Щоденник Скотта: Бонз зжер окуляри Крістофера

Забавний випадок трапився, коли Райт відійшов від свого поні, щоб перевірити санометр. Китайцю, схоже, не сподобалося, що його кинули, і він помчав кентером до решти. Райт на своїх довгих ногах заледве встиг перехопити цю панічну втечу, але найсмішніше було, коли старий Єгу підхопив ту саму болячку і кинувся незграбним кентером услід за Китайцем. Оскільки ми з самого початку думали, що він і на один-єдиний перехід не здатен, то бачити його в такому гідному похвали настрої – приємна несподіванка. З Крістофером і далі суцільний клопіт; боюсь, приборкаємо ми його тільки тоді, коли він знесиліє.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


П'ятниця, 3 листопада. Табір №1

На Гат-Пойнті різкий вітер із невеликим заметом, але ми все ж розбилися на загони і вирушили у плавання. Відділ Аткінсона з Єгу, Китайцем і Джиммі Піґґом вийшов о восьмій. Незадовго до десятої пішли Вілсон, Черрі-Ґаррард і я. Наші поні йшли по морській кризі рівно і разом. Вітер помітно впав, але з ним і температура, тож навіть незначні подуви були добре відчутні.

Догнали Аткінсона у Безпечному таборі. Він пообідав і вже був готовий рушити знову; каже, що Китаєць і Єгу втомилися. Невдовзі після того, як ми розбили табір, на маленькій собачій упряжці прибули Понтінг і Димитрій.

Кінематограф налаштували саме вчасно, щоби встигнути зняти швидке наближення ар'єргарду; Снетчер мчав попереду, і його час від часу доводилося осаджувати – хоч мале, та завзяте. З Крістофера, як завжди, запрягали із клопотом, але на поверхні Бар'єру він, очевидно, розм'як. Та все ж зупиняти його було б нерозумно, тож цей відділ помчав уперед вслід за авангардом.

Ми пообідали, зібрали речі і попрямували далі так само рівно, як і до того. Не люблю я ці опівнічні обіди, але йти після них приємно, коли, як сьогодні, вітер ущухає, а сонце помаленьку тепліє. Два відділу попереду нас стали на привал за 5 миль після Безпечного табору, а ми до їхньої стоянки дісталися десь за половину чи три чверті години.

Влаштували всіх поні добре, але вони втомились; Китаєць і Єгу – дуже втомились. Майже всі відмовляються від їжі, але це, гадаю, тимчасове. Збудували для них стіни, але вітру нема і сонце з кожною хвилиною дедалі гарячіше.

Марево. Дуже виразне хвилясте видиво на сході. Маленькі предмети сильно збільшені і здаються темними сторчовими лініями.

 

13 година. Час годувати. Побудив людей, а Отс роздав пайки – всі поні їдять добре. День душний – не продихнути, сяйво яскраве, аж забуваєш, що температура низька (+22ºF [-5,6ºC]), все подумки уявляєш собі залиті сонцем вулиці і розпечені тротуари, а тим часом якихось шість годин тому я собі відморозив великий палець. Зовсім зникли такі негаразди, як замерзле взуття та промоклі одяг і спальники.

Біля табору бляшанка з-під пального і записка, у якій ідеться, що моторові сани йдуть добре і пройшли тут о 9 вечора 28-го; у них 4-5 днів фори, яку вони точно збережуть.

"Бонз зжер окуляри Крістофера". Це Крін повідомив, що Бонз розірвав захисну лямівку на вузді Крістофера. На ці наочники були великі надії, а без них Крістофер сильно мружиться на сонці.



Субота, 4 листопада. Табір №2

Йшов попереду – вирушили у порядку, який, схоже, стане тепер постійним. Аткінсон вийшов о 8, наші о 10, Боверс, Отс та інші об 11:15. Щойно відійшов, як натрапив на радісну записку про те, що з моторами все гаразд, обидва працюють бездоганно. Дей написав "Сподіваюся, зустрінемось на 80º30'" Бідолаха – за якісь дві милі він, либонь, заспівав геть іншої.

Схоже, вранці 29-го поверхня тут була негодяща. Думаю, поверхня була погана і їм здавалося, що все йде шкереберть. Вони "злили" чимало пального і мастила. Найгірше було попереду. Десь після 4 миль шляху ми натрапили на бляшанку із пронизливим написом: "Зламався великий кінець на другому циліндрі Деєвого мотора". Ще через пів милі, як я й чекав, знайшлися і сани, і все інше.

Нотатки від Еванса і Дея прояснили історію. Єдиний запасний циліндр витратили на машину Лешлі, а розбирати двигун Дея, щоб він зміг іти на трьох циліндрах, було надто довго. Вони вирішили покинути його і продовжити рух із тільки одними саньми. З собою вони взяли шість мішків фуражу, всякі дрібнички – не рахуючи пального і мастила. Так умерла мрія про велику користь машин! Колія від уцілілих саней іде вперед рівно, але тепер, звісно, я постійно чекаю, що вона от-от обірветься.

Поні працюють непогано – йти доводиться переважно по незносно пухкій поверхні, але, звісно, вантажі легкі. Єгу тримається краще, ніж я очікував, чого не скажеш про Китайця. Та обидва вони – негодящі шкапи.

 

Вночі, коли ми розбили табір, було досить холодно: -7ºF [-21,7ºC] і свіжий вітерець. Поні це не подобається, але зараз, коли я пишу ці рядки, сонце пробивається крізь білу імлу, вітер ущух і стоянка для бідолашних звірів – у затишку.

Зараз 13 година, пора годувати; тварини ще не їдять, але вже скоро. Флюгер, який ми тут залишили навесні, показує, що переважають південно-західні вітри. Найбільша позначка – на SW через W.



