Велика втрата для українського шкільництва в Польщі – відійшов з життя Ярослав Марушечко

Найбільшим багатством нації є не лише її золоті запаси, чи навіть промисловість, а передо всім молодь з добрими педагогами, за допомогою яких будується добробут народу і його світле майбутнє. Тому головною турботою є те, щоб на чолі школи та держави завжди стояли високоосвічені та жертвенні люди

,,Немає нічого більш божественного, як виховання. Тільки завдяки правильному вихованню людина робиться справжньою людиною''

(грецький філософ Платон)



 

 

Колись у стародавній Греції на роздоріжжях були поставлені камінні плити з написами: "Держава сильна свідомістю мас. Вона сильна тоді, коли маси все знають і все можуть розуміти". І справді, кожна держава і розумний уряд, якщо хочуть бути сильними і довготривалими, повинні приділити велику увагу не на таємні конвертні винагороди групі своїх прибічників, якими перекуповують прихильність до себе, а на освіту і добробут цілого народу.

Тоді серед народу здобудуть вони собі незломну прихильність і шану на довголіття. Коли б застосувати таку методу, за словами філософа Лейбніца, саме тоді – "...можна б обновити цілий рід людський". Відомий мислитель Кант писав: "Людина може стати людиною тільки через належне виховання. Вона стане такою, що з неї зробить виховання".

Нас заїдає дуже велика кількість моральних і фізичних вад, спотворених нахилів, що на високі становища дуже  часто потрапляють люди, яким сутність просвітницька є чужою, а імпонує їм нажива і престижний авторитет та звиклий кар'єризм. Отже, можемо стверджувати, що  належна освіта, ідейність і патріотична жертвенність - це ті чесноти, на яких виростають всі інші моральні вартості, як одиниці так, і цілого суспільства.

Це ті двигуни, що піднімають людину і суспільство в гору понад приземниий матеріалізм, зарозумілість та низький спотворений егоїзм. Водночас можемо стверджувати, що належне виховання творить людину вповні сумлінну. Словом, справжня ідейність у практиці виявляється в належній освіті, яка допомагає стати повноцінною і вартісною для себе і цілого суспільства.

Ці високі цінності з повною посвятою і жертвенністю застосував у своїй педагогічній праці талановитий вчитель Ярослав Марушечко, який став жертвою злочинної акції "Вісла" в 1947 році. Ярослав  народився 15 лютого 1935 р. в селі Корениці Ярославського повіту, де споконвіку жили його предки. До війни його батьки, Максим і Софія, займалися сільським господарством.

Весною 1947 під час операції "Вісла" сім'я Марушечків так, як і коло 150 тисяч українців Закерзоння, у варварський спосіб з корінням були вирвані при допомозі польської армії і запроторені на понімеченні землі, так звані землі відзискані, які Польща отримала після ІІ-ї Світової війни.

Родина Марушечків була поселена в зруйнованій хаті, яка знаходилася між селом Лєльково, а містом Ґуровом Ілавецьким. Багато односельчан Марушечків під час депортації було запроторено до концтабору в Явожні, де без вироків каралися там роками.

Ще в ріднім селі Короницях Ярослав закінчив чотири класи, а початкову школу закінчив він уже  в Кандитах на засланню. Потім вчився в Педагогічному Ліцеї № 2 у Бартошицях. Тут його зацікавила педагогіка, де він проявив великі здібності у вихованні дітей та навчані математики. Його талант високо цінував професор Мар'ян Петрашко, знаний і високо цінований вчитель на Ольштинщині.

Відразу після отримання атестата зрілості в 1955 р. Ярослав вивчав математику у Вищій Педагогічній Школі в Гданську, де у 1959 р. отримав звання магістра. В Ґданську також закінчив політехніку його рідний брат Анатолій, який знаний з своєї патріотичної діяльності в Кошаліні. В Ґданську в українській духовності виховувала українських студентів Олена Вальковська, яку називали студенти українською матір'ю, а її доню Аню вважали рідною сестрою.

Надзвичайно складне було життя українців у Польщі після акції "Вісла", люди були розпорошені по дві-три родини в селі, переслідувані і понижувані. Перебували під постійним наглядом спецслужб. Нелегко українцям вдавалося дістатися на вищі студії. Тодішнє українське студенство у Польщі – це корінні вихідці з Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини.

Внаслідок історичних обставин – насильної депортації з рідних земель коло 150 тисяч українців були розпорошені по цілій західній Польщі і поселювані були у великому розпорошенні. Для приміру, мої односельчани з села Вербиця Томашівського повіту частково були поселені на Ольштинщині, а деякі біля Лігниці у Вроцлавському воєводстві. Тобто, колишні сусіди були від себе віддалені понад 500 кілометрів.

Депортовані українці були розкинуті у західних і північних воєводствах Польщі в 9-ти воєводствах. Найбільше, біля 57 тисяч осіб, поселено в Ольштинськім. Українці не мали шкіл і своїх святинь. Щойно у 1952 р. Політбюро ЦК Польської Об'єднаної Робітничої Партії натяком заговорили про українців, які взасаді були призначені на повне винародовлення.

Наступила певна полеґша у червні 1956 р., коли було створено Українське Суспільно-Культурне Товариство у Польщі. На цій своєрідній відлизі, поступово стала відроджуватися національна свідомість. Група українців, а серед них і Ярослав Марушечко, різко виступали проти перекручування і фальшування та замовчування правди про українців у Польщі. Ярослав Марушечко не тільки сам, але й організував інших, мобілізував такі сили, які сприяли розвиткові української ідентичності.

