Не Новомосковськ, а Самар

Російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

 

Шановні жителі міста на Самарі, прошу трохи Вашої уваги і закликаю поставитись відповідально до вибору, який ми маємо зробити.

Багато років я вивчав історію цього міста, дійсно яскраву та глибоку історію. Колись давно це місто заснували вільні люди, які прагли свободи. І сьогодні їх нащадки також виборюють право на свою свободу, на власну історію і незалежність.

Переконаний, що ми маємо розпочати не процес "перейменування" міста, а процес повернення його історичної назви, чи хоча б історично аргументованої. Тим самим ми вшануємо пам'ять його засновників, згадку про яких дуже довго намагався викорінити той самий ворог з яким ми воюємо і зараз. Впевнений, що сьогодні набагато важливіше повернути давню назву, тим самим підкресливши, що в нас є своя власна, а не "общая история" яку ворог вкладає в свою загарбницьку концепцію.

Ми маємо історичну назву і навіть не одну. В документах 18 століття найчастіше зустрічається назва НОВОСЕЛИЦЯ, в якій зафіксоване заснування нашого міста козаками - вихідцями з містечка Стара Самара (давня Самарь, зараз в межах міста Дніпра). Також часто зустрічається назва САМАРЧИК. Та вона, при згадці, пов'язана була більше із гідронімом - притокою Самари - Самарчиком, який протікав поряд з нашим містом у 18-19 століттях.

Основне русло Самари пролягло поряд з Новомосковськом лише після численних паводків початку 20 століття. На деяких картах 18 століття наше місто зазначене як ПАЛАНКА. Ця назва пов'язана з тим, що в період Нової Січі, місто було адміністративним центром Самарської Паланки - територіальної одиниці Запорозьких Вольностей - величезної території Лівобережжя Дніпра!

Стосовно назви САМАР - назва яка теж має право на існування. Поясню чому. Містечко Самар, яке вперше згадане у грамоті польського короля Стефана Баторія у 1576 році, насправді знаходилось в гирлі річки Самари при її впадінні у Дніпро. У 1688 році російський уряд тут будує Богородицьку фортецю (Богородичне), і вільні козаки, на одвічних землях яких розмістили російський гарнізон, не бажаючи жити із ним поряд, піднялись вище по течії Самари і заснували Новоселицю й ще кілька слобід.

Але все ж назва САМАР також зустрічається в історичних документах стосовно нашого міста, хоча вона знову ж відносилась більше до адміністрації Паланки. Наприклад: якщо кошовий писав листа самарському полковнику, на листі він зазначав "в Самар". Хоча зафіксований факт - назва Самар найбільше "прижилась" серед населення міста, і навіть у 19 - на початку 20 століття місцеві мешканці називали Новомосковськ Самар'ю.

Ще один цікавий факт: в період Української революції, у 1917 році, місцеві депутати та українська інтелігенція вперше піднімають питання про повернення Новомосковську саме назви САМАР! Прийняти це рішення їм не вдалось через наступ більшовиків.

З початку 2000-х років розпочалось всебічне дослідження заселення Присамар'я, як істориками так і археологами. В деяких наукових працях наше місто назване дослідниками - НОВА САМАР - як місто, що є своєрідним правонаступником вже згаданого давнього козацького містечка Самар. Ця назва - поєднання сучасного і минулого є достатньо історично-аргументованою тому також має право на розгляд.

Стосовно назви "Січеслав", яка сьогодні фігурує у різних опитуваннях можна сказати лише одне - ця назва не має жодного відношення до нашого міста. Вона була запропонована для міста Катеринослав (Дніпро), в той же період Української революції і навіть згадувалась у деяких офіційних документах того часу. Ця назва була пов'язана з тим, що територія Катеринославщини - край де розташовані були усі відомі Запорозькі Січі. Та повторюсь - ця назва не має спільного з історією нашого міста, ми були центром Самарської Паланки - це теж достойно! Згадані ж вище назви мають безпосереднє відношення до нашої історії, і певно мають право першочергово розглядатись в процесі зміни назви Новомосковська.

Дійсно російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Виходячи з цього, сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.