Неділя, 5 листопада. Табір №3. "Кутовий табір"

Останній відтинок першої мандрівки пройшли у гарному стані; поні на пухкій поверхні йдуть добре, але, звісно, вантажі ще легкі. Сьогодні побачимо, на що вони здатні з важчою поклажею. Бентежна записка від Еванса (із мотором), написана на ранок 2-го: каже, що найбільша швидкість була 7 миль на день.

Вони взяли із собою дев'ять мішків фуражу, але на півдні видно три чорні цятки – ми всі думаємо, що то покинутий мотор із навантаженими саньми. Люди ж пішли далі як допоміжний відділ, як їм і наказано. Таке розчарування. Я сподівався кращого від машин на Бар'єрі.

Смаки у поні вередливі. Макуху вони не люблять, зате охоче під'їдали залишений тут корм. Однак сьогодні уже і від нього відмовляються. Прикро, що зараз вони не їдять нормально, бо можна тільки уявити, як вони далі потерпатимуть від голоду. Боюсь, Китаєць і Єгу далеко не зайдуть.



Понеділок, 6 листопада. Табір №4

Рушили у звичному порядку, зробивши необхідні підготування, щоб везти повний вантаж, на випадок, якщо чорні цятки на півдні справді виявляться мотором. Ми під'їхали туди і наші страхи виправдались. Записка від Еванса пояснила, що знову трапилась та сама біда.

Тріснув великий кінець першого циліндра, а так машина в повному порядку. Очевидно, двигуни не пристосовані для роботи в цьому кліматі, але це точно можна виправити. Одне доведено: система пересування цілком задовільна. Моторовий відділ рушив далі, тягнучи вантажі на собі, як і було домовлено.

 

З повним вантажем поні впорались чудово – навіть Єгу і Китаєць із вантажами понад 450 фунтів йшли добре і під кінець були так само жваві, як і на початку. Аткінсон і Райт думають, що ці двоє поступово поправляються.

Кращі поні взагалі вантажів майже не відчули, а мій Сніппетс взагалі віз понад 700 фунтів, коли рахувати з саньми. Звісно, поверхня стала значно кращою – торік ми дуже добре йшли по такій самій. Усі радіють з наших показників. Видно, що поні загартовані – тренувалися не даремно; навіть Отс задоволений!

Коли ми розбивали табір, загрожувала хуртовина, тож ми збудували снігові стіни. За годину після нашого прибуття вітер став досить сильним, але снігу було небагато. Так воно й триває далі, але поні у повному затишку. Нові попони покривають їх дуже добре, а захисні стіни не нижчі за самих тварин, тож за ними вітер майже невідчутний.

Такий захист – прямий наслідок нашого торішнього досвіду, і приємно усвідомлювати, що навіть з тієї жахливої мандрівки ми здобули винагороду. Пишу я вже пізно, а вітер і досі сильний. Боюсь, вийти сьогодні вночі не зможемо. З Крістофером вчора знову було чимало клопоту – четверо людей наледве зуміли його запрягти; боюсь, з цією морокою на найближчий час доведеться змиритись.

Температура +5ºF [-15ºC] – нижче, ніж я люблю в хуртовину. У наметі трохи прохолодно, але поні ніби взагалі не зважають на вітер. Ця хуртовина вирізняється певними рисами, які варто занотувати.

Перед тим, як ми вирушили з Кутового табору, над мисом Крозьє та Терором висіли важкі хмари, а на західних схилах Еребуса – чорна смуга низьких шаруватих. У нас же сяяло сонце, було особливо тепло і приємно. Невдовзі по тому на нас опустилась імла, яка то густішала, то рідшала; здійнявся легкий південний вітерець, понад нами утворилася шарувато-купчаста хмара, ніби пошарпана вітром (промениста з E і W).

На першому привалі (5 миль на S.) Аткінсон звернув мою увагу на це химерне явище. На низькому сонці було видно, як швидко підіймалися шари туману, а лінії тіней також здіймалися проти світла. Здогадно, то було нагріте сонцем повітря. Воно накопичувалось і поступово вкрило небо пластом шаруватих хмар, які, втім, були не надто щільними: визначити положення сонця можна було весь час.

 

Через дві-три години вітер став поволі сильнішати і налітати звичними поривами. Примітно, що небо над південним небокраєм було ясно-блакитне, а час від часу туди напливали хмари. Потім вони так само розсіювались, розкриваючи обшир ясного неба.

Загалом скидається на те, що це заворушення створене умовами навколо нас і шириться радше з півночі на південь, а не під дією вітру; і це звична річ. З іншого боку, це не страшна снігова хуртовина; хоча вітер і досі тримається, але земля, ще вчора прихована від ока, сьогодні ясно видна, і навіть на Кручі немає завіси.

[До того, як ми відчули рух повітря, – під час ранкового переходу та значної частини попереднього – над морем Росса поблизу Бар'єра нависала темна хмара, яка простягалася на SE і над східною частиною Бар'єра перетворювалася на важку шарувату, що там і сям мала видимі ознаки вітру.

В той же час строго на південь від нас з'являлися темні смуги шаруватих хмар, які відбивалися маревом над небокраєм; поки ми облаштовували табір після ранкового переходу, вони сховалися за білим валом туману (чи замету?), а вітер весь час дужчав. Загалом у мене склалося враження, що шторм прийшов з півдня, але спершу обігнув східну частину Бар'єра, а вже потім став повсюдним, накривши і нашу західну частину.]



