Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

На початку травня 1918 року у Жуківці, подалі від залізниць та повітового центру, від німецького гарнізону та української Державної варти, приїхало кілька десятків більшовиків та їх прихильників. Вирішили готуватись до повстання проти України.

Учасникам "роздані анкети з обліку сил кожної організації / скільки членів рядових, унтер-офіцерів .. скільки і яке озброєння: гвинтівок, гранат, кулеметів / по пересуванню ворожих сил / німців і гайдамаків /…".

Шестеро учасників створили "губвійськревком" - губернський військово-революційний комітет. Очолювати заколот взялась Софія Соколовська.

 
Софія Соколовська

Дмитро Дорошенко у споїх споминах писав про неї: "Молоденька панночка, вона тільки що скінчила гімназію і своїм невеликим зростом, дитячим ще обличчям здавалась ще зовсім малою дівчиною-підлітком. Дочка місцевого судді, вона відразу стала на бік большевизму, пройшла на виборах в члени міської ради по списку большевиків і уважалась за їхнього лідера у Чернігові... вона робила враження зовсім культурної й добре вихованої панночки делікатної вдачі".

Схоже, що більшовицькому центру така очільниця ревкому не дуже подобалась. І у червні на Чернігівщину прибув відданий більшовик Микола Кропив'янський з доволі великим військовим досвідом. Виходець з місцевої заможної родини (батько був волосним старшиною), випускник Чугуївського військового училища. На війні нагороджений Георгієвською зброєю та Георгієвським хрестом ІV ступеня.

Він мав завдання організувати більшовицьке повстання. Для цього Кропив'янський сформував військовий штаб та кілька дрібних загонів на місцях (як от Веркіївський та Городищенський загони). Ревком Софії Соколовської опинився на задвірках.

 
Микола Кропив'янський

На початку літа в чернігівських лісах гуртувались більшовицькі ватаги. Вони нападали на маєтки багатших, не гребували майном бідніших, грабували простих перехожих. Наприклад, у звіті Чернігівського губерніяльного старости мала місце така подія: "12 червня в м [істечко] Янпіль увірвалася озброєна банда більшовиків в числі десяти осіб, які пограбували місцевих жителів Менделя Гольдмана на 3 400 рублів і Менделя Рапопорта на 1 500 рублів".

А керівник чернігівської Державної варти доповідав, що "26 липня загоном бандитів в 20 чол [Овеков] здійснений набіг на Воздвиженський хутір трудового братства, вкрадено 17 коней. Того ж числа, близько м[істечка] Дубовичі на кордоні Кролевецького повіту більшовицької бандою вбитий колишній Тулиголівський волосний комендант хорунжий Блаженко і супроводжуючий його козак Овсієнко".

Державна варта доволі швидко помітила дивну активність в околицях Ніжина. Вже 12 липня губернський староста повідомляв у столицю, що "у Ніжинському повіті почав організовуватися "військово-революційний комітет"... Крім того, знайдено лист на ім'я Римашевського, в якому звертається головна увага на ... встановлення постійного зв'язку з Ц[ентральним] К[омітетом] України, централізацію руху, … і відправлення делегатів до Москви".

Державна варта відреагувала оперативно. Почалися арешти більшовицьких активістів. Представник Чернігівського Губернського військово-революційного комітету в Острі та Козельці, Лев Найшулер, згадує цей момент так:

"У суботу, йдучи на нараду в кварт. Деряби, я помітив підозрілих осіб у конспіративної квартири. Я звернув по Хлебопекарській і провулком зайшов у двір ... вікна розкриті, відбувався надзвичайний обшук, квартира наповнена офіцерами, німцями, жандармами і т. п. сволотою. У конспіративній квартирі влаштована засідка. Ясність провалу наради була очевидна".

Гомельський більшовик Борис Гутман, зазначав, що були заарештовані "Євген (ймовірно, Данило) Петровський, Олексій Соколовський, Ксенія Листопад і кілька людей з місць".

Напад на Носівку

Більшовицький центр дозволив Кропив'янському здійснити серію "розвідувальних" нападів на прилеглу територію. Однією із них стала сутичка поблизу містечка Носівка.

Повідомлення Генерального штабу описує цю подію так: "В ніч на 29 липня в місті Носувці ватага в 200 чоловік зробила напад на помешкання Начальника другого участку Ніжинського повіту Державної варти. Забито Начальника участка Соколова та девять вартових, а деякі люди зникли кудись без звісті".

