Остання розмова

Дві кімнати в старій п'ятиповерхівці вщерть наповнені книжками. Тут Василь Кук жив майже півстоліття. Більшість цього часу під наглядом КГБ. Між стінами, які уважно слухали та фіксували все сказане впертим антисовєтчиком. Жив із дружиною та сином, якого повернув в сімʼю із дитбудинку, куди його запроторила влада. Він не вірив цим стінам, навіть коли цієї влади не стало. В 2004, напередодні Помаранчевої революції, розмова про організацію протестів проти влади, відбувалася у ванній під гуркіт води із крану.

 
Василь Кук
galinfo.com.ua

Традиційно ми зустрічалися в маленькій квартирі пана Василя на Дарниці. Її відвідання стало обовʼязковим пунктом в наших з Яриною частих приїздах зі Львова до Києва.

Дві кімнати в старій пятиповерхівці вщерть наповнені книжками. Тут він жив майже півстоліття. Більшість цього часу під наглядом КГБ. Між стінами, які уважно слухали та фіксували все сказане впертим антисовєтчиком. Жив із дружиною та сином, якого повернув в сімʼю із дитбудинку, куди його запроторила влада.

Він не вірив цим стінам, навіть коли цієї влади не стало. В 2004, напередодні Помаранчевої революції, розмова про організацію протестів проти влади, відбувалася у ванній під гуркіт води із крану.

Зазвичай ми говорили з ним у кімнаті, сидячи за столом навпроти книжкової шафи. У ній безліч цікавих книг. Не лише історичних, багато філософії, психології, менеджменту. Не лише українською - польською, англійською, німецькою. Більшість книг із закладками і помітками олівцем. Зазвичай багато їх і на столі, але коли в хаті гості - тут принесена з кухні їжа.

Коли ці гості ми з Яриною, то це обовʼязково фірмовий борщ пана Василя, який він називав "Дніпропетровським". Бо саме в цьому місті в 1942 навчився готувати його таким особливим чином - він був значно густішим і трохи гострішим, як звичний для нас галицький варіант.

Саме за цим столом, після обовʼязкового борщу ("ні, перше поїсти, - безапеляційно наполягав господар, - з дороги ж, голодні") я й записував багато годин спогадів Кука.

З Яриною вони здебільшого обговорювали видавничі проєкти, які спільно реалізували. Хоча іноді й з нею він пригадував минуле. Причому іноді їй вдавалося завести розмову в неочікувано цікавий бік, що я шкодував про неввімкнений диктофон. З нею більше говорив про особисте, зі мною - про політику в минулому і тепер.

Василь Кук: "У мене немає орденів". Останнє інтерв'ю з командиром УПА

Доволі часто розмови переривалася телефонними дзвінками. Пан Василь натискав гучномовець на апараті і домовлявся про черговий виступ чи зустріч, якими досі, навіть після 90 було наповнене його активне життя.

Напевно саме так він зробив і тоді 24 серпня 2007 - натиснув на кнопку, аби відповісти на наше вітання. Ми дзвонили із Чигирина, бо мандрували в ці дні велосипедами до Холодного Яру.

- Вам привіт зі старої столиці, - кажу весело в трубку.

- То ви в Києві? Заходьте на борщ.

- Та ні, ми в гетьманській столиці, у Чигирині.

Домовилися, що заїдем у вересні. Планів було багато - ми закінчували великий проєкт "УПА. Історія нескорених" в якому він допомагав. Ярина взялася за видання спогадів його подруги з часів підпілля Теофілії Бзової. Обидві книги побачили світ - перша як і планували на Покрову 2007, друга наступного року.

Але пан Василь їх уже не побачив.

 
10.09.2007 Київ, Будинок вчителя

Ще тоді відповідаючи на наші вітання з Днем незалежності попри веселий настрій говорив важко - голос незвично слабкий, робив паузи, важко дихав.

Ми таки виконали обіцянку і приїхали на початку вересня в Київ до пана Василя. Але не до нього на Дарницю, а в будинок вчителя, той самий де він виступав сотні разів перед сотнями людей. Цього разу їх було більше - тисячі прийшли попрощатися з останнім командиром УПА генералом Василем Куком, який відійшов 9 вересня 2007 року.

Олександр Сапронов: Про 60 мільйонів росіян імені Трампа та українську історичну шизофренію

З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у Радянському Союзі, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.

Юрій Юзич: На війні загинув пластун та ОУНівець Костянтин Жук

У травні 2024 року, прикриваючи відхід побратимів у Вовчанську Харківської області, загинув командир штурмових підрозділів полковник Костянтин Жук.

Богдан Панкевич: Подія, яка засвідчила силу і зрілість громадянського суспільства. Спогади учасника Ланцюга Злуки

35 років тому 21 січня 1990-го відбувся грандіозний Ланцюг Злуки "Українська Хвиля" - живий ланцюг Львів-Київ. Присвячений вшануванню Акта Злуки 22 січня 1919 року. В часи СРСР це була наймасовіша акція протесту проти комуністичного режиму і свідчення про єдність українців. Зараз важко повірити, що все це вдалося організувати громадським активістам під проводом Народного Руху України без жодних засобів комунікації. Але близько мільйона людей взялися за руки і з'єднали обидві українські столиці.

Сергій Волянюк: Довкола подій 1945-го в селі Пужники

Питання, пов'язані з історією польсько-українських взаємин 1942–1947 рр., є досить важкими для обох держав. Вони стали заполітизованими, тому опинилися осторонь всебічного вивчення, аналізу та пошанування. На поодинокі голоси дослідників і дані з оригінальних документів державні діячі, медіа та громадськість, все менше звертають увагу. На противагу їм прийшли пропагандистські лозунги, заклики, статті, фільми та інші наративи насаджені зі сторони. Не винятком є ситуація довкола колишнього села Пужники, що до 1949-го існувало на півдні Тернопільської області.