Чи передбачали вони свою загибель?

Завжди цікавило, чи вони передбачали смерть. Якщо так - то яку? Найменше хотілося потрапити живим у руки ворога, бути підданим тортурам, застреленим десь на подвір’ї тюрми чи засудженим до років концтаборів. Чи взагалі існувало життя за межами цієї війни? Якщо так - то яке?

 

На фото підпільники з Ковельщини - Королюк Віра "Христя" та Василь Семенчук "Ярий". Вдивляючись у їх обличчя, важко уявити, що в одну мить ця дівчина опиняється з кулеметом на горищі палаючої хати, даючи свій останній бій.

А чоловік, вже майже добігши до межі лісу, отримує поранення в ногу. Вже за мить "Христя" згорить, а провідник "Ярий" вирішить пустити собі кулю у скроню.

До того.

Боївка провідника Ковельської округи ОУН "Ярого" розміщувалася у Буцині - селі на Ковельщині, що славилося національно свідомим населенням.

Їхній схрон був у надійних людей. Нічого не віщувало біди взимку 1954-го. МГБ продовжувало своє багаторічне полювання на учасників українського визвольного руху.

Проте, у Буцині радянськими спецслужбами помічено одну дивну для них річ - школяр, син сторожа Миколи Лабнюка, регулярно бере з бібліотеки книги, хоча сама сім'я є малограмотною.

А його дружина часто їздить до Ковеля за покупками, хоча заробіток у подружжя є малим. Тому невдовзі сторожа Миколу затримують МГБ і намовляють на співпрацю. Можна лише уявити, чим погрожували чоловікові, і якою ціною йому далася ця зрада.

Вечір 17 січня 1954 року.

У схові Миколи Лабнюка боївка "Ярого" - двоє хлопців-підпільників та підпільниця "Христя" пригощаються кашею із спецпрепраратом. "Христя", у якої болів живіт, відмовилася від їжі.

Вона запідозрила щось недобре, коли одразу після вечері побратими міцно заснули. Почувши шум надворі, дівчина намагалася розбудити хлопців. За той час МГБ оточило будинок.

Прокинувшись підпільники розпочали бій, який тривав допоки не загорілася будівля. І ось ця мить, коли "Христя" вирішує прикрити відхід провідника, хапає кулемета і піднімається на горище.

Ось ці хвилини, коли боївка на чолі із "Ярим" біжить до лісу. Ось ці крики зі сторони мгбістів: "Ярого треба взяти живим". Ось цей постріл, біль в нозі - і "Ярий" дістає з кобури свого револьвера.






Теми

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.