Пам'яті Ігоря Козловського

Для нього всі релігії були однаково "свої". Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником. Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

 

Я знав Ігоря Козловського більше тридцяти років.

Він був дуже глибокою і дуже багатогранною людиною.

Вмів знаходити спільну мову практично зі всіма.

Ця його унікальна спроможність яскраво проявилася ще коли він був заступником голови Донецького обласного управління у справах релігій.

Уявляєте, з представниками скількох релігійних течій - а водночас і державних структур - йому доводилося одночасно шукати порозуміння і мати якісь справи?

Кабінет голови управління був завжди зачинений, його ніхто не бачив і ним ніхто не цікавився. Натомість кабінет його заступника - Ігоря - був завжди відчинений. І постійно або хтось туди заходив, або телефонував.

Коли я сидів у нього і хтось телефонував, розмова з його боку завжди починалася однаково: "Да!... Добрый".

Якось я сказав йому: "Таке враження, що всі телефонують і питають: Ви сьогодні добрий?".

Відповідь незмінно була "Так".

Донецькому гуманітарному інституту, який я тоді очолював, надзвичайно пощастило, що Ігор Анатолійович взявся читати в нас курс історії релігій. Кожна його лекція була для студентів святом. І після кожної лекції про нову релігію студенти доходили впевненого висновку, що ось тепер, нарешті, І.А. розповів про саме ту релігію, яку вважає своєю.

Спершу так подумали про індуїзм. Потім про буддизм. Потім про даосизм. Потім про юдаїзм. Потім про християнство. Але коли згодом він розповів про іслам, студенти сказали: "Ми весь час помилялися: виявляється, він вірний ісламу!".

А потім ще були протестантизм, бахаїзм, харизматичні течії...

Насправді для нього всі релігії були однаково "свої".

Для когось він був "гуру", духовним вчителем. Для когось розумним колегою. Для когось мудрим радником.

Думаю, всебічно його знала лише одна людина у світі: він сам.

Коли він з'явився у Києві вже після полону, то виглядав практично так само, як раніше. Але в очах додалося водночас спокою, неквапливості, дещо сумної мудрості та глибоко прихованого болю.

Скільки він жив, стільки намагався ділитися з іншими тим, що знав і вмів. А знав він фантастично багато.

Світла пам'ять.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».