Блакитний стяг з золотою тамгою Ґераїв

У мене з кримськотатарським прапором особливі стосунки з 2004-го. У кінці Помаранчевої революції на політфорумах УП і "Майдан" (соцмереж тоді не було ще) народилась ініціатива організувати не штабну, а народну акцію підтримки подій у Києві і пояснити рацію мешканцям сходу та півдня. Тоді панувала ілюзія, що це вони просто не знають, що відбувається і треба приїхати й особистим прикладом щось довести їм, тоді вони перестануть підтримувати кримінального виродка Януковича.

 

У мене з кримськотатарським прапором особливі стосунки з 2004-го. У кінці Помаранчевої революції на політфорумах УП і "Майдан" (соцмереж тоді не було ще) народилась ініціатива організувати не штабну, а народну акцію підтримки подій у Києві і пояснити рацію мешканцям сходу та півдня. Тоді панувала ілюзія, що це вони просто не знають, що відбувається і треба приїхати й особистим прикладом щось довести їм, тоді вони перестануть підтримувати кримінального виродка Януковича.

У підсумку під цю ідею підписались приблизно 150 людей, які на власних автомобілях рушили маршрутом - Київ-Черкаси-Кропивницький (тоді ще - Кіровоград)-Одеса-Миколаїв-Сімферополь-Севастополь-Ялта-Запоріжжя-Дніпро-Донецьк-Харків-Хоружівка-Київ. Я був в добрій компанії з Тарасом Шевченком, Ольгою Годованець, Альоною Гетьманчук і ще багатьох чудових людей.

Ініціатива отримала назву "Потяг дружби". Перші проблеми почались на в'їзді в Одесу, де проросійські кримінали і біснуваті бабусі заблокували шлях колоні. Те саме повторилося на адмінкордоні з Кримом у Армянську, де нам перекрила дорогу біомаса з російськими триколорами. Менти, як і в попередньому випадку, робили вигляд, що все добре і вони нічого не можуть вдіяти. Тоді комусь прийшла в голову ідея подзвонити до Києва до штабу Ющенка.

Набрав Олександра Турчинова і все розповів. Він поспівчував, сказав, що спробує щось зробити. Але за годину нічого не змінилося, міліція і російські бандюки продовжували блокувати дорогу. І тоді народилась ідея обговорити ситуацію з главою Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєвим. І хоча було вже пізно - набрав Мустафу-ага. Тоді, якщо не помиляюсь, ми ще не були очно знайомі. Він уважно вислухав і запитав, яка саме підтримка нам потрібна. Я трохи наївно нафантазував, що було б чудово, якби під'їхали представники найближчих регіональних меджлісів. Бо більше половини активістів - це жінки, а агресія гоблінів наростала.

За півгодини допомога справді прибула. Це був один чи два авта зі зосередженими чоловіками на чолі з Заїром Смедляєвим. Сили були настільки нерівні, що запанував відчай. Але. Пан Заїр попередив ментів, що якщо вони не розблокують в'їзд до Криму - ми заблокуємо виїзд з півострова (тут треба сказати, що фур було так багато і вони рухались у бік материка кожні кілька хвилин). Міліція спробувала тиснути - ви цього не зробите.

Тоді наш рятівник Заїр і його мовчазні товариші почали демонстративно обговорювати як ми переставимо автомобілі і на російський пікет відповімо українським. Це виглядало так переконливо, що менти заметушились. І почали тиснути на місцевих, щоб розійшлися. Це було нелегко, бо багато хто був п'яний, агресивний, з собаками, намагались підпалювати авта, пробили кілька шин тощо. Але трасу в підсумку розблокували. Тоді наші друзі-кримці довели нас майже до Сімферополя. І я попросив у шановного Заїра кримський прапор. Відтак протягом всієї дороги - в Криму і поза ним, цей блакитний стяг з золотою тамгою Ґераїв завжди був зі мною. Треба було бачити радість киримли у сільській місцевості, які бачили цей прапор. Водночас доводилось чути від недоброзичливців - "понятно, татары с ними".

Треба сказати, що ми не змогли допомогти кримцям утвердитись на батьківщині. Держава ставила на агресивно-слухняну більшість населення АРК, а не на проукраїнську частину кримських татар, українців і деяких росіян. Те, що було далі - загальновідомо. Вітаю друзів-кримців (і не тільки) з днем прапора, який неодмінно замінить трикольорову шмату над нашим Кримом.

Владислав Руденко: Листи Великої війни

11 листопада 1918 року сталася подія, яка поставила крапку кривавій бійні, що тривала чотири з гаком роки: війна принесла багато горя та грунтовно змінила світ. Парадоксально, але Перша світова війна зламала політичний та ментальний всесвіт країн, які її ініціювали, прискорила технологічний прогрес, відкрила нові можливості для медицини.

Олексій Мустафін: Знайти і колонізувати. Африканський квест двох британців

10 листопада 1871 року пролунало коротке запитання, яке, однак, залишилося одним із найвідоміших в історії - "Доктор Лівінгстон, я припускаю?". Саме так звернувся до одного з найуславленіших дослідників того часу, Девіда Лівінгстона інший мандрівник. Який саме в цей момент став відомим не менше за візаві. Звали його Генрі Стенлі. І сталося це в селищі Уджиджа, на березі озера Танганьїка, в глибині Африки.

В'ячеслав Кириленко : Останній радянський військовий парад у Києві

35 років тому, 7 листопада 1990 року, менше ніж за місяць після студентської Революції на граніті, українська молодь блокувала військовий парад на тодішній площі Перемоги. Перешкодити йому повністю не вдалося, хоч протрималися до 4-ї ранку. Хай там як, але для СРСР то був останній парад у Києві.

Олексій Мустафін: Бентлі проти Москви. Запізніле викриття, яке виявилося вчасним

7 листопада 1945 року до приймальні шефа Федерального бюро розслідувань США Джона Едгара Гувера прийшла незвична відвідувачка. Звали її Елізабет Бентлі. І керувала вона фірмою "United States Service and Shipping Corporation" - за назвою якої було взагалі важко зрозуміти, чим, власне, вона займалася.