Russia і ведмідь

Великий, лютий і незграбний – нам здається, що схожість Росії з диким ведмедем є очевидною. Принаймні коли йдеться про Росію путінську, Радянський союз або ж Російську імперію. Але насправді асоціація ця виникла майже випадково. Завдяки посланцю імператора Священної Римської імперії Зигмунду Герберштайну - одному з перших європейців, який не лише відвідав Московію, а й оприлюднив звіт про свою мандрівку для загального ознайомлення.

Публікуємо передмову до нової книжки Олексія Мустафіна "В ліжку з ведмедем. Сусідство з Росією як історичний виклик"

 

Великий, лютий і незграбний – нам здається, що схожість Росії з диким ведмедем є очевидною. Принаймні коли йдеться про Росію путінську, Радянський союз або ж Російську імперію. Але насправді асоціація ця виникла майже випадково.

Завдяки посланцю імператора Священної Римської імперії Зигмунду Герберштайну - одному з перших європейців, який не лише відвідав Московію, а й оприлюднив звіт про свою мандрівку для загального ознайомлення.

Намагаючись пояснити читачам, якою холодною буває тамтешня зима, він зауважив, що в 1526 році морози були такими сильними, що змусили місцевих ведмедів полишити ліси і шукати тепла в людських оселях.

Ми не знаємо, чи правдивою була ця оповідка, скільки у ній фантазії самого Герберштайна або ж його місцевих інформаторів, але картинка видалася настільки яскравою, що історію про ведмедів, які вільно вештаються поселеннями Московії, згадував мало не кожний наступний європеєць, який писав про цю загадкову країну.

 
Ведмідь і коза – сюжет народної забави. Російський лубок XVIII сторіччя

З книжок анекдот швидко перекочував на вулиці – дресирувальники, які влаштовували в європейських містах традиційні вистави з ведмедями, щоб підігріти увагу "поважної публіки", призвичаїлися розповідати, що їхні тварини - не які-небудь місцеві "приблуди", а "ті самі" звірі з Московії, про яких розповідали відважні мандрівники.

Щоправда, з часом рекламний трюк зіграв проти самих циркачів – адже поповзли чутки, що вони насправді є перевдягнення московськими шпигунами, а медведі їм потрібні лише для "легендування".

Як там було, але за лічені десятиріччя образ настільки в'ївся у свідомість, що про "rugged Russian bear" згадав у "Макбеті" навіть Вільям Шекспір. А далі настала черга картографів (за звичками того часу на картах неодмінно треба було зображувати якусь фауну, щоб асоціювалася з відповідною країною) і карикатуристів...

Самі росіяни, до речі, довгий час опиралися цим асоціаціям, вбачаючи в них прояв "європейської русофобії", і лише тоді, коли переконалися, що це марно, й самі почали використовувати ведмедя як свій символ. Додавши, звісно, йому привабливих (на їхню думку) рис.

 
Ведмежий обід. Англійська карикатура кінця XIX сторіччя

Хоча насправді жодної "монополії" на образ цього звіра в наших північних сусідів немає. Ті ж "ведмежі вистави" були популярними в Європі ще тоді, коли цієї держави, як кажуть, не існувало в проекті, - православна церква засудила подібні "язичницькі розваги" ще на Трулльскому соборі, скликаному візантійським імператором в 692 році.

Та й дикі ведмеді за доби середньовіччя мешкали в лісах мало не кожної країні континенту – тож не було потреби їх звідкись везти. Не дарма зображення цієї тварини прикрашає герби одразу трьох європейських столиць – Берліна, Берна та Мадрида, назви перших двох ще й утворені від слова "ведмідь".

В європейських казках клишоногі зустрічаються не набагато рідше, аніж в російських. Досить згадати хоча б англійських "Трьох ведмедів". В цієї казки, щоправда, є кілька варіантів, в одному з них героїнею оповіді є старенька жінка, в іншому - лисиця, проте класичною є версія з дівчинкою на ім'я Золоті Кучері. В найпопулярнішій російській казці теж фігурує дівча. Її звуть Маша, і за сюжетом вона теж заблукала у лісі.

