наче кальдера, і звідусіль визирали косатки. На щастя, поні їх не злякались.

Він пройшов величеньку віддаль морською кригою, перестрибуючи з крижини на крижину, і врешті-решт дістався до товстої крижини, звідки за допомогою лижної палиці зміг залізти на поверхню Бар'єра. Відчайдушна авантюра, але, на щастя, успішна.

Перетравивши новини Кріна, я відправив Ґрана з Вілсоном і Мірзом назад до Гат-Пойнту і разом з Кріном та Отсом вирушив із саньми до місця пригоди. Зробили зупинку в Безпечному таборі, щоб запастись провізією та гасом, а звідти обережно кружними шляхами дійшли до кромки криги.

Собі на втіху я побачив загублену партію. Ми дістали альпійську мотузку і з її допомогою витягнули двох чоловіків на поверхню. Я розбив табір на безпечній відстані від краю і ми всі взялися за рятувальні роботи. Лід припинив дрейф і застиг просто під кромкою Бар'єра.

Людей ми дістали о 5:30 вечора, а сани та решта речей опинилися на Бар'єрі тільки о четвертій ранку. Коли піднімали останні вантажі, крига знову почала рухатись і стало ясно, що зараз нема надії підняти поні. Довелося тимчасово залишити трьох нещасних звірів на крижині, забезпечивши їх кормом.

Попередньої ночі ніхто з нашої партії не спав і всі були втомлені, як собаки. Я вирішив, що треба перепочити, але побудив усіх о пів на дев'яту вчора вранці. Перед сніданком виявили, що крижину з поні відносить геть. Спробували затримати її якорями за допомогою альпійської мотузки, але зачепитися не вдалося. То була сумна мить.

За сніданком вирішили спакуватися та піти вздовж кромки Бар'єра: саме тоді я й писав минулого разу, а перервався, коли Боверс узяв бінокль та запевнив, що бачить поні десь за милю на NW. Ми негайно зібралися і вирушили.

 

Спуститися до бідолашних тварин не склало труднощів і ми вирішили здійснити ще одну, останню спробу врятувати їм життя. Але тут ми припустилися грубої помилки: я пішов уздовж кромки Бар'єра і віднайшов місце, де, як мені здалось і як підтвердилось пізніше, цілком реально було провести поні, але в той же час інші, дещо збудившись, спробували змусити Панча перестрибнути через прогалину.

Бідолаха туди й провалився, і зрештою нам довелося забити його – просто жах. Я підкликав усіх і показав свою дорогу. Боверс та Отс пішли по ній із саньми, дісталися до решти поні і рушили з ними назад тим самим шляхом.

Тим часом Черрі і я розчищали дорогу на краю Бар'єра. Ми врятували тільки одного поні; якийсь час здавалося, що вдасться витягнути обох, але бідолашна тварина Боверса послизнулася під час стрибка і провалилася в воду; ми витягнули її на крихку крижину, а навколо нас із щирим захватом кружляли косатки. Бідолаха не здатен був підвестись і нам залишалося тільки вбити його з милості. Такі випадки жахливі нестерпно.

О 5 вечора ми розібрали тимчасовий табір і рушили назад до того, який я заклав раніше. Навіть тут не покидало відчуття небезпеки, тож я пройшов іще з дві милі в пошуках тріщин: не знайшов жодної і десь опівночі ми стали на привал.

І ось ми тут, готові почати сумну мандрівку до Гат-Пойнту. Усе пішло шкереберть із втратою поні, але добре, хоч уся партія жива і здорова.



Неділя, 5 березня. Ранок

Піднялись на пагорб до табору Еванса під Касл-Роком. Партія Еванса зустріла нас і допомогла з вантажами – то був крутий і жорсткий підйом; поні вів Отс. Коли ми зупинилися підобідати, з'явилися Ґран і Аткінсон, який вже доніс гарні новини до Гат-Пойнту.

Відправив Ґрана до Безпечного табору зібрати трохи цукру й шоколаду, залишив Еванса, Отса і Кіогана у таборі, і рушив з шістьома іншими до Гат-Пойнту. У таборі Еванса було тихо, але на пагорбі віяв вітер, і навіть ще сильніше – на Гат-Пойнті. Хатину знайшли у відносному порядку і вляглися там спати.

 


Понеділок, 6 березня. Ранок

Побудив усіх о 7:30. Вілсон, Боверс, Гаррард і я пішли до Касл-Року. Зустріли Еванса неподалік від його табору і виявили, що всі вантажі вже підняли на пагорб. Отс і Кіоган повернулися, щоб вести поні.