Вівторок, 7 листопада. Табір №4

Хуртовина протривала всю минулу ніч і аж до надвечір'я, коли я пишу ці рядки. Почалася вона помірно – зі рваними хмарами, незначним снігом та проблисками сонця, але розходилась на силі аж до самого ранку, коли вже сильно сніжило, а небо затягнуло низькою купчасто-дощовою хмарою. Скоро по опівдні сніг та вітер вляглись, вітер і зараз поволі вщухає, але небо дуже похмуре і неспокійне.

Хмари вночі були такі рвані, що я вже був впевнений, що бурі кінець. Під ранок небо над нами і далеко на північ було вже досить ясне. Хмари ще закривали сонце на півдні, а над островом Росса нависали низькі важкі маси. Все виглядало дуже обнадійливо, от тільки я з острахом помітив, що над Кручею знову почала утворюватися завіса. Минуло дві години, як небо цілком затягло хмарами і почалася повносила хуртовина.

Зараз, у вівторок ввечері, небо й досі хмарне, але не видно, щоб хмари рухалися швидко. Завіса на Кручі – широка низька смуга шаруватих хмар, на вигляд без вітру; вітер вщухає, але на півдні небо й досі хмуриться і загалом є відчуття неспокою. Температура весь день +10º [-12,2ºC].

Поні, яким велося відносно непогано на ранніх стадіях, зараз сильно потерпають, як це завжди буває при снігопаді.

 

Ми зробили все можливе, щоб укрити і захистити їх, але, схоже, нема жодного способу забезпечити їм зручності, коли густо падає сніг і швидко вихорить. Нам, людям, досить затишно і зручно, але недобре сидіти тут без діла, знаючи, що погода невтомно вимотує сили з тварин, від яких ми так сильно залежимо. В таких випадках тільки філософський підхід рятує від хандри.

Сьогодні в обід посеред вихору явився собачий відділ і розбив табір за чверть милі від нас з підвітряного боку. Щоб наздогнати нас так скоро, Мірз сильно ризикував, але добре знати, що собаки тягнуть вантажі і що з ними можна їхати навіть за такого вітру, який вирує в ці дні. Це свідчить, що вони можуть стати нам серйозною підмогою.

Намети і сани сильно замело, а замети за стіною для поні довелося розкопувати кілька разів. Буду страшенно радий, коли ми нарешті знову вирушимо і – ох який радий! – коли вийде сонце. Коли поні в попонах, їм доволі тепло. Дрібний сніг інколи проникає під попони, особливо під широкі попруги; якщо його не прибирати, то він тане і робить шерсть вогкою.

Взагалі так до кінця й не ясно, чому хуртовина так згубно впливає на бідолашних поні. Мені здається, що головною причиною тут є неймовірно дрібний сніг, який, ніби найдрібніший порошок, проникає крізь шерстинки і осідає у внутрішньому теплі. Там він тане і вже водою краде у тварин тепло.

До того ж, поза сумнівом, тварини потерпають від того, що ті дрібні частки бомбардують їхні тендітні місця, як-то: ніздрі, очі і, меншою мірою, вуха. Вони постійно від цього страждають, а тому і відпочити не можуть. Найважливіше для коней, щоб умови були м'якими, коли вони стоять на прив'язі.



Середа, 8 листопада. Табір №5

Вчора вночі допізна віяв вітер при хмарному загрозливому небі. Питання про те, чи виходити, довго висіло в повітрі, багато хто був проти. Я вирішив, що треба йти, і одразу по опівночі авангард рушив уперед. На мій подив, коли зі шкап стягнули попони, вони виявились свіжими і бадьорими. І Єгу, і Китаєць навіть трохи побешкетували. Коли їх порозв'язували, Китаєць грайливо звівся на диби. Усіх трьох навантажили і вони пішли у жвавому темпі.

З великим полегшенням виявив, що хуртовина їх зовсім не знесилила. Вони зайшли на шість географічних миль, і ми, подолавши цю віддаль гарною жвавою інохіддю, знайшли їх, як завжди, в уже розбитому таборі. Коли вони рушили, ми дочекалися ар'єргарду і приєдналися до нього.

 

Наступні п'ять миль сімка йшла разом у прекрасній манері; завдяки тому, що вітер вщухав, сонце набиралося сили, а поні йшли добре, перехід цей видався справжнім задоволенням. Щомиті зростала впевненість у тваринах; вони тягнули свої тяжкі поклажі без жодного натяку на втому. По ділянках пухкого снігу вони проходили з легкістю, ніби взагалі не звертаючи на них уваги.

Більшість час від часу зупиняється, щоб наковтатися снігу, але малюк Крістофер іде навпростець і без зупинок. Клопотів із ним не менше, ніж на самому початку: він постійно втинає всілякі викрутаси, щоб його не запрягли. Вчора, коли його опустили на коліна і так тримали, він ліг, але це йому не допомогло, адже, перш ніж він підірвався і чкурнув геть, ми встигли закріпити посторонки, тож на нього чекали 13 миль важкої праці.

Отс відчайдушно тримає його за вуздечку, аж поки запал не вивітриться, а часу на це йде немало, бо навіть після 10 миль він залюбки користається з будь-якої нагоди хвицнути.

Милі за чотири від цього табору Еванс на мить трохи попустив Снетчера. Звір негайно пустився кентером, та й то по слизькому снігу; Евансу тільки й залишалося, що триматися за вуздечку. Хай там як, а він кинувся до нього, наражаючись на небезпеку.

За шістсот ярдів від цього табору знайшли тюк фуражу. Боверс зупинився і повантажив його на свої сани, довівши загальну вагу до майже 800 фунтів. Його поні Віктор продовжив рух, ніби нічого не змінилося. Такі моменти надихають. Звісно ж, поверхня дуже хороша; тварини рідко грузнуть у снігу по шпори, а більшу частину часу тримаються на твердому снігу і зовсім не тонуть.

