Не Новомосковськ, а Самар

Російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

 

Шановні жителі міста на Самарі, прошу трохи Вашої уваги і закликаю поставитись відповідально до вибору, який ми маємо зробити.

Багато років я вивчав історію цього міста, дійсно яскраву та глибоку історію. Колись давно це місто заснували вільні люди, які прагли свободи. І сьогодні їх нащадки також виборюють право на свою свободу, на власну історію і незалежність.

Переконаний, що ми маємо розпочати не процес "перейменування" міста, а процес повернення його історичної назви, чи хоча б історично аргументованої. Тим самим ми вшануємо пам'ять його засновників, згадку про яких дуже довго намагався викорінити той самий ворог з яким ми воюємо і зараз. Впевнений, що сьогодні набагато важливіше повернути давню назву, тим самим підкресливши, що в нас є своя власна, а не "общая история" яку ворог вкладає в свою загарбницьку концепцію.

Ми маємо історичну назву і навіть не одну. В документах 18 століття найчастіше зустрічається назва НОВОСЕЛИЦЯ, в якій зафіксоване заснування нашого міста козаками - вихідцями з містечка Стара Самара (давня Самарь, зараз в межах міста Дніпра). Також часто зустрічається назва САМАРЧИК. Та вона, при згадці, пов'язана була більше із гідронімом - притокою Самари - Самарчиком, який протікав поряд з нашим містом у 18-19 століттях.

Основне русло Самари пролягло поряд з Новомосковськом лише після численних паводків початку 20 століття. На деяких картах 18 століття наше місто зазначене як ПАЛАНКА. Ця назва пов'язана з тим, що в період Нової Січі, місто було адміністративним центром Самарської Паланки - територіальної одиниці Запорозьких Вольностей - величезної території Лівобережжя Дніпра!

Стосовно назви САМАР - назва яка теж має право на існування. Поясню чому. Містечко Самар, яке вперше згадане у грамоті польського короля Стефана Баторія у 1576 році, насправді знаходилось в гирлі річки Самари при її впадінні у Дніпро. У 1688 році російський уряд тут будує Богородицьку фортецю (Богородичне), і вільні козаки, на одвічних землях яких розмістили російський гарнізон, не бажаючи жити із ним поряд, піднялись вище по течії Самари і заснували Новоселицю й ще кілька слобід.

Але все ж назва САМАР також зустрічається в історичних документах стосовно нашого міста, хоча вона знову ж відносилась більше до адміністрації Паланки. Наприклад: якщо кошовий писав листа самарському полковнику, на листі він зазначав "в Самар". Хоча зафіксований факт - назва Самар найбільше "прижилась" серед населення міста, і навіть у 19 - на початку 20 століття місцеві мешканці називали Новомосковськ Самар'ю.

Ще один цікавий факт: в період Української революції, у 1917 році, місцеві депутати та українська інтелігенція вперше піднімають питання про повернення Новомосковську саме назви САМАР! Прийняти це рішення їм не вдалось через наступ більшовиків.

З початку 2000-х років розпочалось всебічне дослідження заселення Присамар'я, як істориками так і археологами. В деяких наукових працях наше місто назване дослідниками - НОВА САМАР - як місто, що є своєрідним правонаступником вже згаданого давнього козацького містечка Самар. Ця назва - поєднання сучасного і минулого є достатньо історично-аргументованою тому також має право на розгляд.

Стосовно назви "Січеслав", яка сьогодні фігурує у різних опитуваннях можна сказати лише одне - ця назва не має жодного відношення до нашого міста. Вона була запропонована для міста Катеринослав (Дніпро), в той же період Української революції і навіть згадувалась у деяких офіційних документах того часу. Ця назва була пов'язана з тим, що територія Катеринославщини - край де розташовані були усі відомі Запорозькі Січі. Та повторюсь - ця назва не має спільного з історією нашого міста, ми були центром Самарської Паланки - це теж достойно! Згадані ж вище назви мають безпосереднє відношення до нашої історії, і певно мають право першочергово розглядатись в процесі зміни назви Новомосковська.

Дійсно російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Виходячи з цього, сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

Ігор Галагіда, Мирослав Іваник: "Погром: Грубешівщина, весна 1944 р." Фрагменти вступної статті до видання

Погром розпочався в ніч з 9 на 10 березня 1944 року. Поляки з Армії Крайової та Селянських Батальйонів раптово атакували 11 українських сіл у Грубешівському повіті на Холмщині. Після тижневої перерви почалася друга, ще масштабніша хвиля атак, коли було вражено 22 українські села.

Дарія Гірна: Архітектура скорботи: чому Україні потрібні психологи меморіалізації

У США, Великій Британії, Австралії, країнах ЄС існують окремі навчальні програми з психології архітектури. В Україні окремої дисципліни, що системно вивчала б психологію архітектурного простору, немає. Тим часом у суспільстві, де кількість людей із ПТСР і травматичним досвідом зростає щодня, одночасно множаться темні, гнітючі, утилітарні місця пам'яті. Матеріальна пам'ять, яку ми відтворюємо без системного підходу, ризикує стати ще одним чинником ретравматизації.

Олексій Мустафін: Мир з мускулами. Про що насправді говорив у Фултоні Вінстон Черчилль

Промову 1946 року Вінстон Черчилль називав найважливішою в своєму житті. Але виголосив він її не на батьківщині чи хоч б в столиці іншої держави. А у Вестмінстерському коледжі в штаті Міссурі – навіть штат цей, не кажучи про місто Фултон, далеко не кожний з його співвітчизників міг би знайти на карті. Проте місце для історичного виступу в жодному разі не було обрано "випадково". Хоча б тому, що в Міссурі народився тодішній президент США Гаррі Трумен. Який, власне, і влаштував "турне" Черчилля до американської глибинки.

А. Королівський: "Українці з росіянами не сходилися". Спогади про Острогозьк на Слобожанщині

Цікаві спогади про Острогозьк залишив Михайло Токаревський - музика, український громадський діяч, член Центральної Ради УНР від УСДРП. В 1912 році він разомі з іншими членами Студентської Конференції Громад був заарештований в Києві. Під час перебування в Лук'янівській в'язниці йому повідомили, що його відправлять на заслання, в місцевість, яку вибере сам. Токаревський разом з нареченою Ніною Стопневич і друзями прибули етапом у місто Вороніж, там їм запропонували оселитись в Острогозьку, оскільки "там живуть наші хохли".