В російсько-українській війні народжується нова Україна

Ми живемо в страхітливі часи. Вони набагато жахливіші, ніж те, що пам’ятаю з часів румунсько-німецької окупації Одеси, коли був дитиною. Адже тепер інший рівень науково-технічного прогресу, і людство може загинути в одну мить. Це всі чудово розуміють, у тому числі демократичні країни світу, які дають нам зброю і кошти для бюджету, без яких в країні припиниться цивілізоване життя. Нам треба виживати і боротися на всіх фронтах – військовому, ідеологічному, економічному, культурному. Боротися за власну мову, родинну пам’ять, національну ідентичність.

Проблема, яка стоїть перед нами, полягає не в Путіні. Так само вона полягала не в Хрущові, який розв'язав Карибську кризу. Проблема в народі, який і народом став внаслідок перетворення Московської держави в безперервно зростаючу імперію. Ця імперія упродовж століть поглинала в собі людські і матеріальні ресурси підкорених народів, привласнювала їх історію, позбавляла етнічної ідентичності.
Згадуючи своє довге життя, не можу не зупинитися на 1960 році, коли постала можливість позмагатися за давно омріяну аспірантуру в ленінградському відділенні Інституту історії АН СРСР. Але в той рік відділення не одержало вакансії в аспірантуру. Тому я поїхав з Одеси в Київ в Інститут економіки, де існував відділ історії народного господарства та економічної думки.
Якби в Ленінграді була вакансія, і я став би російським вченим неросійського етнічного походження, то нічим би не відрізнявся від інших вчених з імперським мисленням або таких, які все розуміють, але мовчать. Мовчать під тиском тоталітарного режиму, який давно перестав бути тільки режимом, тому що поєднався з суспільством в однорідну масу.
Восени 2022 року путінська Росія перейшла до нищення енергетичної структури України. Маємо середину зими, коли українська енергетика наполовину знищена. Київський мер заявляє політикам Заходу, що в будь-яку мить постачання енергії в місті може бути припинене, і наступить параліч повсякденного життя. Він має рацію, проте кияни тримаються, не сумніваючись в тому, що витримають залишок зими. Розрахунок ворога на те, що населення змусить уряд припинити війну на його умовах, не здійснився.
В російсько-українській війні народжується нова Україна. "Виповзання" України з імперського тіла, яке почалося в добу визвольних змагань і було припинене з появою радянської України, в ці дні і місяці набуло величезного прискорення.
На переламі 2022-2023 рр. я взяв місячну відпустку і поїхав до Італії, де з початку 1990-х рр. живуть мої діти та онуки. Дочка умовляла залишитись в мирній Європі, поки триває війна. Проте вона зрозуміла мене, коли я сказав, що не хочу бути канаркою в клітці, що моє місце – в Академії наук України, де працюю з 1960 року. Моя професія історика потрібна Україні, бо історія в сучасних умовах перетворилася на один з фронтів. Отже, я повернувся і продовжую працювати за фахом.

Олексій Мустафін: І з нуту пироги. Згадки про пізанську "талассократію"

Невеличкий острівець Мелорія, розташований просто навпроти гирла річки Арно, відомий завдяки двом морським битвам, які відбулися поруч із ним. У першій, в 1241 році, пізанці - разом з ескадрою імператора Фрідріха II Гогенштауфена - буквально розтрощили генуезький флот. А 1284 році вже Пізанська республіка зазнала найбільшої та найганебнішої в своїй історії поразки від своїх генуезців.

Віталій Скальський: Світлина 1919 року: розархівування імен

Фотографія штабу Володимир-Волинського бойового загону, зроблена 6 травня 1919 року у Горохові – добре відома історикам, краєзнавцям та навколоісторичній волинській спільноті. Її багато раз друкували і передруковували. Але лише зараз дійшли руки спробувати дослідити біографії осіб, зображених на фото.

Юрій Юзич: Євген Іваницький: пластун – офіцер розвідки Армії Крайової

Воїн-підпільник, який одним із перших розпочав рух опору проти нацистів серед підгальських гуралів. Працював в АК-"Північ". Загинув у Варшавському повстанні.

Олексій Мустафін: Обери собі минуле. Швейцарський спосіб "зшивання" країни

1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій "день народження". Власне, тоді це було світовою "модою" - святкувати ювілеї подій сивої давнини та проголошувати їх "точкою відліку" історій новочасних націй – варто лише згадати урочистості з приводу дев'ятисотріччя хрещення Русі в 1888 році або ж іще помпезніше відзначення "тисячоліття Угорщини" в 1896-му.