Скажу між іншим, що поні майже ніде не грузнуть по заплесна, як це описував Шеклтон. Єдиний раз, коли торік наші поні на дуже м'якій ділянці загрузли по заплесна, вони взагалі не здатні були тягнути вантаж. "Оперення" шпори тримається на насті, а його висхідний вигин показує, які глибокі сліди залишають копита; добре видно, що тут кожен дюйм має вирішальне значення.

Дуже легко знаходимо торішні каїрни, усі їх виразно видно. Це просто чудово для зворотньої дороги. Враховуючи, скільки тут стін для поні, решток привалів та каїрнів, триматися цього шляху буде нескладно. Усі почуваються якнайкраще.

Було дивовижно тепло, коли ми сьогодні об 11-й ранку розбили табір; вітер зовсім ущух і сонце чудове. В таку погоду розкошують і люди, і поні. Сподіваюсь, що так воно і буде надалі, бо ми вже віддаляємось від вітряної півночі. Собаки наздогнали нас невдовзі по тому, як ми отаборилися; ідуть легко.

 


Четвер, 9 листопада. Табір №6

Дотримуємось програми, проходимо ночами трохи більше 10 миль (геог.). Аткінсон зі своїм відділом вирушив об 11-й і пройшов 7 миль, щоб утекти від легкого холодного нічного вітерцю, який швидко й перестав. Він трохи пробув в обідньому таборі, а тоді приєднався до ар'єргарду і ми разом пройшли останні 2 милі.

Досвід показав, що, приєднавшись до інших, повільні поні авангарду трохи прискорюються, натомість швидкі поні ар'єргарду стишують ходу. Очевидно, що бути разом – це зовсім не перевага, але з тваринами все гаразд.

Забавний випадок трапився, коли Райт відійшов від свого поні, щоб перевірити санометр. Китайцю, схоже, не сподобалося, що його кинули, і він помчав кентером до решти. Райт на своїх довгих ногах заледве встиг перехопити цю панічну втечу, але найсмішніше було, коли старий Єгу підхопив ту саму болячку і кинувся незграбним кентером услід за Китайцем. Оскільки ми з самого початку думали, що він і на один-єдиний перехід не здатен, то бачити його в такому гідному похвали настрої – приємна несподіванка.

З Крістофером і далі суцільний клопіт; боюсь, приборкаємо ми його тільки тоді, коли він знесиліє. Собаки так легко покрили 10 миль слідом за нами, що Мірз навіть подумував піти далі, але зрештою вирішив, що краще не переобтяжуватись.

Становище наше обнадійливе. Погода прекрасна: темп. +12º [-11,1ºC] і яскраве сонце. Трохи шаруватих хмар біля Дискавері та Білого острова. Заструги тут дивляться урізнобіч, а поверхня добряче зорана, тобто щонайменше до цього табору Круча впливає на напрям вітру. Поверхня тверда; думаю, кращої вже не буде.

Надокучливий легкий південний вітер унаочнює красу наших снігових стін. Поні стоять із навітряного боку під яскравим сонцем, влаштовані зручніше нікуди.



П'ятниця, 10 листопада. Табір №7

Жахливий перехід. Сильний зустрічний вітер на початку – перші 5 миль (геог.) – тоді завірюха. Райт ішов попереду, але кермувати виявилось так важко, що після трьох миль (геог.) відділ вирішив розбити табір. На щастя, незадовго до привалу він віднайшов колію Еванса (моторового відділу), тож, якщо погода налагодиться, зможемо іти по ній.

Поні, як завжди, чудово попрацювали, але й поверхня виразно хороша. Відколи ми отаборилися, вітер ущух і потроху розвиднюється. Навіть півтори милі втрачати прикро. Крістофера сьогодні випровадили в путь хитрістю. Його запрягли ще за стіною і не встиг він отямитися, як уже стояв у санях. Потім уже спробував втекти, але Тит його втримав.

 


Субота, 11 листопада. Табір №8

Перед початком переходу трохи проясніло, але сніг, що випав за день, залишився пухким і лапатим. На додачу до цього, ми втрапили на ділянку з м'якою корою і розкиданими на ній твердими застругами. В ямах поміж ними сніг подекуди лежав грудками, наче пісок.

Важко навіть уявити гірші умови для поні. Тим не менш, вони впорались непогано; сильніші взагалі чудово, а шкапи витримали 9,5 миль. На такій поверхні неспокійно, навіть коли знаєш, що тут все швидко міняється. Я очікував на певні труднощі на цих переходах, але навіть не думав, що може бути так кепсько, як сьогодні.

Поки ми розбиваємо табір, іде сніг і віє легкий північно-східний вітерець. Важко збагнути, що коїться з погодою: це все якось пов'язане із поворотом до тепла, але хотілося б, щоб небо проясніло. Незважаючи на поверхню, собаки здолали понад 20 миль з передостаннього табору за одну ніч. Поки що в них все виходить прекрасно.



Неділя, 12 листопада. Табір №9

Зараз наші переходи всі жахливі, як один. Поверхня і далі нікудишня, можливо, не така тяжка, як вчора, але щось близько того. Після п'яти миль передовий загін вийшов просто на наш торішній склад Кручі, позначений флагштоком. Тут я знайшов радісну записку від Еванса, датовану 7 ранку 7-го числа. Отже, він випереджає нас майже на п'ять днів – це добре.

