Аналіз карти Європи з окремою від РФ Чечнею

Перспективним напрямком для ревізії Україною російського колоніалізму на Північному Кавказі могло б стати рішення про визнання назви чеченської столиці Джохар (замість Грозний). Нова назва була запроваджена указом президента Зелімхана Яндарбієва 23 січня 1997 - на честь загиблого першого президента ЧРІ Дудаєва. Парламент затвердив перейменування тоді ж, коли й нову назву республіки - 24 березня 1998. З того часу і до російської окупації в 2000-му Грозний був Джохаром.

 

Я вже раніше писав про карту Європа від ДНВП "Картографія" з окремою від РФ Чечнею.Тепер вдалося розгледіти цікавий фрагмент зблизька. І з приводу побаченого маю кілька зауважень (не заради критики і засудження, а для для майбутнього вдосконалення).

1. Статус

На карті бачимо, що територія Ічкерія за типом кордону, кольором заливки і стилем підпису відповідає обраному картографом стандарту показу незалежних держав.

Насправді, дипломатичного визнання Україною такої держави досі не відбулося. Існує постанова Верховної Ради від 18 жовтня 2022 року, яка декларує незгоду з російською окупацією Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) та ставлення до російського кадировського режиму в Чечні як до окупаційного і нелегітимного.

Таке формулювання не тотожне дипломатичному визнанню незалежності. До того ж постанови Верховної Ради для офіційного визнання недостатньо. Наприклад, зміна ставлення України до належності Північних територій Японії визначалася не лише парламентською постановою, а й президентським указом та заявою МЗС.

Навіть якщо вважати зміну ставлення України до Чечні юридично доконаним фактом, то з наявних формулювань постанови випливає, що Чечня переходить в розряд не незалежної держави, а території з невизначеним статусом на кшталт Західної Сахари - де Україна (і більшість міжнародної спільноти) не визнає водночас і анексії її з боку Марокко, і існування там незалежної Сахарської Арабської Демократичної Республіки.

Отже "Картографія" зробила для чеченського визвольного руху приємний аванс, а реальні політичні та юридичні зміни на Північному Кавказі ще попереду.

2. Назва

Для найменування нової держави "Картографія" використала поняття Ічкерія. Здається, це не вповні вдалий вибір. У згаданій постанові Верховної Ради йдеться про Чеченську Республіку Ічкерія (ЧРІ). Саме така назва була запроваджена указом президента Джохара Дудаєва від 16 січня 1994 року і конституційно закріплена чеченським Парламентом 24 березня 1998 року.

З рішень тодішньої влади ЧРІ не випливає, що ЧРІ та Ічкерія - це рівнозначні взаємозамінні офіційні назви держави. Наприклад, РФ і Росія, або Якутія та Саха - є такими рівнозначними і взаємозамінними поняттями. Натомість Ічкерія - це складова офіційної назви з трьох слів. Так само як Аланія - складова офіційної назви Республіка Північна Осетія - Аланія.

Звісно поняття Ічкерія стосовно ЧРІ є широковживаним. Однак це радше публіцистична і поетична традиція (так само як і поняття Чеченія, або наприклад Вкраїна), а не офіційна назва.

 

3. Кордони

Таких державних кордонів ЧРІ, як на карті, ніколи не було. Протягом всього часу фактичного існування ЧРІ проблема її західного кордону (з Інгушетією) лишалася неврегульованою. Те, що показала нам "Картографія", - це східна межа колишніх Сунженського і Малгобецького адміністративних районів Чечено-Інгушетії. Під час поділу її на власне Чечню та Інгушетію у 1991-1992 роках інгуші й справді претендували на включення всього Сунженського району ЧІАРСР до складу своєї республіки. Однак плани лишилися нереалізованими.

Натомість, чеченці спочатку наполягали на відновленні адміністративного кордону, який існував до злиття двох країн в одну у 1934 році. Іншими словами, претендували на велику частину сучасної північно-східної Інгушетії, а також на правобережжя річки Фортанга в гірській частині Сунженського району.

Фактичний кордон між ЧРІ та Інгушетією утворився в листопаді 1992 року, коли Інгушетію зайняли російські війська під час Осетино-інгушського конфлікту. Зі складу Сунженського району під контролем Чечні тоді залишилися околиці Серноводська та станиці Ассинівська (на карті це виступ північніше Ахчой-Мартана). Решта - опинилися під владою РФ та адмініструванням Інгушетії. В принципі, таке розмежування відповідало етнічному.

Чеченська сторона також наполягала, що контролювала правобережжя Фортанги. Але то була гірська незаселена територія, і контроль над нею, в будь якому разі, можна вважати умовним.

За час фактичного існування ЧРІ між Чеченею та Інгушетією було укладено три угоди (липень 1993, березень 1994, квітень 1999), які фактично підтверджували територіальне статус-кво за умови, що кордон лишатиметься "прозорим". Фактично в той час існувало два Сунженські райони - один інгушський, другий чеченський.

Росія, яка вважала і Чечню, і Інгушетію своїми суб'єктами, спочатку "розділила" їх без будь-якого опису кордону. Далі (особливо в періоди окупації Чечні протягом 1995-1996 і після 2000-го) Москва намагалася модерувати процес юридичного узгодження такого кордону, хоча без особливих успіхів.

Зрештою, восени 2018 року Інгушетія та кадировська адміністрація Чечні підписали угоду про кордон. Йшлося про додаткові територіальні поступки з боку Інгушетії, що викликало велику хвилю протестів серед інгушів.

Статус "кадировського" кордону 2018 року для України мав би бути під питанням. Альтернативою є або показ на карті де-факто кордону 1992-2018 років, або відображення картографічними засобами неврегульованості питання кордону між ЧРІ та російською Інгушетією.

P.S. Перспективним напрямком для ревізії Україною російського колоніалізму на Північному Кавказі могло б стати рішення про визнання назви чеченської столиці Джохар (замість Грозний). Нова назва була запроваджена указом президента Зелімхана Яндарбієва 23 січня 1997 - на честь загиблого першого президента ЧРІ Дудаєва.

Парламент затвердив перейменування тоді ж, коли й нову назву республіки - 24 березня 1998. З того часу і до російської окупації в 2000-му Грозний був Джохаром.

Польща вже створила прецедент нещодавнім рішенням називати Калінінград Крулевцем. РФ демонстративно ігнорує перейменування Україною низки своїх населених пунктів після 2015 року. Тож є і привід і нагода нам також перейти до назви Джохар - адіміністративного центру окупованої росіянами ЧРІ.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.