Мені неодноразово перед очима постає тодішній, відважний і патріотично налаштований Ярослав, його брат Анатолій та десятки інших, які здобували освіту і спрямовували її на покращення долі дискримінованих українців. Над цією епохою слід замислитися, щоб зрозуміти долю депортованих українців.

Мені неодноразово пощастило розмовляти з Ярославом Марушечком, який з невимовним болем переживав долю українців у Польщі і неустанно думав, які заходи чинити, щоб допомогти поневоленим своїм братам. Тому з великим болем я прийняв вістку, що 11 вересня 2021 р. його нестало серед живих. Хто його знав, той без перебільшення з великим болем пережив його смерть як нашу національну втрату.

Був він зачислюваний до визначних українських патріотів, а передо всім до знаменитих педагогогів. В пам'яті українців у Польщі Ярослав Марушечко був не тільки одним із багатьох визначних математиків, істориків, краєзнавців, але й великим українським патріотом і організатором культурно-освітнього життя.

Провадив і організував культурно-освітню працю, до якої дуже серйозно ставився. З великим ентузіазмом докладав чимало зусиль до культурно-освітньої праці. З великим успіхом брав участь у І фестивалі Української естради в Сяноку (1967), у II фестивалі Української пісні і танцю в Кентшині (1968), III фестивалі Української пісні і танцю в Кошаліні (1969) тощо. Ярослав Марушечко володів неабиякими музичними здібностями.

Понад то Ярослав брав участь в організації пунктів навчання української мови. У 1970–1972 рр., після припинення діяльності Ліцею, Ярослав Марушечко працював у Комплексі агрошкіл у Каролеві, біля Кентшина, де викладав в основному фізику. Пізніше був учителем в Комплексі механічних шкіл у Бартошицях. З 1990 р. Марушечко працював в Бартошицях керівником Початкової Школи № 8 з українською мовою навчання, де працювало 16 вчителів. Відійшов на пенсію 6-го жовтня 1993 року.

Вийшовши на пенсію, він з повною посвятою працював на громадській ниві. У Бартошицях, був співорганізатором перших "Maланок", які були концертами української пісні. Активно працював він в рядах УСКТ, як і ОУП, систематично дописував до тижневика ,,Наше Слово''. Мені особисто пощастило познайомитися з вчителями Cтефаном Лашином, Лідою Лайко, Наталією Кравчук, Стефаном Мігусом, Петром Ковальчиком, Іваном Тимчиною та багатьма іншими, які дуже високо цінують колосальний і всесторонній вклад Ярослава Марушечка.

Без перебільшення, за свого життя він зробив величезний в повній мірі недооцінений внесок в українському шкільництві і вихованні в складних умовах розпорошеного українського населення у Польщі.

Можна б було ще багато розказувати про жертвенну і повну посвяту праці на благо українців у Польщі, яку провадив покійний Ярослав Марушечко. Його праця, любов до України були неподільно злучені у його патріотизмі. Тих, хто кував нам кайдани, понижував. Тих, хто ці кайдани несли покірно – жалів і співчував їм. Врешті тих, що не побоялися і ці кайдани рвали, любив , шанував і підтримував. Він був і залишається зразком українського патріотизму.

На завершення статті, я хотів би подякувати всім, хто прославляв своїх вчителів українського Бартошицького ліцею, які в різних часописах описували всесторонну діяльність покійного Ярослава Марушечко, для якого українство було найголовнішим атрибутом духовного життя. В 40-й День відходу у вічність покійного Ярослава Марушечка пригадаю, що надзвичайно цінна і багата на всесторонність тематика розміщена в унікальній книзі "Педагогічний Ліцей № 2 в Бартошицях:Українські Класи".

Світлі і розумні уми численних авторів заприсяґлися своєю працею, аби у віках людям і школі побудувати вічний Пам'ятник Слави. В тому ми переконуємося, що найбільшим баґатством нації є не лише її золоті запаси, чи навіть промисловість, а передо всім молодь з добрими педагогами, за допомогою яких будується добробут народу і його світле майбутнє. Тому головною турботою є те, щоб на чолі школи та держави завжди стояли високоосвічені та жертвенні люди.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: поні схарпудились

Знову нещасний випадок! О першій годині Снетчер – один із трьох поні, залучених до укладання складу – прибіг із одним посторонком, весь у милі, а сани теліпалися позаду. Сорок хвилин по тому явився п.о. Еванс, його погонич, так само змилений; водночас прибув Вілсон зі своїм Ноббі, але це ще не вся історія.

Гульнара Абдулаєва: Як 200 років російської пропаганди вбили багатовікову спільну історію українців та кримських татар

“Хитрі мусульмани, які лише й хочуть Вас обдурити, забрати ваших жінок і худобу, пограбувати вашу землю, щоб продати в Османській імперії”. Саме такий збірний образ кримського татарина пропагований в українську свідомість вже протягом двохсот років. Чому пропагований? Нумо з’ясуймо.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Крістофер хвицається навіть на колінах

Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга

Юрій Юзич: Пізнавальна історія про вихованця Пласту із Берестечка на Волині

У 1925 році із Берестечка, містечка на Волині, де заправляв московський піп-чорносетенець із "Союза русскава народа", поїхали вчитись до української гімназії у Прагу одразу 8-ро дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у групі своїх односельчан