Аткінсон отаборився за милю до цього каїрна і похмуро доповів про Китайця. Каже, той витримає ще милю-дві, не більше. Погода страшна – похмуро, суворо, сніжно. Занепадаєш духом. Однак шкапи все-таки рушили знову, потім надійшов ар'єргард, залишив нас у таборі і пройшов іще три милі, тож вони стали на привал приблизно одночасно.

Вояка думає, що Китаєць протримається ще довгенько – це просто неймовірно, щоб він так тішив себе надією. Решта тварин не підманула наших сподівань, а Єгу навіть перевершив. Погода тут міняється ніби щохвилини. Коли ми зупинилися, дув холодний північний вітер, злегка сніжило, а небо було чорне. Минула година – і тепер небо розвиднюється і сяє сонце. Температура вдень тримається +10º [-12,2ºC].



Понеділок, 13 листопада. Табір №10

Іще один жахливий перехід при кошмарному світлі, поверхня дуже погана. Поні добре справляються, та все ж ця поверхня для них важке випробування. Майже всю дорогу ми йшли за слідами; відділи одне одного не бачили, окрім як під час привалу. Враховуючи всі обставини, шкапи проявили себе добре; Єгу взагалі чудово, як на свій стан.

 

Коли ми стали на привал, вийшло сонце і прогнало мороз, який супроводжував нас у дорозі: стало мирно, тихо і приємно. Ми краще розумітимемо своє становище, коли дістанемось до Однотонного табору, до якого лишилось 17-18 миль, але мене бентежать тварини – сильно бентежать; не такі поні нам тут потрібні, і, якщо вони вивезуть до кінця, то тільки завдяки Отсу. Вірю, що погода і поверхня покращаться; зараз і те, і друге нікудишнє.

15:00.

Кілька годин безперестанно сніжить, збільшуючи дюйм за дюймом накопичення пухкої поверхні. Що може значити така погода? Щоб роз'яснити це, очевидно, треба знайти якесь зовнішнє джерело цих надлишкових опадів, наприклад, відкрите море. Вітер, хмари з NE та винятково висока температура, здається, підтверджують це.

То буде страшне невезіння, якщо такі виняткові умови збережуться. Табір мовчазний і понурий – знак того, що все йде шкереберть. Сьогодні зранку, коли сонце світило на намет, температура в ньому дійшла до 50 [+10ºC]! зовні +10º [-12,2ºC].



Вівторок, 14 листопада. Табір №11

Поверхня трохи покращала, трохи покращав і перехід – і значно повеселішав. На пів дороги визирнуло сонце, тоді зникло на якийсь час, а зараз знову світить яскраво. Зараз дуже тепло, повітря зовсім нерухоме, а поні дуже зручно вмостились на відпочинок. Якщо більше не сніжитиме, то покров, який має 3-4 дюйми завтовшки, повинен швидко зійти.

Пробиватися крізь такий сніг – суцільна мука, хоча поні мужньо з нею справляються. Крістофера вже тричі запрягли без усяких клопотів. Після Однотонного табору вже зможемо зупиняти його на опівнічні привали, щоб легше переносив довгі переходи.

Майже 12 статутних миль без зупинок – то, мабуть, велике навантаження для ар'єргардних тварин. До Однотонного табору лишилося всього 7 миль. Тим часом ми сьогодні пройшли два каїрна Еванса і один старий торішній каїрн, тож маємо знайти склад без труднощів.

Хоча ми проходили повз чорну смугу землі поблизу Кручі, я не бачив землі вже чотири дні. Не думав я, що туман у цьому регіоні може стояти так довго: завжди раніше ми неодноразово бачили землю. Чи-то небо цілком прояснювалось, чи-то нависла хмара час від часу підіймалася, оголюючи скелі внизу. Якби ми залежали від природних міток, було б нам зле. Очевидно, хороша система каїрнів – це найкращий спосіб мандрувати по цій величній сніговій рівнині. Мірз і Димитрій із собаками, як завжди, на місці одразу ж після нас.

 

Цей приплив теплого вологого повітря, котрий в цьому сезоні сприяє накопиченню сніжного покрову, однозначно являє собою цікавий метеорологічний факт, що пояснює раптові зміни в умовах на Бар'єрі при переході від весни до літа.



Середа, 15 листопада. Табір №12

Легко знайшли Однотонний табір [130 географічних миль від мису Еванса]. 7-8 миль. На привалі після 5,5 миль Китаєць здавався втомленим, але після відпочинку знову пішов добре. Усі інші поні здолали перехід взагалі без зусиль, але й поверхня стала помітно кращою. Ми все обговорили і вирішили дати тваринам день відпочинку, а далі йти в середньому 13 миль на день.

Отс думає, що поні повинні витримати, але вони занепадають на силі швидше, ніж він очікував. Враховуючи, що він взагалі схильний до похмурих думок, це твердження радше обнадійливе. Особисто я надіюсь на них. Як на мене, то більшість тварин зараз у значно кращій формі, ніж коли ми вирушали, але й щодо решти не варто хвилюватися, окрім найслабших, щодо яких ми від самого початку мали сумніви. Що ж, поживемо – побачимо.

Записка від Еванса, датована 9-м; у ній сказано, що його відділ рушив до 80° 30', взявши чотири ящика галет. За 2,5 дні він пройшов трохи більше 30 миль (геог.) – прекрасна швидкість. Сподіваюсь тільки, що він наставив вдосталь стійких каїрнів.

Вчора видався прекрасний день, ясне сонце; але, коли ми вийшли, то ближче до півночі небо поступово взялося хмарами; навколо сонця утворилося прекрасне гало. Було виразно видно чотири окремі кільця. Вілсон розгледів і п'яте; тонкий контраст помаранчевої барви і блакитних проміжків. Зараз чітко бачимо відбиття вінців на снігу.

