Канонізована канонада

Російська православна церква збирається канонізувати Олександра Суворова. Першою ластівкою такого уславлення воєначальників у РФ стала, мабуть, канонізація сучасника Суворова адмірала Федора Федоровича Ушакова. Але там хоча б можна було посилатися на побожні вчинки адмірала. У випадку ж з Суворовим, який, цілком можливо, замолоду взагалі був членом масонської ложі, такий аргумент навряд чи логічний. Скидається на те, що росіяни нині готові канонізувати будь-яку відому особу, яка божиться і вихваляється своєю російськістю

 

Російська православна церква збирається канонізувати Олександра Васильовича Суворова. Першою ластівкою такого уславлення воєначальників у РФ стала, мабуть, канонізація сучасника Суворова адмірала Федора Федоровича Ушакова.

Але там хоча б можна було посилатися на побожні вчинки адмірала вже по завершенні ним військової кар'єри. У випадку ж з Суворовим, який, цілком можливо, замолоду взагалі був членом масонської ложі, такий аргумент навряд чи логічний.

Скидається на те, що росіяни нині готові канонізувати будь-яку відому особу, яка божиться і вихваляється своєю російськістю. Бо ж Суворов обожнював постійно напирати на те, що "мы русские" і саме через це, мовляв, маємо перемогти.

 

Найвідоміший "ізвод" цього вислову - "с нами Бог! мы русские!"; це були слова Суворова на воєнній нараді в Швейцарії 29 вересня 1799 року (н.ст.)

Деталі цієї наради ми, втім, знаємо через "треті руки": Петро Іванович Багратіон буцімто розповів про це ветерану Якову Івановичу Старкову, а той помістив цю розповідь у свої тритомні "Разсказы стараго воина о Суворовѣ".

Зараз, втім, циркулює ще одна версія цього вислову - "Мы русские, какой восторг!", але це вже не Суворов. "Какой возторг [sic]!" у Суворова зустрічається в "Науці перемагати". Після слів "Господа оффицеры"; у цьому уривку Суворов вихваляється тим, як мало людей росіяни втратили в "останній кампанії".

"Наука перемагати" писалася в 1795-6 роках під українським Тульчином, де тоді квартирувала армія Суворова. "Остання кампанія" - це, вочевидь, придушення польського повстання, що завершилося розпачливим вигуком "Finis Poloniae!" ("Кінець Польщі!") від Тадеуша Кошцюшка.

Російські війська під командуванням Суворова тоді зганьбили себе жахливим насильством проти місцевих мешканців у Празі, яка передмістя Варшави.

Перший же варіант об'єднання улюбленого суворовського рефрену "мы русские" і "какой восторг" в одному реченні, який знає ГуглБукс, - екзальтована стаття "Навстречу Чудо-Богатырям" такого собі Ніколая Кремнєва в брюссельському білоемігрантському журналі "Часовой", видана до 150-річчя швейцарського походу Суворова (№277, вересень 1948 року).

 

Імідж Суворова-гуманіста росіяни звично підтримують за допомогою замовчувань і маніпуляцій. Не знаю, чи хтось за півтора століття помітив один з найбільш кричущих таких випадків, про який нині розповім.

Перед початком Італійського походу, на зорі квітня 1799 року, Суворов, як годиться, опублікував відозву до італійського народу.

Текст цієї відозви в перекладі на російську мову опублікував у 1857 році історик і майбутній воєнний міністр Дмитро Олексійович Мілютін у своїй тритомній "Истории войны 1799 года между Россией и Францией в царствование Императора Павла I".

У Мілютіна передрукували радянські археографи в останньому томі чотиритомного видання паперів Суворова.

І відтоді всі на пострадянському просторі працюють з однією й тією самою версією відозви. Згідно з цією версією, тим італійцям, які насміляться виступити проти російської армії, обіцяно розстріл і конфіскацію майна. Жорстко, ага. Але це, повторюю, в мілютінському варіанті.

Натомість можна поглянути на італійський оригінал. Відозву Суворова італійською мовою вміщено у виданні того ж 1799 року – причому це видання було якщо й "фобське", то, як видно вже з самої назви, "франко-", а не "русо-".

Отут-то й виявиться, що Мілютін та всі його наступні переписувачі "скромно" промовчали про те, що Суворов, виявляється, був попередником Кадирова.

У тому сенсі, що в своїй відозві погрожував не лише розстрілом і конфіскацією майна, а й знищенням самого дому порушника, що практикується і в Чечні щодо домівок родичів осіб, визнаних Кадировим терористами.

Можна, звісно, посилатися на аналогічний досвід Ізраїлю. Але ані в Ізраїлі, ані, мабуть, навіть у Чечні не практикують іншу суворовську погрозу з того ж маніфесту, теж "сором'язливо" випущену Мілютіним: переслідування і винищення родини порушника. Чудовий штрих до образу святого, чи не так?

 

Під час італійського походу, згідно з "Маркізою д'О…" барона Генріха Вільгельма фон Клейста, російські вояки, яких письменник без зайвих сантиментів зве "азійцями", відзначилися згвалтуваннями жінок.

Причому справжнім гвалтівником "титульної" маркізи виявився, як відомо, той самий російський офіцер граф Ф., який нібито врятував її від власних товаришів по зброї.

На це, однак, можна резонно зауважити, що "Маркіза д'О…" - не лише твір художній, а й фабульно вторинний, будучи в основних рисах зі згвалтуванням включно переспівом короткої оповідки з "Дослідів" Мішеля Екема де Монтеня.

