Історія пісні “Червона калина” — це історія нашого народу

Нині "Червона калина" звучить на цілий світ різними мовами. Пісня з часів козаччини 17-го століття, записана в епоху національного відродження у 19-му, оброблена в часи української революції на початку 20-го століття і співана борцями за свободу в середині цього ж століття. Пісня, яка робить нас сильними у 21-му столітті, тому що єднає з нашими попередниками, хто боролися за волю України протягом попередніх віків

Історія пісні "Червона калина" — це історія нашого народу.

Те, що українці надзвичайно співочий народ, визнають усі. Навіть росіяни, які не визнають українців народом. Значну частину пісенного фольклору становлять козацькі, стрілецькі, повстанські пісні про головне — боротьбу за волю.

Цій темі присвячено і багато нових пісень, що з'явилися у нинішній війні.

Але зараз час не лише появи нових, але й повернення призабутих, яким нові обставини надають нового звучання.

Таких, як "Ой у лузі червона калина".

Пісня, що спершу по-новому зазвучала українською, а потім грузинською, англійською, німецькою, французькою.

Я вперше почув її наприкінці 1980-х. На хвилі національного відродження в Галичині пісню виконував гурт "Не журись", до складу якого входили Василь Жданкін, Віктор Морозов, Тарас Чубай та інші згодом знамениті артисти.

 

Десь тоді ж я відкрив для себе творчість британської групи, яка стала однією з улюблених - Pink Floyd. Попри хронологічне співпадіння, в моїй свідомості ці два вияви музики існували в цілком різних, паралельних площинах.

Коли я попробував підспівувати "Ой у лузі" чи We don't need no education, то не міг й подумати, що через тридцять років "Ой у лузі" виконуватимуть Pink Floyd. Спільне виконання з Андрієм Хливнюком швидко злетіло на вершини світових хіт-парадів, де пісню представляли як нову композицію Пінк Флойд, записану вперше після 30 років мовчання гурту.

Але пісня зовсім не нова і старша не лише за Андрія Хливнюка, але навіть за далеко не юний Pink Floyd. Цій історії понад 100 років, втім коріння сягають кількох століть.

 
Перша публікація давнього наспіву про червону калину, що похилилася

Пѣсни объ очищеніи Украины отъ поляковъ. 1648. // Историческія пѣсни Малорусскаго народа съ объясненіями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. Томъ второй. Выпускъ I. К.: Типогр. М. П. Фрица, 1875. С. 50.

Вперше пісня прозвучала напередодні Першої світової війни взимку 1914 року у виставі Степана Чарнецького "Сонце руїни". Але Чарнецький насправді створив рімейк народної пісні часів Хмельниччини, тобто середини 17 століття. Давній наспів записали і опублікували у 1875 році відомі збирачі української спадщини та діячі українського національного руху Володимир Антонович та Михайло Драгоманов.

Обробка Чарнецького швидко набула популярності. А особливо коли на початку світової війни її підхопили Українські Січові стрільці - вояки першого в 20 столітті українського військового формування, хоч поки не самостійного, а створеного в лавах австро-угорської армії. Для стрільців ця пісня (ще дещо перероблена порівняно із версією Чарнецького) стала одним із гімнів їхньої формації.

 
Лесь Курбас (гетьман Дорошенко) і Амвросій Бучма у виставі за твором Василя Пачовського "Сонце Руїни". Поштівка

Вже у 1921 році ветерани УСС створили видавництво "Червона калина", яке публікувало спогади учасників боротьби за незалежність, вояків армій УНР та ЗУНР, дослідження на теми української революції.

Тим часом пісня потрапила за океан. Там у 1925 році перший її запис здійснив український співак з нью-йоркської "Метрополітен Опера" Михайло Зозуляк, той самий, який дев'ять років перед тим записав гімн "Ще не вмерла Україна".

 
Співак Метрополітан Опера Михайло Зозуляк, який вперше зробив запис пісні "Ой, у лузі червона калина"

У 1944-му "Червона калина" вдруге з'явилася на платівці в США, в аранжуванні Олександра Кошиця, того самого, який зробив знаменитим у світі українського "Щедрика".

Тим часом, в Україні у роки Другої світової пісня стала надзвичайно популярною серед вояків УПА. В фільмі "Червоний", який розповідає про повстання українців в таборах ГУЛАГу на початку 1950-х, герої теж співають "Червону калину", що, зважаючи на її популярність серед бандерівців, може бути цілком реальним.

І справжнє повернення пісні в Україну відбувається наприкінці 1980-х, коли вона починає відкрито звучати на концертних майданчиках, стадіонах та протестних мітингах. Цікаво, що саме тоді з'явилася ще одна версія із словами

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.

Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.

Авторкою цих рядків була відома діячка дисидентського руху 1960-1980-х років Надія Світлична.

Нині "Червона калина" звучить на цілий світ різними мовами. Пісня з часів козаччини 17-го століття, записана в епоху національного відродження у 19-му, оброблена в часи української революції на початку 20-го століття і співана борцями за свободу в середині цього ж століття. Пісня, яка робить нас сильними у 21-му столітті, тому що єднає з нашими попередниками, хто боролися за волю України протягом попередніх віків.






Теми

Роман Маленков: Забуті та проігноровані

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Софія Грачова: Русскій мір, що лізе через вікно

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

: Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

6 червня 2022 року Міністерство освіти і науки України затвердило рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Стасюк. Цим рішенням МОН легалізувало відверто академічно недоброчесну працю, а також кричуще порушило низку законодавчих актів та нормативних документів України. Найбільш обурливим є те, що МОН, попри закріплену у різних законодавчих актах процедуру, виключило із розгляду дисертаційного тексту О.О.Стасюк Експертну раду з історичних наук. Фахівців фактично позбавили слова. Це змусило істориків виступити із черговим Відкритим листом

Анатолій Хромов: Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?