На верхівці кряжа ми запрягли у сани людей і поні та жваво рушили до хатини по гарній поверхні. Під кінець переходу погода споганилась, віщуючи хуртовину. Розпрягли поні на вершині лижного схилу, Вілсон спустив їх, ведучи по камінних поверхнях, що пробивалися то там, то сям; усі інші спустилися з саньми та всім необхідним по схилу.

Непроста роботка – вести сани по блакитній береговій кризі (Блакитна крига утворюється, коли на глетчер випадає сніг, твердне і теж стає частиною глетчера. Під дією тиску вичавлюються повітряні бульбашки, які роздувають кристали льоду. Завдяки цьому збільшенню лід набуває синього кольору – І.С.), яка уривається над морем. Треба бути впевненим, що всі міцно стоять на ногах. До хатини всі дісталися без пригод. У поні тепер надзвичайно зручні стійла під верандою.

Випивши какао, ми підібрали решту собак із Провалля та інші сани з пагорба. Снігопад припинився і вітер теж трохи послабився. Іду відпочивати, втішений, що і люди, і тварини благополучно заселилися.

 


Вівторок, 7 березня. Ранок

Вчора з Вілсоном сходили до Прам-Пойнту. Виявилося, що частина морської криги у затоці Прам-Пойнту ще не відійшла, і на ній зібралась ціла юрма тюленів. Ми забили одного молодого і взяли з собою чимало м'яса та трохи ворвані.

Тим часом решта партії потихеньку приводила хатину в порядок. По обіді вже всі взялися за справу всерйоз і на вечір зміни були просто дивовижні.

Всередині відгородили ящиками велику L-подібну кімнату, щілини між ящиками заклеїли повстю. Із порожньої бляшанки з-під гасу та кількох цеглин спорудили чудову маленьку пічку і під'єднали її до старого димаря. Серйозніші страви тушкуємо або смажимо на цій пічці, а чай чи какао заварюємо на примусі.

Температура у хатині, звісно, низька, але в усьому іншому тут цілком зручно. У нас тут бездонні запаси галет, а відкриття на Прам-Пойнті дало нам іще й бездонний запас тюленятини.

У нас досхочу какао, кави та чаю і вдосталь цукру з сіллю. А на додачу маємо ще невеликий запас розкошів: шоколад, родзинки, сочевиці, вівсянки, сардин і джемів, якими урізноманітнимо раціон. Так чи інакше, в хатині нам буде дуже зручно і ми вже можемо спокійно її своїм тимчасовим домом.

 


Четвер, 9 березня. Ранок

Вчора і сьогодні займались облаштуванням хатини і швидко долали всі труднощі. Пічка загрожувала поглинути всі наші запаси дров. Ми переробили її таким чином, що на розпал тепер треба всього кілька дощечок, а далі вже вона добре гріє на самій тільки ворвані.

Сьогодні ще дещо покращимо: відрегулюємо тягу та збільшимо плиту. Крім того, завісили приміщення зимовим навісом з "Дискавері" і вже починаємо зберігати тепло, яке виробляємо всередині. Стали під'їдати ворвань: виявляється, засмажені на ній галети – смакота.

Насправді у нас тут є все необхідне, щоб влаштуватися зручно, треба тільки навчитися вправно розпоряджатися ресурсами. Останні кілька днів погода просто дивовижна, аж підозріло. Море вже кілька разів замерзало і відтавало. Тепле сонце дало змогу висушити весь одяг.

Вчора зранку Боверс із загоном пішов підібрати вантажі, врятовані минулого тижня з крижини. Еванс викликався долучитися до партії разом з Мірзом, Кіоганом, Аткінсоном і Ґраном.

Вийшли з хатини близько десятої ранку; ми допомогли їм піднятися на пагорб, а десь о 7:30 я спостерігав, як вони підходять до табору з порятованими речами, до якого десь 12 миль. Чекаю на їхнє повернення не раніше завтрашньої ночі.

Надзвичайно приємно бачити, як кожен в команді пізнає всі тонкощі справи, і усвідомлювати, на що ми здатні. Вілсон, як і завжди, виносить найбільше слушних зауважень і робить найбільший внесок у забезпечення наших потреб.

Він невтомно перевіряє наш одяг на предмет недбалого використання; оце невміння зберігати одяг, на мою думку, – найбільша небезпека для англійців.