Але, якщо вірити французьким джерелам, гуманне ставлення суворовців в Італії не поширювалося на прибічників французької партії: в одному з листів Наполеону Рюльєр свідчив, що Суворов видав дозвіл на безкарне вбивство будь-якого "якобінця".

 

Більше того, згідно з французькими донесеннями, російські священики вели серед своїх військ пропаганду про розіп'ятих хлопчиків і навіть гірше, стверджуючи, що французькі вояки ріжуть полоненим носи, вуха і навіть буквально засмажують.

Певно, саме через це після невдалого для росіян бою під Бассіньяною кількасот вояків вирішили втопитися в річці, але не здаватися в полон. А офіцери, що здалися в полон, попросили просто одразу їх повісити...

Власних же порушників дисципліни, доносили французи, Суворов карав 100 ударами, а тих, хто самовільно здався в полон, - розстрілював.

Французька антиросійська пропаганда? Можливо, перебільшення, але не пропаганда: ці свідчення виловив в архівах історик Едуар Ґашо через понад 100 років після події, до того вони не публікувалися.

В усякому разі, у нас, певно, не більше підстав їм не довіряти, ніж російським і австрійським реляціям про антиіталійські репресії французів. У нас, утім, досі часто поблажливе ставлення до можливості розстрілу дезертирів, бо ж є міфічні "закони воєнного часу".

Я ж завжди згадую, що за цілу Другу світову американці розстріляли лише одного власного солдата з дисциплінарних підстав (ним був Едді Словік, який відмовився виконувати наказ командира). І не тому, що він був одним-єдиним неслухнянцем - просто американці загалом не вважали дезертирство достатнім приводом для страти. Це попри те, що американська армія воювала не на своїй землі.

А вже під час Швейцарського походу Суворов, аби приховати розміри втрат, використав тогочасний аналог мобільних крематоріїв - просто скинув сотні тіл у річку Муоту.

 
Річка Муота у Швейцарії

Ще довго після того в Мутенській (як її пророче називали й досі називають у Росії) долині повітря було отруєне міазмами, а швейцарці боялися їсти муотську форель…

У тому бою в долині річки Муоти 1 жовтня Суворов розбив французів. Але інша частина російської армії на чолі з Багратіоном, що перебувала під Нефельсом, діяла куди менш вдало.

Бо їй протистояли не лише французькі чужинці, а й швейцарська напівбригада під командуванням Карла Цинґа, що представляла збройні сили профранцузької Гельветійської республіки.

Хай не надто популярної в народі (ставлення до неї доволі неоднозначне і в сучасній Швейцарії), та все ж такої, що об'єднувала палких швейцарських патріотів-унітаристів – прибічників ідей Французької революції.

Саме завдяки швейцарцям росіян було вибито з Нефельса. 410 роками раніше під тим самим Нефельсом швейцарська армія вже перемагала військо російських союзників у війні 1798 року – Габсбургів.

Перед боєм французький командувач Габріель Жан Жозеф Молітор звернувся до швейцарців з проникливою промовою. У ній він закликав звільнити свою країну від іноземних орд і бути гідними пам'яті переможців 1388 року та їхнього тодішнього ватажка Матіса фон Бюлена.

Швейцарці йшли в бій з патріотичною піснею про відстоювання швейцарського прапору і швейцарської незалежності.

А вже після бою, як стверджує вже відомий нам Ґашо, сенатор Гельветійської республіки Альфонс Пфюффер фон Гайдеґґ, написав нову пісню, в якій риторично запитував, нащо з далекої північної Росії, варварської батьківщини, до них припхалися загарбники…

Суворову вдалося, перейшовши Альпи, попри всі труднощі вислизнути зі Швейцарії. За цей похід він здобув чи не більше слави й визнання, ніж за всі попередні.

 

Нині в Confoederatio Helvetica (що вже не має нічого спільного з унітарною Гельветійською республікою; до речі, саме від латинської назви Швейцарської Конфедерації походить відома абревіатура CH) є музей Суворова, пам'ятник Суворова, шлях Суворова, хрест Суворова…

Та що в сухому підсумку?.. Російські війська героїчно пішли зі Швейцарії, аби ніколи в історії вже туди не повернутися.

Дванадцята ніч, звісно (себто "як собі хочете"), але я б цілком погодився на те, щоб росіяни звитяжно розбили будь-які спроби українських військ їх оточити та увійшли в анал воєнного мистецтва… аби лишень усі до єдиного назавжди забралися з усієї території нашої держави.

Після того наші нащадки, якщо припече, хай хоч пам'ятники їм ставлять…

Хоча про що це я?.. В Ізмаїлі й Тульчині пам'ятники Суворову стоять і досі...






Роман Маленков: Забуті та проігноровані

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Софія Грачова: Русскій мір, що лізе через вікно

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

: Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

6 червня 2022 року Міністерство освіти і науки України затвердило рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Стасюк. Цим рішенням МОН легалізувало відверто академічно недоброчесну працю, а також кричуще порушило низку законодавчих актів та нормативних документів України. Найбільш обурливим є те, що МОН, попри закріплену у різних законодавчих актах процедуру, виключило із розгляду дисертаційного тексту О.О.Стасюк Експертну раду з історичних наук. Фахівців фактично позбавили слова. Це змусило істориків виступити із черговим Відкритим листом

Анатолій Хромов: Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?