Блакитний стяг з золотою тамгою Ґераїв

У мене з кримськотатарським прапором особливі стосунки з 2004-го. У кінці Помаранчевої революції на політфорумах УП і "Майдан" (соцмереж тоді не було ще) народилась ініціатива організувати не штабну, а народну акцію підтримки подій у Києві і пояснити рацію мешканцям сходу та півдня. Тоді панувала ілюзія, що це вони просто не знають, що відбувається і треба приїхати й особистим прикладом щось довести їм, тоді вони перестануть підтримувати кримінального виродка Януковича.

 

У мене з кримськотатарським прапором особливі стосунки з 2004-го. У кінці Помаранчевої революції на політфорумах УП і "Майдан" (соцмереж тоді не було ще) народилась ініціатива організувати не штабну, а народну акцію підтримки подій у Києві і пояснити рацію мешканцям сходу та півдня. Тоді панувала ілюзія, що це вони просто не знають, що відбувається і треба приїхати й особистим прикладом щось довести їм, тоді вони перестануть підтримувати кримінального виродка Януковича.

У підсумку під цю ідею підписались приблизно 150 людей, які на власних автомобілях рушили маршрутом - Київ-Черкаси-Кропивницький (тоді ще - Кіровоград)-Одеса-Миколаїв-Сімферополь-Севастополь-Ялта-Запоріжжя-Дніпро-Донецьк-Харків-Хоружівка-Київ. Я був в добрій компанії з Тарасом Шевченком, Ольгою Годованець, Альоною Гетьманчук і ще багатьох чудових людей.

Ініціатива отримала назву "Потяг дружби". Перші проблеми почались на в'їзді в Одесу, де проросійські кримінали і біснуваті бабусі заблокували шлях колоні. Те саме повторилося на адмінкордоні з Кримом у Армянську, де нам перекрила дорогу біомаса з російськими триколорами. Менти, як і в попередньому випадку, робили вигляд, що все добре і вони нічого не можуть вдіяти. Тоді комусь прийшла в голову ідея подзвонити до Києва до штабу Ющенка.

Набрав Олександра Турчинова і все розповів. Він поспівчував, сказав, що спробує щось зробити. Але за годину нічого не змінилося, міліція і російські бандюки продовжували блокувати дорогу. І тоді народилась ідея обговорити ситуацію з главою Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєвим. І хоча було вже пізно - набрав Мустафу-ага. Тоді, якщо не помиляюсь, ми ще не були очно знайомі. Він уважно вислухав і запитав, яка саме підтримка нам потрібна. Я трохи наївно нафантазував, що було б чудово, якби під'їхали представники найближчих регіональних меджлісів. Бо більше половини активістів - це жінки, а агресія гоблінів наростала.

За півгодини допомога справді прибула. Це був один чи два авта зі зосередженими чоловіками на чолі з Заїром Смедляєвим. Сили були настільки нерівні, що запанував відчай. Але. Пан Заїр попередив ментів, що якщо вони не розблокують в'їзд до Криму - ми заблокуємо виїзд з півострова (тут треба сказати, що фур було так багато і вони рухались у бік материка кожні кілька хвилин). Міліція спробувала тиснути - ви цього не зробите.

Тоді наш рятівник Заїр і його мовчазні товариші почали демонстративно обговорювати як ми переставимо автомобілі і на російський пікет відповімо українським. Це виглядало так переконливо, що менти заметушились. І почали тиснути на місцевих, щоб розійшлися. Це було нелегко, бо багато хто був п'яний, агресивний, з собаками, намагались підпалювати авта, пробили кілька шин тощо. Але трасу в підсумку розблокували. Тоді наші друзі-кримці довели нас майже до Сімферополя. І я попросив у шановного Заїра кримський прапор. Відтак протягом всієї дороги - в Криму і поза ним, цей блакитний стяг з золотою тамгою Ґераїв завжди був зі мною. Треба було бачити радість киримли у сільській місцевості, які бачили цей прапор. Водночас доводилось чути від недоброзичливців - "понятно, татары с ними".

Треба сказати, що ми не змогли допомогти кримцям утвердитись на батьківщині. Держава ставила на агресивно-слухняну більшість населення АРК, а не на проукраїнську частину кримських татар, українців і деяких росіян. Те, що було далі - загальновідомо. Вітаю друзів-кримців (і не тільки) з днем прапора, який неодмінно замінить трикольорову шмату над нашим Кримом.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина І

Початки російського імперіалізму і колоніалізму старші за власне російську державність. Коріння цих феноменів лежать в добі слов'янської/руської експансії на фіно-угорські, балтські та тюркські землі північного сходу Європи. Історично неслов'янське, але слов'янізоване у VІ — ХІІ ст. межиріччя Оки і Волги ("Залісся") стало ядром майбутньої російської держави.

Олена Білозерська: Усе життя у боротьбі за Україну. Пам'яті Миколи Карпюка

19 вересня на фронті загинув колишній політв'язень Кремля, громадський і політичний діяч, співзасновник УНА-УНСО Микола Карпюк.

Олексій Мустафін: Коли краплі стають дощем. Кейт Шеппард і її боротьба за право жінок обирати

Чи можна назвати загальнонаціональними вибори, в яких не може взяти участь половина, якщо не більше, мешканців відповідної країни? Подібні запитання сьогодні можуть видаватися дивними. Але, скажімо, ще півтора століття тому - в жодній країні світу! - права голосувати не мали жінки. І першими домоглися можливості обирати своїх представників до парламенту не європейки і не американки. А мешканки Нової Зеландії – тоді ще британської колонії. У 1893 році.

Наталія Загоруйко: "Радянський Союз змусив Європу об'єднатися, щоб врятувати себе..." Про відлуння книги Бенна Стайла "План Маршалла. Світанок Холодної війни" у наш час

У мемуарах про Другу світову Вінстон Черчилль із великою вдячністю згадує американського генерала Джорджа Маршалла, який "дав своє ім'я дивовижному планові економічної допомоги та взаємної співпраці між шістнадцятьма вільними європейськими кранами. Ці вигоди були запропоновані й совєтському блокові, але їх відкинули. Організація європейської економічної співпраці найбільше прислужилася нам усім. Але без потужної доларової допомоги, забезпеченої американською адміністрацією, незважаючи на деяку ворожість із боку частини Конгресу, Європа цілком могла б скотитися до руїни і злиднів, серед яких насіння комунізму проросло б з убивчими темпами".