 
Звіт Генерального штабу Української держави щодо нападу на Носівку

ЦДАВО України, Ф.1077, Оп.1, Спр.54, Арк. 1а

У звіті чернігівської Державної варти вказувалися втрати в матеріальній частині: "У ніч на 29 липня бандою в 200 чоловік скоєно напад в Носівському районі ділянки варти. Вбито дев'ять вартових і кілька невідомо де поділося. У начальника варти взяті коні, розгромлена канцелярія і розбитий телефон центральної станції".

З більшовицького боку маємо спогад від безпосереднього учасника нападу Григорія Калити: "Це було вночі. Нас було понад 20 чоловіка; більшість були озброєні револьверами; підчас нападу ми забили декілька вартових, останні розбіглися. Забравши зброю і справи, ми зникли... Штаб, зокрема тов. Кропив'янський, надто був задоволений цим удалим нападом".

Наум Точоний також брав участь у цій виправі: "Зібравши людей сто найдобірніших і відчайдушних хлопців, в більшості з Носівки, ми виступили на Носівку. Наша операція була надзвичайно вдала. Вся варта, що складалася з 20 чол. вартових і начальника варти, була перебита, за винятком двох, які встигли сховатися. Ми забрали всіх коней, зброю, амуніцію і т. д.".

У радянський час, у статті "История одного партизанского штаба" число вбитих вартових зросло: "один за одним повстанцями були здійснені ... напади: на Носівку, де було знищено понад 30 осіб (пристав, урядники, міліція 2-го стану, офіцери з місцевого карального загону та ін.)".

План нападу

Наступного дня (ймовірно, упевнившись в успіху операції) Кропив'янський видає наказ про наступ на Ніжин. Місцеві більшовицькі загони він поділив на дві частини – Веркіївський та Городищенський загони.

Виправу запланували на ніч з 5 на 6 серпня. Основний Городищенський загін, кількістю в 500 чоловік, мав захопити ніжинську комендатуру, а також приміщення Державної варти.

Крім того, з його складу виокремлювалася Носівська група, котра мала вдарити по залізничній станції Ніжин і зруйнувати засоби комунікації поблизу неї (телефонний та телеграфний зв'язок).

Водночас, Веркіївська група (150-200 чоловік) заколотників мала захопити прилегле село Веркіївка, прикриваючи головний наступ на місто. Колективним наступом Носівської, Городищенської та Носівської груп мала бути захоплена головна ціль наступу –ніжинський військовий склад зі зброєю та боєприпасами. Сигналом до виступу мали бути вогнища, запалені в час виступу кожного з загонів ( з 5 на 6 числа серпня).

Напад на приміщення Державної варти

Вже на самому початку загальний наступ натрапив на труднощі. Як зазначав Наум Точоний, Городищенська група з невідомих причин виступила на день раніше за інші загони: "вийшло якесь фатальне непорозуміння, за яке нам довелося розплатитися тисячами життів і невдачею. Справа в тому, що виступ було призначено з 5-го на 6-е серпня, а Кропив'янський виступив на добу раніше".

Місцевий робітничий загін на чолі з Петром Савченком, з якими заколотники вели переговори, під час виправи взагалі не стали брати участь у подальших боях. Згодом, у радянський час, це буде трактуватися як "диверсія" та "зрада".

 
Радянський газетний панегірик Кропив'янському

Окрім того, варта була сповіщена про можливі спроби виступу у повіті, що неодноразово підкреслювалося у звітах місцевих старост: "Після нападу на Носівку, Ніжинським повітовим старостою було надіслано німецькому районному коменданту листа з проханням для впровадження порядку в повіті поставити в усі квартири установ німецькі загони і вжити заходів до охорони міста, так як були отримані відомості, що банди перейшли з Носівки в Володькову Дівицю, а після розгрому В[олодькової] Дівиці мають намір йти на місто".

Готовність Державної варти неодноразово заначалася і у свідченнях командирів більшовиків: "Наш загін і цілий батальйон під командою т. Покиньбороди, не дійшовши й до самого будинку, де перебувала варта в м. Ніжені, несподівано зустрінуто кулями. Як видно з усього, варта з якихось джерел знала про наш наступ і була вже підготовлена до зустрічі. Таке саме було й з іншими загонами, які наступали на Ніжен".

Першим під удар нападників потрапив будинок ніжинського повітового коменданта. Там заколотники понищили документи: "Перша група, пролізши садами і городами, увірвалася в приміщення штабу ніжинського повітового коменданта, розкидала там всі справи і документи ..."