Величезні шаруваті хмари над головою. На небокраї небо блакитне, але просто над нами швидко розрослися шарувато-купчасті хмари; їх, здається, відносило спершу на південь, а потім на схід. Рвані купчасті хмари поволі перетворилися на шаруваті і тепер тануть в міру того, як сонце набуває сили.

Дрібними кристалами падає сніг, але на поверхні він зараз, здається, випаровується швидше, ніж насипається. Щойно упавши на наше спорядження, ці кристали тануть в одну мить, тож сани і все, що на них, дуже швидко сохнуть. Коли небо над небокраєм було ясне, нам відкривався гарний вид на віддалену землю на заході; до гір, які видаються білими плямами, мабуть, миль 120.

Вночі вперше за багато днів побачили Дискавері і Хребет Королівського товариства, але Еребуса не видно вже тиждень – хмари постійно згущуються в тому напрямку. Дуже цікаво спостерігати за погодними явищами на Бар'єрі, та все хочеться вже побачити сонце, а не цю пусту білизну, яка неминуче викликає гнітючі почуття.

 

Вчора вночі температура впала до -15º [-26,1ºC] при ясному небі; піднялась до 0º [-17,8ºC] і небо одразу затягнуло, а зараз десь 16-20ºF [від -8,9º до -6,7ºC]. Більшість із нас користується захисними окулярами зі склом зеленуватого відтінку. Цей колір дуже приємний для очей і зазвичай через таке скло все видно навіть чіткіше, ніж неозброєним оком.

Тверді заструги тягнуться тут на WSW, а наші каїрни з того напрямку заметені снігом; очевидно, сніг тут носили постійні південні вітри. Ми спостерігаємо це всю дорогу від самого Кутового табору, а це свідчить, що повсюди вздовж узбережжя вітер надходить із суходолу.

Залишений тут мінімальний термометр показав -73ºF [-58,3ºC] – трохи менше, ніж ми очікували; він стояв на чудовому відкритому місці і, схоже, його ні разу не занесло снігом. Не можу знайти овес, який розсипав тут: боюсь, що його замело снігом, однак за іншими ознаками видно, що снігу нанесло небагато.



Четвер, 16 листопада. Табір №12. Відпочинок

Весь день легкий південний вітерець, під вечір ущух. Температура -15ºF [-26,1ºC]. Поні влаштовані зручно за стінами, у попонах. Перевпорядкували вантажі: сильніші поні візьмуть приблизно по 580 фунтів, решта – по 400 з хвостиком.



П'ятниця, 17 листопада. Табір №13

Аткінсон вирушив близько 8:30. Ми, всі решта, близько 11. На привал стали після 7,5 миль. Аткінсон вийшов, якраз коли ми підійшли. В останній табір, за 13¼ миль (геог.), він прибув за годину до нас. Загалом, враховуючи вагу вантажів, поні впорались добре, але й поверхня була відносно гарна.

Крістофер спершу почав був пручатися, але його задобрили і він спокійно дав причепити посторонки. На полозках у нього зібрався лід, тож тягнути йому було важко, і по прибуттю довелося добряче над цим попрацювати; крім того, здається, поклажа в нього важча, ніж в інших. Ще рано думати, скільки протягнуть тварини; можна тільки сподіватися, що достатньо довго, однак слабкість породи і вік уже даються взнаки.

Навіть шкапи працюють чудово, тож взагалі нема чого казати про те, як довго і як добре працюватимуть здоровіші тварини. Під час переходу дув жахливо холодний вітер. Темп. -18ºF [-27,8ºC], сила 3. Сяяло сонце, але без особливої користі. Воно і зараз сяє, темп. 11ºF [-11,7ºC]. За стіною для поні дивовижно тепло, тваринам ведеться краще не буває.

 


Субота, 18 листопада. Табір №14

Поні тягнуть кепсько. Втім, і поверхня трошки гірша за вчорашню, і треба тепер добряче обмізкувати, чого чекати надалі. Мене захопила думка, що ми тягнемо забагато їжі; сьогодні зранку ми обговорили це і вирішили, що один мішок можна кинути. Пройшли звичні 13 миль (геог.) і додали ще кількасот ярдів, щоб довести число до 15 статутних.

Коли вчора розбивали табір, температура була -21ºF [-29,4ºC], зараз -3ºF [-19,4ºC]. Шкапи йдуть чудесно. Отс пророчить Китайцю щонайменше три дні, а Райт каже, що той може протриматися ще тиждень. Це трохи підбадьорює, однак наскільки краще було б мати десяток дійсно надійних тварин. Бабця надвоє ворожила, чи дістанемось ми до льодовика; а тим часом якось, та й плетемось. Принаймні при ясному сонці все виглядає трохи веселіше.



Неділя, 19 листопада. Табір №15

Потрапили на жалюгідну поверхню, сани по ній їдуть нормально, але поні грузнуть глибоко. В підсумку Єгу вже ледь живий. Коли дійшли до табору, він був страшенно виснажений. Може, здолає ще один перехід, але навряд чи більше. З урахуванням поверхні, інші поні добре впорались. Час від часу поні грузнуть по половину заплесна, а Майкл пару разів пірнув майже по саме заплесно.

На щастя, зараз чудова погода для відпочинку тварин і вони тихо й мирно ніжаться на сонці. Заструги перемішані: нижні тверді шари тут нібито теж утворені WSW вітром, але є на поверхні окремі хвилі, що вказують на нещодавній південно-східний вітер. Назнімав трохи фотографій, Боверс теж.



