Гард, не Південноукраїнськ

Південноукраїнськ - ніщо інше як відстоювання своєї звички, небажання щось змінювати у своєму закостенілому світогляді, у своєму ставленні до землі, на якій ми живемо. Це назва в дусі інтернаціоналістів пізнього СРСР 1970-80-х. Ніякої особливої ідеї за нею не стоїть

 

У самісінькому центрі України є місто. А у місті – атомна станція. І місто, і станція мають неоковирні, русифіковані та ще й географічно оманливі назви.

Южноукраїнськ та Южноукраїнська АЕС. А ще – залізнична станція з назвою у вигляді прикметника – Южноукраїнська, хоча до 2008 року була Південноукраїнською. Потреба перейменування – очевидна.

Назви Южно- чи Південноукраїнськ - штучні, незграбні. В українізованому варіанті – аж 17 літер. В побуті таку назву все одно скорочуватимуть. Якщо був "Южик" то після перекладу буде як? Півдик? Півник?

Альтернатива є – Гард. Цей топонім активно вживають міські об'єднання та організації. Інтернет-ЗМІ "Gard news", ТРО "Буго-Гард", оркестр "Gard-band", велозмагання "Gard-Energy", хокейний клуб " Гард", картинна галерея "Гард", школа англійської "EnGard", національний парк "Бузький Гард"...

Назва Південноукраїнськ не є поганою. Просто вона - ніяка, розмита.

Ми не знаходимося на крайньому Півдні України як Ялта чи Севастополь. Навіть не на Чорноморському узбережжі, як Одеса. Ми знаходимося на крайній Півночі Півдня, за 80 км від геометричного центру України - смт Добровеличківка, але за 200 км від Одеси і за 600 км (!) від Севастополя.

Назва Південноукраїнськ не вказує на якусь унікальну ознаку, яка вирізняє нас з-поміж інших міст Півдня України. Назва Гард - унікальна і іншої такої ніде в Україні ви не знайдете. А от Южне біля Одеси вже є.

 
План Запорозького Гарду на р. Південний Буг інженер-підполковника Даніеля де Боскета:

До того ж, Гард - це 300 років історії, подій, культури. А Южноукраїнськ - лише 45.

Чому Южноукраїнськ так назвали? Просто перенесли назву АЕС на місто. Це те саме, що у вас народився син, а ви його назвали "Гастроном" на честь магазину у вашому дворі. Ви би так не назвали свою дитину, погодьтеся?

Ім'я для своєї дитини ви обирали би ретельніше, заглиблювалися б у значення імен, оцінювали б їх вплив на життя і долю дитини. Отак і з назвою міста, тільки масштаби більші.

Назвати місто суто за географічною ознакою - це як назвати доньку Білявка, бо у неї світле волосся, або сина Кирпатий через форму носа.

До того ж, яку АЕС не візьми в Україні, назва міста-супутника не співпадає з назвою АЕС: Рівненська АЕС – Вараш, Хмельницька АЕС – Нетішин, Запорізька АЕС – Енергодар, Чорнобильська АЕС - Прип'ять.

Цікаві, самобутні назви міст. І ніякої прив'язки до назви АЕС. До того ж, за аналогією наша АЕС мала би називатися Миколаївською. І це логічніше, бо Запорізька - південніша за нашу.

Невже нам настільки наплювати на місце, де ми живемо, невже ми проігноруємо унікальну природу національного парку "Бузький Гард" та той факт, що тут знаходився цілий військово-адміністративний центр Бугогардівської паланки Запорізької Січі?

 
Печатка бугогардівської паланки

Ні, нам є що сказати про себе, окрім нашого географічного розташування та того, що тут стоїть атомна станція. Назва Гард не заперечує історію будівництва і роботи тут АЕС - вона доповнює її, продовжує ще на 250 років вглиб нашого коріння і цієї землі.

Південноукраїнськ - ніщо інше як відстоювання своєї звички, небажання щось змінювати у своєму закостенілому світогляді, у своєму ставленні до землі, на якій ми живемо. Це назва в дусі інтернаціоналістів пізнього СРСР 1970-80-х. Ніякої особливої ідеї за нею не стоїть.

Часи змінюються. Дух теперішнього часу, дух, з яким бійці ЗСУ звільняють південь і схід України скоріше козацький, національний, аніж інтернаціональний чи, не дай боже, комуністичний. А привид комунізму якраз вселився в Путіна і рашистів, яких він посилає на вірну смерть в Україну. Тож не ностальгуймо за СРСР в унісон з Путіним!

Я переконаний, що наше місто заслуговує на більше!






Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.

Олексій Мустафін: Розірвати ведмедя. Перемога над "білою гвардією", що дала шанс незалежній Латвії… і Веймарській республіці

11 листопада у Латвії відзначають День Лачплесіса. Лачплесіс, чиє ім'я можна перекласти як "той, що розриває ведмедя", – це герой національного епосу, створеного ще наприкінці XIX сторіччя Андрейсом Пумпурсом. Але 11 листопада – це не свято поезії. В цей день вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу батьківщини.

Тарас Гребеняк : Вибіркова історична пам’ять: чому польський Інститут національної пам’яті мовчить про українських жертв у Ласкові?

Історична справедливість не може бути вибірковою. Пам’ять про жертв минулого не повинна залежати від їхньої національності. Однак висвітлення результатів пошукових та ексгумаційних робіт в Україні та Польщі демонструє тривожну асиметрію у ставленні державних інституцій до трагічних сторінок спільної історії.