Не Новомосковськ, а Самар

Російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

 

Шановні жителі міста на Самарі, прошу трохи Вашої уваги і закликаю поставитись відповідально до вибору, який ми маємо зробити.

Багато років я вивчав історію цього міста, дійсно яскраву та глибоку історію. Колись давно це місто заснували вільні люди, які прагли свободи. І сьогодні їх нащадки також виборюють право на свою свободу, на власну історію і незалежність.

Переконаний, що ми маємо розпочати не процес "перейменування" міста, а процес повернення його історичної назви, чи хоча б історично аргументованої. Тим самим ми вшануємо пам'ять його засновників, згадку про яких дуже довго намагався викорінити той самий ворог з яким ми воюємо і зараз. Впевнений, що сьогодні набагато важливіше повернути давню назву, тим самим підкресливши, що в нас є своя власна, а не "общая история" яку ворог вкладає в свою загарбницьку концепцію.

Ми маємо історичну назву і навіть не одну. В документах 18 століття найчастіше зустрічається назва НОВОСЕЛИЦЯ, в якій зафіксоване заснування нашого міста козаками - вихідцями з містечка Стара Самара (давня Самарь, зараз в межах міста Дніпра). Також часто зустрічається назва САМАРЧИК. Та вона, при згадці, пов'язана була більше із гідронімом - притокою Самари - Самарчиком, який протікав поряд з нашим містом у 18-19 століттях.

Основне русло Самари пролягло поряд з Новомосковськом лише після численних паводків початку 20 століття. На деяких картах 18 століття наше місто зазначене як ПАЛАНКА. Ця назва пов'язана з тим, що в період Нової Січі, місто було адміністративним центром Самарської Паланки - територіальної одиниці Запорозьких Вольностей - величезної території Лівобережжя Дніпра!

Стосовно назви САМАР - назва яка теж має право на існування. Поясню чому. Містечко Самар, яке вперше згадане у грамоті польського короля Стефана Баторія у 1576 році, насправді знаходилось в гирлі річки Самари при її впадінні у Дніпро. У 1688 році російський уряд тут будує Богородицьку фортецю (Богородичне), і вільні козаки, на одвічних землях яких розмістили російський гарнізон, не бажаючи жити із ним поряд, піднялись вище по течії Самари і заснували Новоселицю й ще кілька слобід.

Але все ж назва САМАР також зустрічається в історичних документах стосовно нашого міста, хоча вона знову ж відносилась більше до адміністрації Паланки. Наприклад: якщо кошовий писав листа самарському полковнику, на листі він зазначав "в Самар". Хоча зафіксований факт - назва Самар найбільше "прижилась" серед населення міста, і навіть у 19 - на початку 20 століття місцеві мешканці називали Новомосковськ Самар'ю.

Ще один цікавий факт: в період Української революції, у 1917 році, місцеві депутати та українська інтелігенція вперше піднімають питання про повернення Новомосковську саме назви САМАР! Прийняти це рішення їм не вдалось через наступ більшовиків.

З початку 2000-х років розпочалось всебічне дослідження заселення Присамар'я, як істориками так і археологами. В деяких наукових працях наше місто назване дослідниками - НОВА САМАР - як місто, що є своєрідним правонаступником вже згаданого давнього козацького містечка Самар. Ця назва - поєднання сучасного і минулого є достатньо історично-аргументованою тому також має право на розгляд.

Стосовно назви "Січеслав", яка сьогодні фігурує у різних опитуваннях можна сказати лише одне - ця назва не має жодного відношення до нашого міста. Вона була запропонована для міста Катеринослав (Дніпро), в той же період Української революції і навіть згадувалась у деяких офіційних документах того часу. Ця назва була пов'язана з тим, що територія Катеринославщини - край де розташовані були усі відомі Запорозькі Січі. Та повторюсь - ця назва не має спільного з історією нашого міста, ми були центром Самарської Паланки - це теж достойно! Згадані ж вище назви мають безпосереднє відношення до нашої історії, і певно мають право першочергово розглядатись в процесі зміни назви Новомосковська.

Дійсно російський уряд, перейменовуючи наше місто у Новомосковськ після знищення Запорозької державності, робив це цілеспрямовано для викорінення пам'яті про вільних засновників цього міста і поглинання його власної історії. Виходячи з цього, сьогодні ми маємо зрозуміти важливість повернення саме давньої назви міста - відновлення історичної справедливості.

Юрій Рудницький: Перепросин більше не буде

Тепер, коли буря в склянці води між офіційними Києвом і Варшавою більш-менш вляглася; коли польські і українські діячі (принаймні хто хотів) повернули на знак солідарності з лідерами своїх країн ритуальні "брязкальця" туди, звідки вони їх, з приводу чи без нього, в різний час отримали; коли, нарешті, завершився самміт НАТО в Анкарі - можна спокійно обміркувати те, що сталося і як із цим жити далі...

Олексій Мустафін: Радіоперехват. Кому і навіщо знадобилася легенда про "безхмарне небо над Іспанією"

Історію громадянської війни 1936-1938 років в Іспанії зазвичай починають із виступу військових проти цивільного уряду "Народного фронту", чия політика викликала невдоволення консервативно налаштованих верств іспанського суспільства та церкви. Для уряду це, звісно, був заколот. Але його учасники воліли іменувати події "національним повстанням" - звідси й визначення сторін війни як націоналістів та республіканців.

Ігор Набитович: "Виконавець слова. Яків Оренштайн". Огляд книжки Івана Монолатія

Книжка "Виконавець слова. Яків Оренштайн. Український видавець на перехрестях культур, ідеологій та політики" історика Івана Монолатія увійшла в довгий список номінантів на премію "Зустріч" 2026 року в категорії літератури нонфікшн, опублікованих у 2024–2025 роках.

Олексій Мустафін: Переклад з минулого. Codex Cumanicus - ключ до вітчизняної історії

11 липня 1303 року – особливий день в календарі кримської, та й української історії загалом. Адже саме ця – не по-середньовічному точна - дата зазначена на першій сторінці так званого Codex Cumanicus - або ж "Кипчацького кодексу" - унікальної збірки рукописних текстів з колекції венеційської бібліотеки Святого Марка.