У правій щоці мерця

З першими промінями в'їздимо в місто. Місто немовби вимерло. Усюди тихо, безлюдно, порожньо, — навіть пси якось не гавкають... Це, вибачте, вже не революція, не нищення ворога, в ім'я законів класової боротьби, це вже хтозна що — Азіятчина! А скільки її доводилося зустрічати; і не тільки у большевиків…".

"Історична правда" публікує два уривки зі споминів генерал-хорунжого Армії УНР Всеволода Петріва про звірства більшовиків в Україні взимку-навесні 1918 року.

 

 

Станція Гребінка

"На стації сліди швидкої евакуації: декілька перекинутих возів на помості, покинута гармата, з якої зіскочило колесо і в поспіху було тоді наложили його; коло цієї гармати лежать два людські трупи — жінка в роздертому зверху до паса одязі та голими до колін ногами, що виглядали з під подертої в шматки спідниці.

Череп у неї розбитий стрілом, а її обличя залите кров'ю; другий труп мужеський цілковито голий, і весь порубаний дрібними неглибокими ударами шаблі, так що не видно нічого крім запеклої крови, а труп, це якийсь чорний кусень чогось неживого, грубо порубаний дрібними ударами в щось подібне до людини.

Скручені ноги та руки доводять, що смерть настала не відразу.

На дальшому нашому хрестному шляху не раз доводилося нам зустрічатися з тими проявами звірячого дикунства, спадщиною віків, системи виховання народніх мас і відсутности освіти, дикого визиску їх, який заганяв визискуваємих в умови життя, що мало чим відріжнялися від умов звірячих і плекав у них почуття біольоґічної ненависти до всього пануючого, до чого в уяві темної та озлобленої маси відносилося все, що так чи інакше вибивалося на поверхню життя.

Жахлива наука для тих, що хочуть та вміють витягати консеквенції.

Налякані залізничники, які вийшли на зустріч, розповіли, що забиті це Шаповал, який є братом того, що пішов у Богданівці, та його наречена, яка переховувала свого жениха.

Не буду переказувати подробиць їх смерти та того, що робили з жінкою; колись, сподіваємося, ці жахи, як і колишні жахи святійших інквізіцій та царських тортур, як і інших тортур сучасности, відійдуть так далеко від людської психіки, що про них споминатимуть із тим же розумінням їх злочинности та недоцільности, як сучасний інтелігент думає про святу Германдаду, про льохи Шильонського та Вишневецького замку, Бригідки, табори інтернованих і т. д.

Я наказав забрати трупів до будинку, бо гайдамаки, які входили за ріжними справами на стацію, товпилися коло забитих, а такі видовища викликають завжди почування, що може і причиняються до більшої, мовляв, войовничости, але псують людину в озброєному воякові".

Місто Хорол

 
Хорол. Початок ХХ століття

"З першими промінями в'їздимо в місто. Місто немовби вимерло. Усюди тихо, безлюдно, порожньо, — навіть пси якось не гавкають.

Відразу стає зрозумілим, чому: крім нагих трупів під в'язницею, поруч щойно збудованого собора, стоять сперті до стіни два трупи мужеський і жіночий, без нитки вбрання і з прорізами між ребрами, так що на них нібито мальовані чорними смугами запеченої крови кістяки.

Досить, не буду передавати дальших детайлів полового садизму.

На ступінях собору сидить людина в салдацькій одежі з жовто-блакитними стрічками на рукавах, поли плаща долом цілі в крові. Це теж мерлець, з якого випороли всі внутренности та випхали сіном, неначе якого чучела.

В правій щоці мерця зашпилиний значок, ось той невдалий значок з Архистратигом Михайлом і написом на другому боці: "Українці мусять єднатися як українці для захисту прав українського народу: Михайло Грушевський в першім році свободи України".

Це, вибачте, вже не революція, не нищення ворога, в ім'я законів класової боротьби, це вже хтозна що — Азіятчина! А скільки її доводилося зустрічати; і не тільки у большевиків…".





Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.