Щоденник Скотта: радощі та турботи із собаками

Під час мандрівки до криги та санного походу один із наших псів, Вайда, особливо відзначився буйним норовом та неґречними манерами. Шерсть у нього поганенька, тож у Гат-Пойнті йому велося зле і мені доводилося робити йому масаж; спершу він до цього дійства ставився з недовірою і супроводжував його безперервним гарчанням, але зрештою таке зігрівання прийшлося йому до смаку і він став ластитися до мене щоразу, як я виходив із хатини, хоча і далі з пересторогою.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Середа, 10 травня

З учорашньої ночі віє південний вітер зі швидкістю 12-20 миль за годину; крига стоїть на місці. Температура від -12ºF до -19ºF. Партія досі не прийшла. Зайшов далеченько за Неприступний острів – так, що Гат-Пойнт і Касл-Рок опинилися за Наметовим островом – тобто до місця, де минулого разу було розводдя.

Крига 9 дюймів завтовшки – не надто багато для 9-денного замерзання – однак досить міцна; поверхня волога, але дуже слизька. Припускаю, Мірз чекає на глибину 12 дюймів або ж боїться, що поверхня надто ковзка для поні.

Та все ж хотілося б, щоб вони вже прийшли.

Взяв із собою на прогулянку термометр; на Неприступному острові температура -12ºF, але на морській кризі за ним – тільки -8ºF: вітер за островом слабший. Вийшовши на підвітряний бік острова та айсбергів я пригадав, як важко знайти сховок у цих регіонах.

Як я вже десь згадував, навітряний бік пагорбів тут дає кращий сховок, ніж підвітряний. Може, частково це пояснюється тим, що з підвітряного боку тут зазвичай повно снігових заметів та розкиданих вивітрених уламків скель? Все ж знайшовся один айсберг із гарною підвітряною стороною: в одному кутку крига огортала мене зверху і з обох боків, утворюючи щось на кшталт гроту; жодного поруху повітря там.

Понтінг прочитав нам цікаву лекцію про Бірму, проілюстровану файними слайдами. Його описи витіюваті, але засвідчують його мистецький темперамент. Боверс і Сімпсон мали змогу поділитися власними споминами про цей край пагод і дискусія привела до цікавих тверджень про релігію, мистецтво та освіту тамтешнього народу, його філософське неробство тощо. Наші лекції – то справжній успіх.

 


П'ятниця, 12 травня

Вчора зранку було тихо. Вранці зіграли у футбол; вдень і ввечері здійнявся вітер.Весь день він лупив сильно, 30-60 миль на годину; небо не надто похмуре, але якийсь час стояли водянисті перисті хмари, у яких виразно видно параселен.

Я не відходив далеко від хатини, але одного разу сильно злякався, що крига у протоці зійшла. Сьогодні ввечері вітер вщухає, я піднявся на Флюгерний пагорб. Тепер думаю, що крига залишилась на місці. З вітром намело напрочуд мало снігу, мабуть, тому що останнім часом його небагато випадало.

Аткінсон майже впевнений, що виявив у снігу дуже рухливу бактерію. Вона, імовірно, принесена повітрям; взагалі у повітрі ніяких бактерій не знайдено, але вона могла прилетіти сюди із потоками у верхніх шарах атмосфери та опуститися зі снігом. Якщо так воно і є, то це дуже цікаве відкриття.

Дебнем сьогодні прочитав лекцію з геології. Елементарно. Він дав тільки приблизне уявлення про походження та класифікацію порід, щоб ми могли розуміти його подальші лекції.



Субота, 13 травня

Вітер ущух десь о десятій вечора. Сьогодні зранку тихо і ясно, коли не рахувати легкої туманної завіси із кристалів льоду, крізь яку тьмяним світлом пробивається місяць, оточений яскравим хрещатим гало і білим параселеном. В осяйному кільці – облудні місяці із призматичними кольоровими плямами, відлуння головного джерела світла. Вілсон зробив чарівну замальовку цього феномену.

Сходив до Неприступного острова, піднявся трохи по крутому західному схилу і заспокоївся щодо криги. Вона зовсім не зрушила під вчорашнім вітром. Під час підйому доводилося скрадатися по крутих кам'яних схилах та заслонах, тримала мене тільки надія видертися на вершину і знайти легкий спуск. Натомість опинився на нездоланному нависному лавовому бескиді і змушений був спускатися тим самим шляхом, яким підіймався.

Задача виявилася не з легких, добре, хоч послизнувся тільки раз – ледве не зірвався з урвища, але в останню мить встиг зачепитися льодорубом. Острів має круті схили з усіх боків. Я знаю тільки одне місце для підйому, цікаво спробувати пошукати інші.

