«Лишатись вірним до смерті». Спротив Федора Бульбенка

"Хочу, щоб пам'ять про Ф. П. Бульбенка, чистого серцем громадянина-патріота, жила довго, із роду в рід, як приклад для грядущих поколінь."

                                                                Панас Феденко

Панас Феденко згадував: "...одного соняшного дня вліті 1919 року в тимчасовій столиці уряду УНР, в місті Кам'янці на Поділлі, прийшов з фронту Бульбенко з товаришем, теж козаком Армії УНР. Вони знайшли мене у приміщенні "Робітничої Газети", що виходила під моєю редакцією. Моя радість приходові Бульбенка була дуже велика, бо якраз в "Робітничій Газеті" був надрукований некролог для Бульбенка і його товариша, неначе вони загинули в бою на фронті. Хтось приніс до редакції фальшиву вістку." Можна вважати це за друге народження Бульбенка.

Військова кар'єра Федора Павловича завершилась у 1919 році через хворобу, залишитись в червоній окупації йому непощастило саме через це, історія дуже типова. Він зазначав, що з військової служби відійшов з причини хвороби на тиф.

Криза змусила його залишитись у Жмеринці в той час, коли українська армія відступила, але Федору Павловичу вдалося приховати участь у бойових діях проти більшовиків. З того часу почався найскладніший період у його житті, період поневірянь, пошуків та боротьби проти репресивної держави.

Один з прикладів моральних знущань над колишніми петлюрівцями та людьми з незручним минулим був опублікований в газеті "Комуніст" від 11 серпня 1925 року (№181): "С 1917 г. по 1919 г. я состоял в екатеринославской организации УСДРП. В 1919 г. я вышел из таковой и порвал с ней всякую связь, убедившись в предательстве ею рабочего класса, в оппортуизме и соглашательстве. С 1920 г. работаю и принимаю активное участие в строительстве и укреплении советской власти под руководством коммунистической партии, как единственной в мире партии рабочего класса." Ця коротка публікація має авторство Бульбенка, але як саме ці слова були донесені до газети невідомо. Можливо, через примус, а можливо, що написали за нього.

Федір Бульбенко

З архіву КЗ Музей історії міста Кам'янське

Змалку Бульбенко пішов на заробітки, і там, в індустрії, познайомився з видними діячами місцевої української соціял-демократичної організації УСДРП. Основою їх діяльності була "Просвіта" в колишньому козацькому селі Мануйлівці на лівому березі Дніпра.

У 1915 році, в розпал Першої світової війни, він оминув мобілізацію до царської армії, як робітник залізниці. Навесні 1917 року Федір Павлович приєднався до новостворених загонів Вільного козацтва. З лютого по травень 1919 року проходив навчання в Інженерно-військовій школі на станції Кам'янець-Подільський, саме цей період він вказував на допитах в НКВС, про бойові дії не згадував.

Згодом була Запорізька Січ отамана Божка і хвороба на тиф. З квітня 1918 по вересень 1919 року Федір Павлович брав участь у боях за Деражню, Меджибіж, Підволочиськ, Нову і Стару Ушицю, Бар, Ялтушків, Китайгород і Жмеринку. У 20-х роках за Бульбенком пристально спостерігали місцеві органи ВЧК, а згодом ГПУ, в результаті чого його неодноразово заарештовували.

У 1921 році навіть дійшло до страти, його врятували робітники і службовці: 500 осіб підписали поруку і Бульбенка звільнили з-під варти. Згодом знову арешт і звільнення. 1 червня 1938 року Федір Павлович Бульбенко був заарештований дорожньо-транспортним відділом південних залізниць НКВС за звинуваченням щодо участі в контрреволюційній організації.

Перша сторінка анкети Бульбенка датована 4 червня 1938 року

Архів УСБУ в Харківській області 

І тут Федору Павловичу вдалося обійти злий фатум. На допитах, як і було згадано, він цілеспрямовано приховував своє бойове минуле, а лише дуже скромно вказував на те, що навчався в інженерно-військовій школі. Протокол допиту від 21 серпня 1938 року:

Вопрос: Вы служили у Петлюры, где когда и в какой должности?

Ответ: Центральный комитет УСДРП направил меня в 1919 году в г. Каменец-Подольск в военную школу Петлюры, которая готовила военнотехнических специалистов для директории.

У постанові від 27 червня 1939 року наголошувалось наступне:

"Принимая во внимание, что следствием не добыто достаточных данных для предания суду ВОДЯННИКОВА и БУЛЬБЕНКО и руководствуясь ст. 198 УПК УССР

ПОСТАНОВИЛ:

Следствие по делу №11519 по обвинению ВОДЯННИКОВА И. И. и БУЛЬБЕНКО Ф. П. по ст. ст. 54-2 и 54-II УК УССР прекратить по ст. 197 ч. 2-ая УПК УССР.

Обвиняемих ВОДЯННИКОВА и БУЛЬБЕНКО из-под стражи освободить."

Можна було припустити, що більшовики все одно знайшли б привід, щоб прибрати скромного економіста, бухгалтера Мереф'янського дитячого санаторію Бульбенка в майбутньому, але зовсім скоро Німеччина починає війну проти СРСР. Посадник міста Мерефи, член ОУН(м) Петро Байбак у своїх спогадах за 1941-1943 роки згадував Ф. П. Бульбенка, як працівника та духотворця Харківської обласної міської Просвіти.

Федір Павлович відомий ще й тим, що під час Другої світової війни врятував деякі папери Лесі Українки та зразки українських вишивок з різних місцевостей України та передав ці матеріали до Львівського товариства мистецтва. У 1950-х роках емігрував до США, де займався історією УАПЦ. Автор багатьох публікацій на релігійні та суспільно-громадські теми, часто публікувався в Українському щоденнику "Свобода".

 Звістка про смерть Ф. П. Бульбенка

Український щоденник "Свобода" від 20-го травня 1981 року (№94)

Український щоденник "Свобода" від 14-го липня 1981 року (№129).

З публікації Панаса Феденка:

"Пошта принесла мені пресумну звістку: в Бруклині помер Федір П. Бульбенко. Прожив він на світі 84 роки. Писав мені один приятель із Америки: – "Наше покоління уже на відході..." Мав я лист від Ф. П. Бульбенка, жалівся він на недуги, що йому докучали. Але – ...дух бодр, плоть же не мощна": в листі був живий інтерес до справ громадських і журба з приводу анархізації в українському суспільстві на чужині. А найбільш смутили Ф. П. Бульбенка відомості з України, де тиранський режим "б'є і плакати не дає"...

Скромного, але твердого характеру, Ф. П. Бульбенко являв образ непохитного борця за волю народу. Без патріотичної фрази, з глибоким переконанням і вірою в нашу справедливу ідею, Ф. П. Бульбенко неначе був символом того патріота, про якого писав І. Котляревський:

"Де общєє добро в упадку,

Забудь отця, забудь і матку,

Лети повинність ісправлять."

30 серпня 2022 року в Мерефі одну з вулиць перейменували на честь Федора Павловича. І недарма, бо до арешту в 1938 році він працював у Мерефі бухгалтером дитячого санаторію. На батьківщині Бульбенка, в місті Кам'янському, з 2016 року одна з вулиць також носить його ім'я.