Далі на шляху більшовиків стояла Державна варта. На цьому успіхи Городищенської групи закінчилися. Місцевий відділ Державної варти, засівши в будівлі, доволі вдало стримував більшовицьку атаку, аж поки не підійшла допомога від німецького загону:

"У приміщенні в цей час знаходилося кілька людей вартових і начальник повітової варти Н. А. Кобець. Вартові на чолі з начальником почали відстрілюватися і, незважаючи на всі зусилля банди (в приміщення кидалися бомби і весь час приміщення обстрілювали з гвинтівок) їй не вдалося взяти приміщення і за допомогою підійшовшого німецького загону вона була відігнана".



Напад на залізничну станцію

Водночас, іншій група (Носівський загін) більшовиків вдалося увірватися до станції Ніжин, де "вбила кілька службовців і пасажирів, і пограбувала залізничну касу".

Німецький військовий капелан Карл Гельсхорн, згадував: "Ще зовсім недавно в Ніжині йшли бої з бандами.... В ході одного із таких нападів ці хлопці вторглися і перебили там всю апаратуру. Обоє військових, котрих мені треба було відспівувати, були вбиті поблизу станції більшовиками.

Один, унтер-офіцер, отримав кулю в серце і помер миттєво. Другий був тяжко поранений в ногу. Він з зусиллям доповз до огорожі. Проте банда обійшла з іншої сторони і перерізала йому горло. Був тяжко поранений і один сержант. Охорону станції в ту ніч несли всього 18 бійців".

Понісши певні втрати, невеличкий німецький загін відступив до ніжинського ринку. Водночас, до станції надійшло підкріплення (ймовірно, зі сторони залізниці Крути-Бахмач) у вигляді ешелону з 50 німецькими солдатами.

За спогадами Карла Гельсхорна: "Не встигли ще ці 50 вийти з вагонів, як їх зустріли запеклим вогнем. Тільки наші схопилися за гвинтівки, банда, котра нараховувала дві сотні бійців, була вже прямо перед ними, ледве в 10 метрах".

Бій, як згадував капелан, перетворився в "запеклу стрілянину". Врешті-решт, більшовики, втративши 12 бійців, відступили зі станції, а поле бою лишилося за німецьким загоном.

Контрнаступ Державної варти та німецького загону

Отримавши додаткові підкріплення з району Бахмача, а також із Києва, змішаний загін німецьких військ та Державної варти сформував ударну групу в районі місцевого ринку. Городищенський загін, за свідченнями Григорія Калити, "мусив відступити з деякими поразками, втративши до 20 чоловік".

Під приміським селом Мильники більшовики здійснили спробу стримати наступ групи супротивника. Ось як описував це Наум Точоний: "На полі біля Мильник німці стали наздоганяти партизан. Зав'язався бій... Партизани відступили і засіли в селі Мильники. Але німці запекло наступали. Бій знову відновився. Сторони не поступалися одна одній... Кругом валялися поранені... Але сили були нерівні і прийшлося відступити, залишивши поранених....".

 
Ніжин. Міська управа. Поштівка. Початок ХХ століття



Веркіївський бій

На день пізніше в сторону села Веркіївка виступив другий загін більшовиків. Одна частина, чоловік 50, мала наступати в напрямку основного входу в економію Терещенка (де був розташований загін варти) і відволікти увагу супротивника. Водночас, друга група наступала на економію з тилу (через прилеглі сад та город).

На світанку більшовицький загін вирушив в атаку. Проте був завчасно помічений вартовим, котрий, не зважаючи на поранення, встиг повідомити решту відділу.

Більшовики відразу захопили дві кімнати. Але решту взяти приступом не вдалося, оскільки службовці варти "встигли моментально закрити двері і почали стріляти скрізь них по нам". Втративши декілька людей вбитими, загін змушений був відступити до прилеглої огорожі (біля якої поранено одного із очільників Веркіївської групи – Наума Точоного).

Водночас, підрозділ Державної варти (у кількості 20 чоловік) спробував здійснити конратаку у напрямку огорожі: "Раптом з будинку вистрибує людей 20 – і на нас… Ми пішли в контратаку. Не вдалося. Тоді знову почали стріляти з кулемета і з гвинтівок. Вогонь був запеклий. … гайдамаки не витримали, повернулися знову до будинку і знову почали стріляти звідти з вікон".

Тоді більшовики з допомогою соломи підпалили частину кімнат у будинку, що змусило Державну варту відступити у напрямку кам'яної сторожки поблизу економії.