Після чаю увійшов Аткінсон із радісною звісткою, що собача упряжка вертається з Гат-Пойнту. Ми одразу вийшли на крижину привітати рештки нашої зимової партії. Мірз повідомив, що все гаразд і поні йдуть недалеко слідом.

 

Собаки були розпряжені і посаджені на ланцюги; вигляд у них напрочуд здоровий: схоже, останнім часом вони не мали жодних клопотів, навіть бійок не виникало. За пів години прибули Дей, Лешлі, Нельсон, Форд і Кіоган із двома поні: і люди, і тварини у гарній формі.

Велика радість, що повернулися люди й собаки, а ще більша – споглядати, що всі наші десятеро поні зручно розміщені у стайні на зиму. Здається, від них залежить геть усе.

Ще не бачив принесених метеорологічних записів, але, схоже, погода там була тиха і ясна, відколи ми пішли звідти, за винятком останніх трьох днів, коли вітер був дуже сильний. Цікаво, що нам випав тільки один вітряний день.

Завтра мені обіцяють показати записи щодо замерзання криги. За день по тому, як ми пішли, 22 квітня, вони забили чотирьох тюленів, а потім іще кількох, тож тепер на мисі великі запаси ворвані та тюленини – решта ж запасів, схоже, майже вичерпана. Додатково завезли трохи фуражу зі складу. Три дні тому біля Касл-Року вполювали молодого морського леопарда – це тільки другий, якого бачили у протоці.

Навіть дивно, що ніхто із новоприбулих не шаленіє від куховарських розкошів, якими їх частують після повернення. Та і з нами було б так само, якби ми на зворотному шляху не застрягли на день-два у наметах. Стає дедалі ясніше, що тут цілком достатньо простого пайку: вдосталь тюленини, борошна і сала з чаєм, какао і цукром – це й усе, що насправді треба для затишного існування.

Температури на Гат-Пойнті були не такі низькі, як я очікував. Якась надзвичайна хвиля тепла надійшла у той тихий період, коли ми вже пішли: термометр показував трохи нижче нуля, аж поки не налетів вітер, і тоді він упав до -20ºF. Такий от виняток вийшов: замість підняти температуру вітер її опустив.

 

[Точна інвентаризація запасів на Гат-Пойнті, описана вище, не має безпосереднього стосунку до історії експедиції, але демонструє, як дбайливо і ретельно здійснюються всі операції. Можна також вказати деталі щодо карбіду, використаного для одержання ацетилену. Першу бляшанку відкрили 1 лютого, другу – 26 березня. Сьому – 20 травня, наступні вісім – з проміжком у середньому в 9,5 днів.]



Неділя, 14 травня

Зранку сіро і мрячно.

Повправлявся з поні і відправив звичну службу. Сьогодні зранку дав Райту кілька зауваг щодо кількості криги на Антарктичному континенті і щодо дії зимових рухів у морській кризі. Хочу розширити його уявлення про проблеми, які охоплюють наші фізичні дослідження. Щоб у повні їх усвідомити, йому треба прожити тут два роки, і навіть з його розумом і завзятістю від нього буде небагато толку, якщо не матиме цієї розширеної обізнаності.

Опівдні небо очистилось, а по обіді я пройшовся по північній бухті до крижаних бескидів; день і вечір видались заворожливі: природа купалась у місячному сяйві, такому яскравому і чистому, аж майже золотому – прекрасне видовище. Дивно, але в такі миті почуваєшся в затоці, як вдома, особливо коли зупиняєш погляд на нашому таборі із хатиною та освітленими вікнами.

Неабияк вражає надзвичайна загальна сердечність стосунків між нашими людьми. Коли я розповім цю просту правду, що між нами нема жодного тертя, навряд чи мені повірять, адже заведено вважати, що всі незгоди у таких походах навмисне тонуть у забутті.

Але в моєму випадку нема потреби опускати завісу: нема чого приховувати. У цій хатині нема жодної напруги у стосунках, а найочевидінша річ тут – це загальний дух люб'язності, що виявляє себе за кожної оказії.

Такий стан справ був би навдивовижу відрадним за будь-яких обставин, а особливо у нас, коли згадати, яке строкате товариство тут зібралося. Про це варто розповісти детальніше. Сьогодні, наприклад, Отс – капітан поважного кавалерійського полку – бешкетував, стрибаючи через стільці та столи, із Дебнемом – юним австралійським студентом.

Зібрати таких людей – то справжній тріумф.

 

Температура впала до -23ºF, найнижче за весь час тут; не маю сумнівів, що вона опуститься ще, адже на цей час уже помітна разюча відмінність між цим сезоном і сезоном 1902-3 років.



Понеділок, 15 травня

Весь день сильний північний вітер – близько 30 миль на годину. Вал шаруватих хмар на висоті 6000-7000 футів (визначено за Еребусом) швидко рухались на північ; це зовсім не новина, що шари повітря накладаються одне на одного, рухаючись у протилежних напрямках, та все ж це явище навдивовижу стійке. Сімпсон часто відзначає, що небажання повітря змішуватися – примітна риса тутешніх погодних умов, яка, схоже, пояснює численні загадкові коливання температури.