Дівчата з обох казок і справді схожі між собою. Але як відрізняється поведінка ведмедів! "Англійські" звірі обурюються вторгненням непроханої гості до їхнього приватного простору, і та ледь рятується втечею. Російський ведмідь, навпаки, змушує дівчину жити з ним в його оселі. А смертю погрожує за спробу втекти.

Що не кажіть, але це дуже схоже на поведінку самої Росії протягом століть її історії. З одним лише уточненням– частіше не сусіди приходять до неї в гості, а вона сама завалюється до сусідських осель. І ліжок. Ще й оголошуючи їх своїми і змушуючи господарів "жити разом" - за її, звісно, "ведмежими" правилами.

 
Росія-ведмідь на японській карикатурі початку XX сторіччя

Для народів, які жили і живуть поруч з Росією, це сусідство завжди було викликом. Так чи інакше кожний змушений обирати лінію поведінки – опиратися попри все, спробувати "ужитися", намагатися використати його у власних інтересах чи "зійтися десь посередині". Або ж просто "завмерти". Не дарма ж фінському президенту Урхо Кекконену приписують доволі двозначну фразу – "Якщо спиш в барлозі з ведмедем, краще зайвий раз не ворушитися".

"Фінляндизація" теж була способом вижити – хай і в тіні СРСР. Якою ціною – фіни і досі сперечаються між собою. До того ж, успішність цієї тактики в будь-якому разі залежала не так від дипломатичної майстерності керівників "нейтралізованої" країни, як від "доброї" волі самої Москви. А вона була поблажливою далеко не до всіх своїх сусідів. Радше навпаки.

Саме тому чи не в кожній країні, яка має спільний кордон з Російською Федерацією, розуміють український анекдот, в якому звичайний сільський дід радіє новині про те, що сусіди полетіли у космос, і розчаровано зітхає, коли дізнається, що полетіли не всі… Ті, хто живе трохи далі, цього гумору можуть і не втямити. Хоча б тому, що, за зізнанням папи Франциска, про "велич Росії", Петра I та Катерину II дізнаються не з родинних спогадів, а з книжок – не завжди запитуючи, ким вони написані.

Коли на Заході кажуть, що не готові "стирати російську культуру через політичні проблеми", йдеться насправді про небажання руйнувати їхні власні уявлення про Росію. Хай правди у них не більше, аніж в герберштайнівському анекдоті про ведмедів.

Та й "зайву емоційність" та "непоступливість" українців, а разом з ними і інших східних європейців, легше пояснити "побічним ефектом" теперішньої війни. Хоча насправді це цілком твереза і максимально раціональна реакція, підтверджена шестисотрічним досвідом співіснування з цією державою. Важким. Травматичним. Трагічним. А для деяких народів і фатальним.

Досвідом, який доводить – якщо експансію не зупинити на початку, сусідом держави-агресора зрештою може стати будь-яка країна Європи чи навіть іншого континенту. І тоді анекдот про політ космос вже не здаватиметься просто анекдотом.

Теми

Володимир Бірчак: Огляд книжки Войцеха Тохмана "Ти наче камінь їла"

Сильна і потужна книжка про геноцид босняків (мусульман Боснії і Герцеговини) сербами під час війни 1992-1995 років. Лише за приблизним підрахунками у тому конфлікті загинуло понад 30 тис. цивільних босняків, і переважна більшість з них – це жертви геноциду, здійсненого сербами. Читаючи книжку, підсвідомо з'являються аналогії із місцями сучасного геноциду українського народу: Буча, Ізюм, Маріуполь.

Іван Костенко: Передбачення майбутнього

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

Олексій Мустафін: Принцип велосипедиста

Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі. А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».