Понеділок, 20 листопада. Табір №16

Поверхня трохи краща. Заструги все виразніше ідуть з SE. Кілька разів виходили на тверді ділянки, які пробуджували в мені надію, але щоразу це тривало недовго. Шкапи й досі йдуть. Єгу виглядає трохи краще, ніж учора, і точно спроможеться на ще один перехід. Кажуть, Китаєць спершу йшов із трудом, але у другій половині переходу пожвавішав.

Для собак поверхня негодяща. Пропоную завтра забрати у них мішок з кормом. Небо під час переходу було трохи хмарне – променисті перисто-шаруваті з SSW на NNE. Тепер знову чисто і ясно. Температура вночі -14ºF [-25,6ºC], зараз 4ºF [-15,6ºC]. Легесенький південний бриз, від якого тварин добре захищають стіни. Впевнений, що довгий денний відпочинок на сонці піде їм на користь.

Вчора поні йшли дуже рівно. Вони ніби вже легше переносять м'яку кірку та важкопрохідну поверхню. Вибиваються із форми не так швидко, як це здавалося на Однотонному таборі, за винятком хіба що помітно змарнілого Віктора.

 

Ноббі виглядає здоровішим і сильнішим, ніж коли ми виходили; він єдиний готовий їсти будь-коли і скільки влізе. Інші годуються непогано, але й отримують значно посилений пайок. Я починаю потроху вірити в них. Вчора під кінець переходу Крістофер ко́пнув передок саней. Значить, запалу в ньому ще вистачає.



Вівторок, 21 листопада. Табір №17. 80° 35' ш

Поверхня разюче покращала і поні йшли дуже рівно. Жоден не перевтомився, тож тепер просто неможливо не дивитися у майбутнє з надією. (Темп. -14ºF [-25,6ºC] вночі.) Єдине, чого варто боятися, то це повернення поганих поверхонь, але цього вже не мало б статися. Як завжди, зупинилися на привал і побачили великий каїрн попереду.

Через дві милі натрапили на моторовий відділ на широті 80° 32'. Виявилось, що вони чекали на нас шість днів. На вигляд усі здорові, але скаржаться на голод. Цікаво – це беззаперечний доказ того, що пайка, достатня для потреб погоничів поні, недостатня для тих, хто тягне вантажі самотужки; отже, та кількість харчів, які ми припасли для переходу через гори, цілком виправдана. Та навіть і так, я впевнений, ми дуже скоро зголодніємо. Дей дуже схуд, майже змарнів, але здоровий. Погода прекрасна – хай би так і тривало. (Темп. +6ºF [-14,4ºC], 11 ранку.)

Вирішили взяти моторовий відділ із собою на три дні, а тоді Дей і Гупер повернуться. Сподіваємось, що Єгу протягне ці три дні; потім в будь-якому разі його кінчать і згодують собакам. Забавно спостерігати, як пожадливо Мірз виглядає нагоду почастувати своїх тварин; він на це дуже давно чекав. З іншого боку, Аткінсон та Отс жадають довести бідолашного поні далі того місця, де Шеклтон забив свою першу тварину. Вісті про Китайця дуже втішні і взагалі здається, що поні таки зможуть здійснити те, чого ми від них сподівалися.



Середа, 22 листопада. Табір №18

Все майже те саме. Поні худнуть, але не надто слабшають. Шкапи теж ідуть. Єгу тепер кличуть "Дивом Бар'єра", а Китайця – "Буревієм". Ще два дні – і вони зайдуть значно далі того місця, де Шеклтон забив першу тварину. Ноббі і далі вирізняється на тлі інших і зараз тягне найважчу поклажу – десь на 50 фунтів більшу; решта везе трохи менше 500 фунтів і я сподіваюсь, що скоро їхня поклажа іще полегшиться.

Пси й досі в гарній формі, сьогодні спокійно протягнули свої вантажі (вночі темп. -14ºF [-25,6ºC]). Скидається на те, що маємо дістатися до льодовика без особливих труднощів. Погода стоїть славна і поні можуть сповна відпочити у найтеплішу пору, але все ж є одна річ, у чому нічні переходи невигідні.

Поверхня значно зручніша для саней, коли сонце тепле, а за три години до і після опівночі тертя помітно зростає. Питання тільки в тому, що має більший вплив: відпочинок у теплі чи додаткове навантаження під час ходи. Йдемо ми хай і не швидко, але доволі рівномірно, з кількома зупинками. Тварини ніби потроху звикають до постійної тяжкої роботи і вже не так метушаться у глибоких місцях.

 

Все частіше нам трапляється облудний наст – це такий наст, який здається міцним, але коли тварина стає на нього всією своєю вагою, то провалюється на добрі три-чотири дюйми. Звірів це страшенно виснажує. Бувають також ділянки, на яких і люди грузнуть, тож іти тепер досить клопітно, але загалом наст відносно непоганий і поверхня скоріше краща, ніж донедавна. Якщо сонце і далі пектиме, то й умови кращатимуть. Нема жодних причин вважати, що з настом щось зміниться в наступні 100 миль. (Темп. +2ºF [-16,7ºC].)

На західному небокраї уривками видно суходіл. Боверс помітив протяжну темну смугу. Це все ще долерит?



Четвер, 23 листопада. Табір №19

Прориваємось. Думаю, поні витримають; зараз ми за 150 географічних миль від льодовика. Але певності й досі нема. Якщо один або кілька поні почнуть швидко здавати, нам буде непереливки. Поверхня ніби приблизно така сама; до привалу здавалося, що стало трохи краще, а після привалу поні пішли впевненіше, тож можна припустити, що тертя поліпшилось. На півдні хмариться (Т. +9ºF [-12,8ºC]) і боюсь, як би не налетіла хуртовина. Хоч би це не зупинило наш поступ; запас корму цього не дозволяє.



