"Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

 
Пам'ятник жертвам Волинської трагедії у Варшаві
wikipedia.org

Понад півстоліття головним історичним символом для поляків була Катинь. Підступний розстріл чекістами полонених офіцерів, військової еліти польської держави був під суворим табу комуністичного режиму. Проте про нього потай розповідали в сім'ях, писали в підпільному самвидаві. Тому "Катинь" стала однією з опор антикомуністичних, чи навіть ширше, антитоталітарних, настроїв у ПНР. Боротьба за відкриття правди про "Катинь" була невід'ємним елементом боротьби за іншу, демократичну, вільну від комуністичного диктату Польщу. "Катинь" нагадувала про одвічну підступність Росії, яка навіть після падіння комунізму приховує правду про трагедію 1940 року.

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність.

Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

 
Стіна пам'яті у меморіальному комплексі "Катинь"
radiosvoboda.org/

Саме їх висвітленню приділялися передовиці газет, репортажі на ТБ та фільми.

Вже перші появи нової теми в публічному простої засвідчили її різницю з попередньою. Головним ворогом поляків тут ставали не совєти/комуністи/Росія, а українські націоналісти, а згодом – просто українці. Головною втратою, за якою сумували, були не люди (чиї імена так дбайливо встановлювали у випадку Катині), а території (тому так легко [в Польщі] розкидаються цифрами вбитих від 100 до 500 тисяч, тому часто на пам'ятниках не імена людей, а назви населених пунктів).

"Катинь" була відважним викликом сильній радянській, чи потім російській владі.

"Волинь" є спробою дошкульно вдарити слабшого сусіда, який воює з тим хто, ще недавно вважався головним ворогом Польщі.

"Катинь" пробуджувала прагнення свободи, "Волинь" – ксенофобні настрої.

Найразючіше різницю між символами "Катинь" і "Волинь" (в їхній етиці та естетиці) демонструють однойменні фільми Вайди і Смажовського. Перший трагічний, але світлий і життєствердний, показує негідників, але й героїв. Другий – похмурий, депресивний, злий і сповнений ненавистю.

"Волинь" витісняє із пам'яті польського суспільства "Катинь", представляється найстрашнішим злочином проти поляків саме тоді, коли в Росії знову не лише заперечують розстріл польських офіцерів, коли реабілітовують і реанімовують комуністичний режим в цілому. Коли ця реабілітацію стає ідеологічною платформою для нової російської агресії проти сусідньої держави.

Тема "Волині" стає інструментом зближення Польщі з Росією. Риторика, яка починається із засудження українського націоналізму і переходить в засудження боротьби українців за свободу, починає звучати в унісон на схід і на захід від України. Нинішні видання та заяви про УПА в Польщі нагадують те, що говорилося і писалося на цю тему в ПНР, і те, що говорить і пише Росія. Зрештою, обидва сусіди України з однаковою наполегливістю вимагають від українців переглянути їхню історію, той самий період історії, та ще і в тому ж напрямку.

А пам'ять про "Катинь", яка була запобіжником від смертельних для Польщі марень про спільний кордон з Росією, вивітрюється.

З книги "Нотатки з кухні "переписування історії"

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.