Трохи прогулявся, але без задоволення. Вілсон прочитав гарну лекцію про пінгвінів. Розповів про примітивні риси розташування пір'я на крилах та тілі, про відсутність першорядних і другорядних махових пер, а також непокритих перами ділянок; видозміни у м'язах крил і у структурі стоп (у плесновому суглобі).

Він відзначив (і в подальшому обговоренні ми дійшли згоди щодо цього), що ці птахи відокремились на дуже ранніх стадіях пташиного життя і походять безпосередньо від летючого ящера археоптерикса з Юрського періоду. Скам'янілості пінгвінів еоцену та міоцену свідчать, що вони відтоді мало змінилися.

Далі він перейшов до класифікації та природних середовищ різних родів, звичаїв щодо облаштування гнізд, відкладання яєць тощо. Тоді стисло розповів про звички імператорських пінгвінів та пінгвінів Аделі, що, звичайно, для бувальців не стало новиною.

З особливим інтересом вислухав пояснення, що бажано провести ембріологічне дослідження імператорського пінгвіна, щоб пролити світло на розвиток виду в питанні втрати зубів тощо, а також спостереження Понтінга, що дорослі Аделі навчають юнацтво плавати, – раніше це питання було вкрите мороком.

Казали, що старі птахи скидають юних у воду, і казали також навпаки, що вони покидають їх на самоті у лежбищах, – але обидва твердження малоймовірні. Зовсім не дивно, що юним Аделі треба навчитися плавати (це добре знана вимога для північних морських котиків – морських ведмедів), але цікаво буде поглянути, скільки зусиль дорослі птахи витрачають на навчання потомства.

 

Під час мандрівки до криги та санного походу один із наших псів, Вайда, особливо відзначився буйним норовом та неґречними манерами. Шерсть у нього поганенька, тож у Гат-Пойнті йому велося зле і мені доводилося робити йому масаж; спершу він до цього дійства ставився з недовірою і супроводжував його безперервним гарчанням, але зрештою таке зігрівання прийшлося йому до смаку і він став ластитися до мене щоразу, як я виходив із хатини, хоча і далі з пересторогою.

Повернувшись сюди, він мене одразу впізнав і тепер заривається головою мені в ноги, як тільки я виходжу назовні; він без найменшого опору дозволяє мені чухати і термосити себе і носиться навколо мене, коли я гуляю. Дивний звір; припускаю, він зовсім не звик до доброти, тож знадобився час, аби навчитися цінувати її.



Вівторок, 16 травня

Північний вітер тривав усю ніч, але ущух зранку. Нам на радість опівдні стало зовсім тихо і ми добряче награлися у футбол. Світла для гри вистачає, але тільки й того.

Зранку Райт дав настанови щодо електричних приладів.

Пізніше з Деєм розбирали витрати карбіду: радий довідатись, що запасів вистачить на два роки, однак розголошувати цього не буду, адже варто тільки послабити контроль у питанні освітлення, як всяка ощадність безслідно зникне.

Електричні прилади

Для вимірювання звичайного градієнту потенціалу в нас є два самописних квадрантних електрометри. Принцип їхньої дії такий самий, як у старого Кельвінового приладу: прикріплений до нього годинниковий механізм розгортає стрічку паперу, намотаного на валик, а з певними проміжками часу електромагніт притискає голку і вона ставить точку на рухомому папері.

Відносні позиції цих точок і становлять запис. За рахунок зменшення довжини кварцового волокна один із приладів налаштований на 0,1 точності вимірювань другого. Зроблено це для того, щоб продовжувати записи під час снігових штормів та інших негод, коли різниця потенціалів між повітрям і землею величезна. Прилади постійно заряджаються батареями з маленьких комірок Деніелла (комірка Деніелла – хімічне джерело електричного струму, вдосконалений Вольтів стовп – І.С.). Годинники контролюються головним годинником.

Прилад для вимірювання радіоактивності – удосконалений тип старого електроскопа з золотими листками. Виміри здійснюються за взаємним відштовхуванням кварцових волокон, що діють на пружину – ступінь відштовхування чітко видно на шкалі під збільшувальним склом.

Цими приладами треба зробити різноманітні виміри.

 

Йонізація повітря. Відтинок дроту із зарядом 2000 В (негативно) на кілька годин виставляють на повітря. Тоді його змотують на раму та електроскопом вимірюють ступінь розрядження. Радіоактивність різного каміння в наших околицях; для цього роблять заміри безпосередньо з каміння.

Провідність повітря, тобто відносний рух йонів у повітрі; за рухом повітря повз заряджену поверхню. Вимірюється рівень поглинання + і - йонів, негативні рухаються швидше за позитивні.



