20 листопада 1917

22 (9) листопада 1917: Свято Української Народної Республіки

В цей момент, Українська Центральна Рада випустила 3-й Універсал. В Полтаві його получили 8 листопаду вечором, а 9-го в першій годині почалась маніфестація.

Згущалися хмари... Віяло холодом... Наставала ніч, яка могла окутати пітьмою все на десятки, а може й на сотні років.

Тисячі думок, тисячі плянів родились тоді в голові.

Чоло покривалося крівавим потом. Знесилені руки шукали в пітьмі дверей, щоб вийти до сонця Правди. Люди-робітники кричали: „Дайте виходу! Дайте правди!"

В цім покрику чулась велика рішучість боротися до загину.

А там... за дверима... там сиділи людоїди-богачі. Вони стерегли двері, щоб часом, робітник не вийшов до бажаного.

Розмістили біля дверей зрадників демократії і ціми силами рішили вступити в бій з тими, що хотіли Правди.

Вони казали: „як це так? Вчорашні раби сміють вимагати у нас Сонця? О, ні! Всього ми їм не дамо! Навіть й те, що дали,— забиремо!".

І всі дірочки позатулювали, щоб не пройшов промінь і не приголубив знесиленних людей. "Не дамо, не дамо!" - гвалтували вони.

А в темряві йшла підготовча робота.

Ставали до зброї всі, хто міг.

Увірвалось терпіння і з казочною силою демократія кинулась в бій.

Заревли гармати, полилась кров..

Велика хвиля визволення віхрем пронеслася з долини Петрограду.

Москва... Київ... Проходили дні тревоги.

Ми прислухувались до кожного руху братів своїх і коли перевага хилилась на їx бік, раділи, безмірно раділи.

Демократія перемогла. Багато пало борців, але їx кров, добула нам свободу.

З прокляттями, з скрежетом зубів, дали дорогу народові ті, хто так бажав темряви, хто боявся Волі.

В цей момент, Українська Центральна Рада випустила 3-й Універсал. В Полтаві його получили 8 листопаду вечором, а 9-го в першій годині почалась маніфестація.

Всі улиці повні народу. На площу стягуются тисячі людей. Видно море голов.

А в центрі цього красуються червоні прапори, на яких є написи „хай живе Українська народня республіка в спілці з другими народами Росії", "негайного миру", "Контроль над виробництвом". Голова Ради Революції читає Універсал: „Народе Украінській! негайнаго миру … контроля над виробництвом... земля переходить в Земельні Комітети", частна собственність касуется. Слава! лунає в повітрі.

Музика грає: "ще не вмерла Україна".

Представники партій та організацій демократичних вітають нове придбання трудового народу на Україні. Ми завоювали право на вільне життя, на землю, на працю.

В цей мент на душі стає так радісно! так хочеться крикнути всьому світові: Дивіться! Ми маєм волю, ми, які раніше гнули шию під ярмом, - розбили його. Тепер до праці, щоб на руїнах старої неволі збудувати нове життя своїми власними силами.

Тільки небо чогось похмуре.

Воно наче плаче за тими молодими силами, які лягли, здобувши нам свободу і волю.

По місту лунає „Слава", грав музика..

Здається ми линемо туди, туди, до царства рівності і братерства, до царства волі, до соціялізму!

Соціаліст-революціонер, 1917, 21 листопада.

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.