 

Звіт Генерального штабу Української держави щодо нападу на Державну варту у Веркіївці

ЦДАВО України. Ф.1077. Оп.1 Спр.54. Арк. 13

Втративши декількох бійців пораненими і вбитими, більшовикам вдалося підійти до споруди і закидати її пірокселіновими шашками. Утворилася діра, через яку партизани увірвалися в сторожку. Підрозділ Державної варти змушений був відступити з містечка.

Як зазначалося у звіті Чернігівського губернського старости: "У бою вбито начальника ділянки Бочковського, п'ять вартових і чотири офіцери із загону. Крім того, поранені троє вартових і два офіцера і по-звірячому вбито кілька приватних осіб".

Проте вилазка дорого обійшлася й самим більшовикам. Наум Точоний згадував, що "сонце було вже високо, але багато хто з наших товаришів не побачили його. Багато було убитих. Навколо лежали трупи і поранені. Котрі залишилися в живих, ледве волочили ноги".

Невдовзі у напрямку Веркіївки вирушив німецько-український загін з Ніжина (дві роти німецького підрозділу, кінний і піший відділи повітової Державної варти). Обійшовши з тилу більшовицький загін, вони розпочали обстрілювати їх з кулеметів та гармат.

Така ситуація змусила більшовиків різко змінити першопочаткові плани: "Під час перестрілки раптом отримуємо повідомлення, що головні німецькі сили обійшли нас і з бору виступають нам в тил. Це було як грім на голову ... нам залишалося відступати у напрямку Дреймалівки і Дроздівки".

У звіті правоохоронців зазначалося, що "після декількох залпів і обстрілу повстанців з кулеметів останні розсіялися, а загін, підібравши кілька убитих вартових і забравши поранених, з захопленими полоненими бандитами, повернувся до Ніжина".

Результати

Більшовицька виправа на Ніжин зазнала краху. Незважаючи на відносно вдалий початок заколоту у самому місті (розгром комендатури та захоплення залізничної станції) та під селищем Веркіївка (поразка місцевого загону Державної варти), основні цілі виступу не були досягнуті.

Ніжин. Початок ХХ століття
Ніжин. Початок ХХ століття

У випадку з Веркіївським боєм число втрат доволі чітке. Загальні втрати німецького підрозділу і Державної варти склали понад 25 чоловік вбитими та пораненими. На жаль, їх імена наразі невідомі. У той самий час втрати більшовиків склали понад 50 чоловік вбитими під час бою і 6 розстріляних заколотників.

Що ж стосується виправи на Ніжин, то як зазначалося у звіті місцевого губернського старости : "Точні втрати бандитів встановити неможливо, оскільки вони забрали майже всіх своїх вбитих та поранених". У звіті ж Державної варти повідомлялося, що у самому місті знайдено тіла 24 вбитих заколотників.

Не менш "стислими" є дані стосовно втрат ніжинської Державної варти та німецького відділу. За наявними джерелами (щоденником Карла Гельсхорна та звітом відділу Державної варти) можна говорити лише про двох зниклих без звісти вартових, а також двох вбитих і одного пораненого німецьких військовика.

Водночас, німецького-українському загону під час контратаки вдалося захопити понад 7 учасників заколоту, котрих відразу було розстріляно.

 
Оголошення німецького коменданта про розстріл 11 учасників заворушень у Ніжині з сіл Талалаївка, Безугловка, Бакаївка та хутора Загребельного
ЦДАГО України. Ф.59. Оп.1. Спр.1212. Арк.3

В подальшому, місцевою адміністрацією було оголошено про розшук учасників ніжинських подій. В прилеглі до міста села відправлено загони Державної варти та німецьких частин.

У звіті Чернігівського губернського старости йшла мова про те, що "у боротьбі з бандитами беруть участь як німецькі війська, так і чини варти, що посилаються в повіт для розшуку і їх затримання. Останнім часом до цієї роботи залучені новосформовані добровольчі загони з хліборобів".

У селах Талалаївка і Безугловка заарештовано п'ятнадцять бандитів, з яких одинадцять чоловік розстріляно. У селі Синяки затримано два бандити з числа учасників нападу на місто Ніжин. У ніч на 23 серпня у селі Кропивна затримано вісім бандитів. 24 серпня у Володьковій Дівиці затримано і розстріляно п'ять заколотників. У містечку Монастирище заарештовано 35 нападників, з них розстріляно вісім осіб.

Будь-які антидержавні виступи в Ніжині припинились.






«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.