Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів

Іван Синєпалов: Щоденники Скотта: Хуртовина – протест Природи

Хуртовина – протест Природи. Розколина – западня Природи, похмура пастка на необачного; жоден мисливець не розставить сильця так досконало: мостик з легкого хвилястого снігу не виказує жодних ознак прихованої загрози. Ні людина, ні тварина не вгадає її розташування, поки не провалиться, а тоді викарабкується, намагаючись знайти точку опори на обриві.

У Музеї науки відкрили інтерактивну виставку до 25-річчя станції «Академік Вернадський»

У столичному Музеї науки відкрилася інтерактивна фотовиставка до 25-річчя передачі Україні британської антарктичної станції «Фарадей», що нині носить ім’я "Академік Вернадський".

Іван Синєпалов: Щоденники Скотта: поні з вантажем та норвежець на лижах

Ми побачили за чверть милі на північ якийсь темний предмет. Я пройшовся туди і виявив, що то верхівки двох наметів, похованих більше, ніж наполовину. Мабуть, це намети Шеклтона. Поміж ними спав полинялий імператорський пінгвін. Брезент на одному з наметів ніби неушкоджений, а з другого наполовину зірваний

Іван Синєпалов: Щоденники Скотта: тюленячі котлети та збори в дорогу

На вечерю мали тюленячі котлети, зготовані так вправно, що їх і не відрізнити від найкращих яловичих котлет. Я сказав двом, що то яловичина, і вони ні словом не виявили сумнівів, допоки я не просвітив їх: тільки після того, як кожен з’їв по дві штуки. Це вперше я куштував тюленину, не відчуваючи її виразного присмаку. Але навіть її власний смак прийнятний у руках нашого кухаря – він просто неперевершений.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: фортуна знов надзвичайно мінлива

Обставини складалися якнайгірше: знадобилося майже пів години, аби зрушити, значно більше години на те, щоб пробитися до однієї з великих крижин, про які я вже згадував; а тоді мені на жах корабель відмовився йти далі

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Ми ще не вибралися з халепи, але у мене вже зароджується надія

Відзначу тут міць духу людського. Після бурі головна палуба там, де облаштована стайня, сильно протекла, і багно зі стайні стікає вниз на гамаки й лежаки. Ніхто й слова не сказав; матроси, що живуть у тій частині корабля, всіляко намагаються залагодити цю досаду цератою та парусиною, але жодним чином не виявляють невдоволення.

Іван Синєпалов: “Бога ради, подбайте про наших близьких”

Ці свої останні слова капітан Роберт Скотт виведе тремтливою рукою у щоденнику 29 березня 1912 року. Але до того ще дуже далеко, бо сьогодні – тільки 25 листопада 1910, Скотт тільки-но збирається покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.