Середа, 17 травня

Вперше у цьому сезоні температура піднялася за південного вітру. Від учорашнього вечора вітер дме десь зі швидкістю в 30, у повітрі повно снігу, а температура піднялася до -6ºF від -18ºF.

Посеред ночі почув гавкіт одного з собак, поспитавши, дізнався, що це один із Сірих; у нього ніби щось трапилося із задньою лапою, тож його перевели в укриття. Зранку бідолаху знайшли мертвим.

Боюсь, покладатися на собачі упряжки нам зовсім не можна, і з жалем згадую недоречну впевненість, із якою сприймав наше транспортне забезпечення. Що ж, за помилки доводиться платити.

По обіді Вілсон зробив розтин собаки; не знайшов жодного переконливого пояснення смерті. Це вже третя тварина, що здохла на зимівнику без видимої причини. Вілсон цим роздратований, пропонує завтра дослідити мозок цього пса.

Сьогодні зранку піднявся на Рампу. Світла було достатньо, щоб побачити наш табір; звідти він виглядає по-домашньому, як і з усіх інших сторін. Чомусь тут ми здаємося більшими, ніж на мисі Армітеджа. Здаємося важливішими. Мабуть, справа у контрасті розмірів: більші пагорби затьмарюють дрібну людську присутність.

 

Вночі знову повернувся північний вітер, зараз дме свіжий. Такі раптові тривалі цілковиті зміни вітру – новина для нас. Отс щойно прочитав блискучу малу лекцію щодо роботи з кіньми.

Він розтлумачив свій підхід до годування тварин: взимку давати "м'який" корм, а навесні – гартувати твердим. Природна їжа коней – трава та сіно, тож кілька годин на день вони витрачатимуть на наповнення маленьких шлунків малопоживним кормом.

Отже, бажано годувати коней часто і легкою їжею. Нинішній розпорядок такий:

Ранок – полова.

Полудень, після вправ – сніг. Полова та у різні дні овес або макуха.

Вечір, 5 година – сніг. Гарячі висівки з макухою або вареним вівсом і полова; насамкінець трохи сіна. Такий корм допоможе тваринам набрати масу, але не підготує їх до роботи. Пропонує у жовтні перейти на "тверду" їжу, холодну, і збільшити години вправ.

От, що він думає про корм, який ми маємо.

Полова із молодої пшениці та сіна сумнівної якості; у ній зовсім немає зерна – та й чи стали б фермери косити молоду пшеницю? У цій їжі зовсім нема "жиру", але для звичних зимових цілей цілком згодиться.

N.B. Здається, це треба дослідити детальніше. Багато сперечалися щодо висівок, але добре, що вони змушують коней жувати овес, із яким їх змішують. Макуха – жирна, енергоємна – чудова для роботи коней. Овес, якого ми маємо два ґатунки, також чудова робоча їжа – білий ґатунок значно кращий за коричневий.

Далі наш наставник перейшов до пояснень цінності вправ для коней, щоб вони були в тонусі, щоб потім тягнули з меншими зусиллями. Він визнає, що добитися цього важко, коли тільки ходити з ними на прогулянки, але вважає, що дечого можна досягнути, якщо гнати їх швидко і час від часу осаджувати.

Отс згадував, що так чинили із кіньми іноземці на виставках і англійці з поні на тренуваннях з поло; це, за його словами, така собі гімнастика.

Обговорення вийшло дуже повчальне, я занотував тільки ключові речі.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!



N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Борис Бабін: День втрати державності Росією

У тоталітарних режимів не лише майбутнє, але й минуле кожного року – нове

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: сьогодні мій день народження

Неперевершений тюленячий суп Кліссолда, смажена баранина, порічкове желе, фруктовий салат, спаржа і шоколад – таким було меню. Із напоїв у нас крюшон із сидру, склад якого так і лишився для нас загадкою, трохи хересу та лікеру

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: досягнення результатів терплячою роботою – найкращий урок для людства

Досягнення видатних результатів терплячою роботою – найкращий наочний урок для спраглого людства, адже те, що досягається генієм, хоча й привабливе, та все ж рідко може бути повчальним. Керівник наукового персоналу показує приклад, який краще за будь-які інші чинники підтримує той щиросердий дружній зв’язок, який вже є відмітною і благостивою рисою нашої громади.

Павло Лоза: Кінець мандрів суперечливого пам’ятника жертвам волинської трагедії?

Раніше не було можливості побудувати його зокрема у Торуні та Команчі. Зараз депутати сільської ґміни Яроцин, що у Підкарпатському воєводстві, вирішили встановити його у себе. Йдеться про спірний пам’ятник «Волинській різні», на якому, серед іншого, зображено дитину на вилах або сім’ю, що стоїть у вогні.