Россияне, снимите со своих аваторок этих грёбаных плюгавых голубей!

От ваших голубей – голубей страны, которая ведет против Украины войну с 2014 года, – тупо тошнит. Особенно тошнит сейчас, когда ваши ракеты падают на мирные города Украины, когда ваши самолеты в украинском небе, а танки – на украинской земле, когда гибнут наши люди из-за того, что какое-то Хуйло решило, что Украины не должно быть

 
Россияне, которые меня читают или подписаны, и которым не всё равно.
Снимите со своих аваторок этих грёбаных плюгавых голубей с пальмовой веточкой.
Это реально бесит (и не меня одну).
От ваших голубей – голубей страны, которая ведет против Украины войну с 2014 года, – тупо тошнит.
Особенно тошнит сейчас, когда ваши ракеты падают на мирные города Украины, когда ваши самолеты в украинском небе, а танки – на украинской земле, когда гибнут наши люди из-за того, что какое-то Хуйло решило, что Украины не должно быть.
Не вам нас "принуждать к миру" (а только такая аллюзия у меня на этих кривых голубей).
Это мы теперь будем диктовать, что вам делать.
________
С точки зрения антропологии академической жизни я много лет отслеживаю ленты российских историков, философов, антропологов. К сожалению, очень немногие ведут себя достойно, очень мало тех, с кем буду дальше общаться.
Я не скажу ничего нового. Мы всё давно о "великой российской науке" знаем. Крылатое выражение "российский интеллектуал заканчивается там, где начинается украинский вопрос", - правдиво как никогда.
Сейчас многие "российские интеллектуалы" ведут "высокие" рассуждения об образах войны, о том, что война – приемлемое средство для решения политических вопросов, рассматривают разные сценарии, делают предсказания, сколько Украина продержится, обсуждают, кто может, а кто не может писать письма против войны, etc, etc.
Я давно уже не охреневаю от этих обсуждений. Просто фиксирую. Обычный исследовательский интерес – врага надо знать.
Ну и, "дорогие россияне", что я вам могу сказать напоследок: вы ничего не знаете об украинцах. Вы не знаете нашей истории и не понимаете нашего национального характера.
Мы – свободные люди.
Вы же теперь – изгои.
________
И еще. Раньше я стеснялась до конца произносить национальный лозунг.
Сейчас – нет.
Слава Україні!
Героям слава!
Смерть ворогам!





Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.