Чи передбачали вони свою загибель?

Завжди цікавило, чи вони передбачали смерть. Якщо так - то яку? Найменше хотілося потрапити живим у руки ворога, бути підданим тортурам, застреленим десь на подвір’ї тюрми чи засудженим до років концтаборів. Чи взагалі існувало життя за межами цієї війни? Якщо так - то яке?

 

На фото підпільники з Ковельщини - Королюк Віра "Христя" та Василь Семенчук "Ярий". Вдивляючись у їх обличчя, важко уявити, що в одну мить ця дівчина опиняється з кулеметом на горищі палаючої хати, даючи свій останній бій.

А чоловік, вже майже добігши до межі лісу, отримує поранення в ногу. Вже за мить "Христя" згорить, а провідник "Ярий" вирішить пустити собі кулю у скроню.

До того.

Боївка провідника Ковельської округи ОУН "Ярого" розміщувалася у Буцині - селі на Ковельщині, що славилося національно свідомим населенням.

Їхній схрон був у надійних людей. Нічого не віщувало біди взимку 1954-го. МГБ продовжувало своє багаторічне полювання на учасників українського визвольного руху.

Проте, у Буцині радянськими спецслужбами помічено одну дивну для них річ - школяр, син сторожа Миколи Лабнюка, регулярно бере з бібліотеки книги, хоча сама сім'я є малограмотною.

А його дружина часто їздить до Ковеля за покупками, хоча заробіток у подружжя є малим. Тому невдовзі сторожа Миколу затримують МГБ і намовляють на співпрацю. Можна лише уявити, чим погрожували чоловікові, і якою ціною йому далася ця зрада.

Вечір 17 січня 1954 року.

У схові Миколи Лабнюка боївка "Ярого" - двоє хлопців-підпільників та підпільниця "Христя" пригощаються кашею із спецпрепраратом. "Христя", у якої болів живіт, відмовилася від їжі.

Вона запідозрила щось недобре, коли одразу після вечері побратими міцно заснули. Почувши шум надворі, дівчина намагалася розбудити хлопців. За той час МГБ оточило будинок.

Прокинувшись підпільники розпочали бій, який тривав допоки не загорілася будівля. І ось ця мить, коли "Христя" вирішує прикрити відхід провідника, хапає кулемета і піднімається на горище.

Ось ці хвилини, коли боївка на чолі із "Ярим" біжить до лісу. Ось ці крики зі сторони мгбістів: "Ярого треба взяти живим". Ось цей постріл, біль в нозі - і "Ярий" дістає з кобури свого револьвера.






Теми

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.