 


П'ятниця, 10 березня. Ранок

Вчора ввечері сходили з Вілсоном до Касл-Року перевірити, які шанси перебратися до мису Еванса (мається на увазі – по землі, бо морська крига вже скресла – І.С.). День видався яскравий і йти під сонцем було досить тепло.

Нема сумнівів, що маршрут до мису Еванса пролягає через найгіршу ділянку Еребуса. Звідси вся гора скидається на скопище тріщин, але, може, вдасться знайти прохід на висоті 3-4 тисячі футів.

Хатина дедалі тепліша і зручніша. Ночами там просто прекрасно; холодно буває тільки рано вранці. Температура назовні коливається від плюс-мінус 8ºF вдень до 2ºF вночі. Сьогодні сильний південно-східний вітер зі сніговими заметами. Плануємо назбирати ще ворвані для пічки.



Субота, 11 березня. Ранок

Вчора вранці сходили до Прам-Пойнту назбирати ворвані; до Провалля сильний вітер, але майже тихо з боку Прам-Пойнту.

Ввечері пройшов пів шляху до Касл-Року, на вершині сильний пронизливий холодний вітер. Не зміг побачити санну партію, але після вечері вони прибули, добряче натомлені. Всю дорогу вони йшли без вітру, він заскочив їх уже біля самої хатини. Температура в дорозі опускалася до -10ºF і навіть -15ºF, але вдень принаймні було сонячно. Ця поїздка і катання на лижах їм неабияк сподобалися.

Життя в хатині значно поліпшилось, але, якщо занадто поквапитись, то вже незабаром нам тут не буде, про що піклуватися і чим зайнятися.

Вражає, як нам вдалося знайти застосування всім тим різноманітним дрібницям, що залишалися всередині хатини та коло неї.

Це варто описати окремо.

 


Понеділок, 13 березня. Ранок

В суботу вночі погода зіпсувалась, а вчора була легка хуртовина. Ввечері вітер перемінився на південний і посилився, а сьогодні зранку море тяжкими хвилями випліскувалось на берегову кригу. Бризки долітали ледь не до собак. Це нагадало нам про бурю, яка прибила нас до берега на "Дискавері".

У суботу ввечері почалися клопоти з ворваневою пічкою, задиміли всю хатину. В підсумку ми всі чорні, як сажотруси, а весь одяг у смолистій кіптяві. Виглядаємо, як страхітлива банда розбійників.

Хуртовина втрутилась у наші плани і тепер вся увага прикута до пічки, куховарства та всякого-різного внутрішнього оздоблення. На кожну справу знаходиться купа порадників, тож загалом робота йде добре. У хатині стоїть різкий запах ворвані та ворваневого диму. Ми до цього вже звикли, але уявляю собі, як нас уникатимуть, коли ми повернемось на мис Еванса.



Середа, 15 березня. Ранок

У неділю, понеділок та вівторок вітер невпинно віяв з півдня – не пригадую такого завзятого південного вітру.

У понеділок та вівторок підіймався на Кратерний пагорб. Боявся, що наша крижина на Прам-Пойнті відійде, але вчора вона ще була на місці, хоча тріщини і стають дедалі ширшими. Скрутно буде, якщо вона піде.

Спускаючись із пагорба, я помітив наближення дивної постаті; то виявився Ґриффіт Тейлор. Він і його партія благополучно повернулися. Вони наговоритися не можуть про свої пригоди.

Головна частина їхньої роботи полягала у перевідкритті багатьох фактів, які вже встановила, але залишила без належної уваги експедиція "Дискавері"; одне ясно: фізіографічні явища та особливості криги тепер будуть ретельно досліджені.

Цікаво, що впродовж перших чотирьох тижнів роботи партії випало насолоджуватися сонячною погодою. Їм пощастило уникнути усіх наших штормових вітрів і хуртовин.

А тепер треба вислухати історію Ґриффіта Тейлора, яка точно буде довгенькою. Партія дає високу оцінку Евансу (йдеться про петті-офіцера Едгара Еванса, а не про лейтенанта Едварда Еванса – І.С.).

 

Сьогодні великим загоном підемо полювати на тюленів. Сподіваюся дістати двотижневий запас ворвані і м'яса і молитимусь, щоб наша крижина лишалась на місці.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!



N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Олександр Алфьоров: З Днем народження, гривне!

25 років тому – 2 вересня 1996 р. до обігу, на зміну гіперінфльованим купонам, прийшла гривня. Але історія наших грошей почалась задовго до того! Слово «гривня» - похідне від слова «гривна», яке походить від слово "грива"/"шия" і позначало срібний обруч, який носили на шиї і який мав свою вагу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.