П'ятниця, 24 листопада. Табір №20

Вчора весь день було хмарно і віяв холодний вітер – то південний, то південно-східний. Початок маршу – похмурий, але скоро хмара розсіялась, зі сходу на захід пробилися смужки ясного неба, а тоді і рештки хмар повтікали. Зараз сонце дуже світить і гріє. Зробили звичний перехід, по непоганій поверхні він дався досить легко; поні йдуть спокійно й розмірено.

Відколи ми з'єдналися з моторовим відділом, побит у нас такий: возії йдуть одразу попереду шкап, решта виступає за 2-3 години по тому. Сьогодні ми наздогнали трошки пізніше, ніж зазвичай, тобто шкапи йшли доволі непогано. Однак вирок вже було ухвалено і сьогодні зранку після переходу Єгу відвели трохи назад і пристрелили.

Після того, як ми сумнівалися, чи дійде він до Гат-Пойнту, не можна надивуватись, що насправді він зробив на вісім переходів більше, ніж ми від нього очікували торік, і міг би зробити іще. Та все ж під кінець він тягнув слабенько і загалом прикінчити його варто було з милосердя.

Китаєць поправився і точно протримається ще дуже довго. Інші не виказують ознак занепаду, тільки всі помірно голодні. Іти по такій поверхні важко, бо щоразу тонеш на два-три дюйми. Відчуваю, що впораємось. Дей і Гупер сьогодні вночі покинуть нас.



Субота, 25 листопада. Табір №21

Під час першого переходу поверхня була дуже погана через густий покров кристалів льоду; на другому переході стало трохи краще, а під сам кінець – взагалі доволі стерпно (Т. +2ºF [-16,7ºC]). Тепер, коли вночі вже досить тепло, очевидно, краще перейти до денних маршів. Вирушимо сьогодні на дві години пізніше, і завтра теж.

 

Вчора вночі попрощалися із Деєм і Гупером і пішли далі в новому порядку (Т. -8ºF [-22,2ºC]). Вирушили всі разом; Еванс, Лешлі і Аткінсон, запряжені у 10-футові сани, йдуть на чолі. За ними йдуть Китаєць і Джеймс Піґґ, а решта – хвилин на десять позаду. До місця привалу дійшли одночасно і вирушили звідти в такому самому порядку; дві шкапи трохи позаду, але не більше, ніж на 300 ярдів, тож до табору прийшли разом, як годиться. Возії кажуть, що перший перехід дався дуже тяжко (Т. +2ºF [-16,7ºC]).

Всю ніч сяяло сонце, але ближче до опівночі піднялися легкі імлисті хмари, які частково закрили передові загони. Земля смутно виднілася майже прямо попереду. Поні поволі втомлюються, але завтра ми знову полегшимо їхній вантаж, уклавши ще один склад. Щойно підійшов Мірз і повідомив, що з Єгу вийшло чотири пайки для псів. Він дуже добре різався і на ньому було ще чимало жиру.

Мірз каже, що ще одного поні вистачить собакам до льодовика. Приємно чути. Возії тягнуть із лижними палицями і кажуть, що ті неабияк допомагають. Думаю взяти їх із собою на льодовик. Зрештою, Єгу перевершив усі очікування, а Китаєць обіцяє бути ще поживнішим. Ще кілька переходів і можна бути певним, що до першої мети точно доберемось.



Неділя, 26 листопада. Табір №22

Привал. Дійшли сюди доволі легко, поверхня відносно добра. Вирушили о 1 ночі (опівночі за місцевим часом). Тримаємо рівний темп 2 милі на годину, гарно йдемо. Спершу було трохи хмарно, а між другою і третьою опустився туман. Перед самим привалом нам уже не було видно возіїв, які йшли всього за 300 ярдів попереду. Сонце пробивається крізь імлу. Тут, на широті 81° 35', облаштовуємо Центральний склад Бар'єра – тижневий запас припасів для допоміжного загону, як і на горі Гупера.

Табір №22. На другому переході почало сніжити; віє вітер з WSW силою 2-3, сніг дріботить по намету – така собі літня хуртовина, схожа на квітневі зливи вдома. Другий перехід поні здолали добре, завтра знову вирушимо на дві години пізніше, тобто о 3-й ранку. (Т. +13ºF [-10,6ºC]). Вже недовго лишилося до денних переходів, коли доведеться тягнути самотужки.

Заструги поступово перенаправляються на південь і стають не такими перемішаними; час від часу їх перетинають тверді заструги з заходу. Іти важко, на кожному кроці грузнеш на 2-3 дюйми. Китаєць і Джиммі Піґґ зовсім не відстають від інших.

Завжди гнітить іти по такій великій сніговій пустелі, коли небо і земля зливаються в суцільну мертвотно білу завісу, та все ж відрадно бути в такому хорошому товаристві, коли все йде чітко і гладко. Собаки наздогнали, коли ми розбивали табір. Мірз каже, що поверхня найкраща за весь час.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Андрій Здоров: Не заслужив. 150 років Миколі Скрипнику

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Володимир В'ятрович: Домовитися з минулим, а не долати його

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.

Ярослав Грицак: Долати минуле таки потрібно

Я закликаю подолати нашу залежність від минулого. Цим минулим є режим т.зв. «обмеженого доступу», ендемічними хворобами якого є бідність та авторитаризм. У всьому світі він склався історично і довгий час був нормою. Тільки що в останні двісті років все більше і більше країн виходять з нього. І майже всюди рецепт виходу один і той самий: прихід до влади політичної еліти, яка має політичну волю міняти країну.

Віктор Ющенко: Віктор Ющенко: Чому після Грузії - Україна?

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.