Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Бога ради, подбайте про наших близьких

Збився з ліку, але, думаю, правильна друга дата. Суцільна трагедія, куди не глянь. За обідом позавчора бідолашний Тит Отс сказав, що більше не може йти; запропонував залишити його у спальнику. Цього ми дозволити не могли і переконали його вдень іти далі. Попри те, що йому було зовсім непереливки, він ішов через силу і ми зробили добрі кілька миль. Вночі стало гірше і ми зрозуміли, що це кінець

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: жахливий день

Всі запаси на місці, тільки бензину малувато. Перетинаючи Бар'єр на зворотному шляху, Південний відділ потребував більше пального, ніж було у складах. Частково через погані умови, але значно більше – через затримки, спричинені хворими товаришами, вони ледь-ледь встигали вчасно пройти від складу до складу. Мороз був несподівано сильним, а пального на складах виявлялося менше, ніж вони розраховували. Доведеться бути дуже ощадними з пальним, натомість їжі в нас повноцінний 10-денний запас, а попереду менше 70 миль

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: себе не одуриш – справи у нас кепські

Себе не одуриш – справи у нас кепські. У кожного по-своєму: у Вілсона досі болить нога і він не наважується іти на лижах, але найгірше з Евансом, який нас серйозно непокоїть. Сьогодні зранку він несподівано виявив на нозі величезний пухир. Це затримало вихід, бо йому треба було переналаштувати кішку. Інколи я боюсь, що йому з часом стає тільки гірше, але вірю, що він знову прийде в порядок, коли зможемо йти на лижах рівномірно, як сьогодні по обіді.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: їжі мало, а погода непевна

Весь день стояв приємний помічний південний вітерець; небо ясне, температура відносно висока. Повітря знову сухе, тож намет і спорядження поступово скидають кригу, яку наростили під час хуртовини минулого тижня. Наші спальники повільно, але невпинно набираються вологи і я боюсь, що знадобиться тривалий проміжок такої погоди, щоб вони прийшли в порядок. Тим не менш, висипаємось ми в них зараз добре, хоча часу на сон зовсім не вистачає. Ми стаємо дедалі голоднішими; трошки додаткової їжі нам не завадило б, особливо для обіду

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полюс уже наш?

Швидкість у нас зараз трохи більше милі з чвертю на годину, ідемо з великими зусиллями, а тим часом тіні поволі переповзають перед нами справа наліво. Скільки думок передумуєш за час цих одноманітних маршів! Які повітряні замки будуєш в надії, що полюс уже наш. Майже не відчуваємо холоду; найбільша зручність нашого становища – сонце чудово висушує. Шкарпетки та каньги щоранку майже сухі. Готувати їжу на п’ятьох значно довше, ніж на чотирьох; десь на пів години за день. Цього я при перевлаштуванні не врахував.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: складні переходи

Це не погода, а якесь божевілля. Побудив усіх о 2:30 ранку, маючи намір вирушити о 5. Було мрячно і сніжно, але загалом стерпно; однак за сніданком вітер став дужчати, а о 4:30 уже розбушувалась повноцінна південна буря. Стіни для поні знесло, зібралися великі замети, які швидко поховали під собою сани. Сильнішого літнього вітру я тут ще не бачив.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Бонз зжер окуляри Крістофера

Забавний випадок трапився, коли Райт відійшов від свого поні, щоб перевірити санометр. Китайцю, схоже, не сподобалося, що його кинули, і він помчав кентером до решти. Райт на своїх довгих ногах заледве встиг перехопити цю панічну втечу, але найсмішніше було, коли старий Єгу підхопив ту саму болячку і кинувся незграбним кентером услід за Китайцем. Оскільки ми з самого початку думали, що він і на один-єдиний перехід не здатен, то бачити його в такому гідному похвали настрої – приємна несподіванка. З Крістофером і далі суцільний клопіт; боюсь, приборкаємо ми його тільки тоді, коли він знесиліє.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: майбутнє тепер у руках богів

На цей час уже вхурделило, мело сніг. Усі повернулися до хатини; Мірз і Димитрій тут байдиків не били: хатина ошатна і затишна, вони навіть збудували нещодавно чудовий камін із новеньким димарем, що йде просто вгору крізь дах. Ця робота заслуговує на найвищу похвалу. Замість дряхлих тимчасових споруд, що стояли тут минулого сезону, зараз ми маємо міцний постійний камін, який прослужить купу років. Ніч видалась навдивовижу затишною

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: поні схарпудились

Знову нещасний випадок! О першій годині Снетчер – один із трьох поні, залучених до укладання складу – прибіг із одним посторонком, весь у милі, а сани теліпалися позаду. Сорок хвилин по тому явився п.о. Еванс, його погонич, так само змилений; водночас прибув Вілсон зі своїм Ноббі, але це ще не вся історія.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Крістофер хвицається навіть на колінах

Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: повернення із довгої експедиції

Наближаючись, ми стали помічати схожість із нашим старим Льодовиковим язиком поблизу Еребуса, і врешті-решт помітили на ньому прапор; раптово нам спало на думку, що цей уламок, мабуть, і справді відірвався від старого Льодовикового язика поблизу Еребуса. Авжеж, так воно й було; ми розбили табір біля його зовнішнього краю, залізли на нього і виявили там залишений Кемпбеллом склад корму та ряд кілків, вбитих як дороговкази для поні на осінь.

Вчені визначили вік скелету кита в районі станції "Вернадський"

Вчені Національного арктичного наукового центру отримали результати радіовуглецевого аналізу зразків, зробленого в лабораторії у Познані, Польща. Завдяки цьому дослідженню було визначено вік залишків кита: він становить 1350 років (плюс/мінус 30 років)

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення

Українець в антарктичній експедиції Роберта Скотта

Вражаючий пейзаж. І надовго зосереджуєшся на обличчях. Це дивовижні особи. Прямі та чисті, чи існують зараз такі? На цих обличчях тільки воля і віра - в різній пропорції, але тільки вони. Особливості фотографії початку ХХ століття, роблять будь-яку людину більш монументальною. І давайте усвідомимо, що одним з цих монументальних людей, був українець Антон Омельченко

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: «Жулік» знайшовся

Повертаючись, вони побачили собаку, який ішов по крижині з півночі. Тварина помчала до них, вистрибуючи на радощах. Тоді вони збагнули, що це наш давно загублений Жулік. На гриві в нього запеклась кров, а від нього самого сильно відгонило тюленячим жиром: шлунок набитий, але, судячи з гострого хребта, цей стан для нього радше незвичний; у денному світлі він видається здоровим та сильним і він явно дуже радий повернутися додому.