КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Захід за участю іноземних гостей такого рангу, звичайно ж, не міг лишитися без уваги спецслужб. В архіві Служби безпеки України є два інформаційних повідомлення КГБ УРСР до ЦК Компартії республіки, присвячені змаганням.

"Візит герцога Единбурзького і його дочки принцеси Анни в СРСР, за даними КГБ при РМ СРСР, англійськими офіційними особами розглядається як велика політична подія, яка може призвести до поліпшення радянсько-англійських відносин", - відзначали автори документу. 

 
 

Чекісти опікувалися безпекою високих гостей та "створенням сприятливої атмосфери під час візиту" (що стоїть за цією фразою, в документі не пояснюється). 

А ще (і це було не менш важливим завдання) оперативники мусили спостерігати за всіма іноземцями, які мали прибути на чемпіонат. Очікувалося, що в Києві перебуватимуть близько 46 людей з королівської свити та британського посольства, понад 70 закордонних репортерів, сотні західних туристів. В частині з них КГБ був схильний бачити ворожих розвідників. 

 

Чекісти дізналися про наміри "групи сіоністських екстремістів здійснити провокаційні дії в період проведення чемпіонату". Тобто єврейські активісти, які в той час переважно боролися за право переїзду в Ізраїль, планували акції протесту. Щоб цього не відбулося, оперативники в ці дні не спускали з них ока. Про всяк випадок стежили і за об'єктами справи "Блок" - українськими дисидентами (тими, хто лишався на волі).

 

Серед всіх, хто прибув до Києва, найбільше нарікань у Комітету викликали британські кореспонденти - вони користувалися "просунутою" фото- та відеотехнікою, "ретельно вивчали обстановку" навколо себе, нібито приховано записували розмови радянських громадян.

"Під час екскурсії по місту група журналістів "Бі-Бі-Сі" Роберт Пул, Стефан Моріс, Вільям Сміт, Роберт Елфік, будучи в нетверезому стані, заявили, що розповіді гіда їх не цікавлять. Займалися фотографуванням Бессарабського ринку, черг на таксі, за фруктами і т.п., відмовилися фотографувати пам'ятник Вічної Слави, в присутності перекладача один з них заявив про те, що Україна, нібито, не є суверенною республікою.

 

Ейкас Джон, 1933 р. народження, що представляє міжнародний відділ газети "Сан", нашому джерелу розповів, що він відвідав Бабин Яр, при цьому висловлював думку, що події в Бабиному Яру забуті в нашій країні".

Інші англійські кореспонденти, навпаки, вихваляли Радянський Союз та засуджувати політику власної країни. Серед них був відомий фотограф Монте Фреско, який занадто відверто спілкувався з якимось джерелом КГБ у кафе готелю "Київ". Принцесу Анну Фреско назвав примхливою, зарозумілою, не надто розумною.

 

"Я б дуже хотів, щоб принцеса впала з коня або щоб з нею сталося щось в цьому роді. Тоді місія моя була б виправдана і я б зробив відмінні знімки", - цитує його КГБ.

Бажання фотографа здійснилося - Анна дійсно впала на тому чемпіонаті.

 
Принц Філіп та голова київського міськвиконкому Володимир Гусєв

Про це в інтерв'ю газеті "Факти" згадував колишній голова Києва Володимир Гусєв:

"Принцеса Анна постраждала при взятті складної перешкоди. Лише деякі спортсмени успішно проходили траншею, перед якою височіла перепона з колод. Коли Анна впала з коня, я глянув на принца Філіпа - жоден мускул не здригнувся на його обличчі. Якби таке сталося з моєю дитиною, я б, напевно, весь замучився. Але принц Філіп зовні був абсолютно спокійний. Я сказав: "Ваша дочка впала". І почув незворушний: "Вона не вперше падає".

Тоді я запропонував поїхати на місце падіння. Герцог Единбурзький спочатку заперечив: "Там є лікарі". Але потім все-таки погодився. Почувши від медиків, що у принцеси немає перелому, а просто забій стегна, ми повернулися на пагорб."

 
Принцеса Анна у Києві 

Принцеса оселилася в готелі "Москва" (зараз "Україна"). Про Анну радянська спецслужба доповідала таке: вона веде скромний спосіб життя, зі спортсменами знаходиться в дружніх відносинах, уникає іноземних кореспондентів.

Той самий Гусєв згадував, як організатори були здивовані тим, що принцеса сама миє свого коня.

Про самого Філіпа КГБ у цих документах не повідомляє. До того ж друга, вона ж остання, записка датована 4 вересня - це був переддень початку змагань. Документів про те, як, власне, минув захід, і що про нього казали гості, в архіві чомусь немає.






Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».