Визнати депортацію українців виправданою - політичне, а не правове рішення Польщі

Українські історики пояснили, що не так з рішенням польського прокурора, який закрив розслідування і назвав гуманною акцію «Вісла»: ігнорує факти та спровоковане політичними причинами.

Як відомо, прокурор Інституту національної памʼяті Польщі (ІПН) закрив розслідування комуністичного злочину проти людяності – примусової та несподіваної депортації навесні 1947 року 150 000 українців, відомої як акція "Вісла".

Прокурор ІПН ствердив, що "військова операція відбувалася гуманним чином" та мала "попереджувальний та охоронний характер". "Не було виявлено дій, які б наносили громадську або приватну шкоду", — йдеться в офіційному повідомлені ІПН.

Слідство також "не виявило" зловживань чи перевищення повноважень при прийнятті рішення про масове виселення.

Центр досліджень визвольного руху, українська неурядова дослідницька організація, член Європейської платформи памʼяті та сумління, проаналізував рішення прокурора ІПН та оприлюднив історико-правову позицію щодо нього. Документ опубліковано на сайті організації

У ньому стверджується, що "рішення прокурора ІПН суперечить не лише фактам та документальним джерелам, які вже багато років оприлюднені як з польського, так і з українського боку, неодноразово висловлюваній раніше позиції науковців, президентів та парламентів Польщі та України, але й навіть позиції самого ІПН".

"Докази однозначно вказують, що акція "Вісла" мала примусовий характер (відбувалася всупереч волі населення та із застосуванням військових підрозділів), стосувалася переміщення груп населення за національною ознакою (етнічні українці чи члени змішаних польсько-українських сімей) з районів, у яких вони на той момент переживали на законних підставах, а також проводилась за відсутності підстав, які допускаються міжнародним правом.

Тобто була депортацією або примусовим переміщенням населення.

До поміщених до концентраційного табору у Явожно осіб застосовувались тортури та катування, а заборона повертатись під загрозою повторної депортації або концентраційного табору, була переслідуванням групи, яка підлягає ідентифікації, з національних мотивів у зв'язку з проведенням депортації та примусового переміщення цієї групи.

Усе це згідно з нормами міжнародного права — ознаки злочину проти людяності", — пояснює юрист та історик Сергій Рябенко, представник від України в міжнародному проєкті International Justice for the Communist Crimes of the Platform of European Memory and Conscience.

В оприлюдненому документі проаналізовано аргументацію прокурора ІПН та стверджується, що "прокурор де факто визнав існування на території Польщі внутрішнього збройного конфлікту між урядом та організованими структурами українського підпілля, які мали всі ознаки комбатантів.

А отже ухвалення рішень про переміщення цивільного населення з причин, пов'язаних із таким конфліктом, за умов відсутності нагальних потреб військового часу (як це було у 1947 році) згідно з нормами міжнародного права мало ознаки воєнного злочину".

Спроба прокурора ІПН "виправдати" дії влади комуністичної Польщі по відношенню до громадян останньої мало чим відрізняється від спроб російських пропагандистів "виправдати" репресії радянського тоталітарного режиму, насамперед, масові депортації цілих груп населення, включаючи кримських татар та поляків.

"Висновки прокурора мають небагато спільного із проведенням всебічного, об'єктивного та незалежного розслідування, а викликані радше причинами, що мають політичний характер", — йдеться в оприлюдненому аналізі.

Водночас понад сотня польський істориків, інтелектуалів та громадських і культурних діячів оприлюднили відрикритий лист до керівництва обох палат Парламенту Польщі де висловили протест та засудження рішення Інституту національної пам'яті про припинення розслідування щодо визнання акції "Вісла" злочином. Вони назвали рішення скандальним і вимагають реакції найвищої влади та однозначної оцінки акції "Вісла" як злочинної . 

Довідка:
28 квітня 1947 року, розпочалася операція польської комуністичної влади, під час якої викинено з рідних домівок близько 150 тисяч українців. Людей вивозили за сотні кілометрів, тих, хто намагався вчиняти спротив — вбивали. Операцією "Вісла" Польща "очистила" від українців їх етнічні території і поклала край українському визвольному руху на цих землях (не залишилося людей, які його підтримували), вирішивши таким чином "українську проблему в Польщі".

Ця операція стала завершальним акордом Другої польсько-української війни, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни, розпочавшись 1942 року на Холмщині (тепер територія Польщі). Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки — бажали відновлення довоєнних кордонів.

Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій. Найбільш брутальним етапом цього стала операція "Вісла" у 1947 році.

Ольга Мусафірова : Хмара, якого не лякали вітри

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали.

Юрій Юзич: Міський голова Одеси Павло Зелений – борець за українську мову

Саме Павло Зелений першим на посаді міського голови взявся за адвокацію мови більшості населення Одеси, яку десятиліттями пригнічував царський режим. Зробив це ще до початку революції 1905 року – представивши в Одеській міській раді (думі) свій реферат щодо потреб народної освіти. У цій доповіді підняв, зокрема, питання потреби книжок українською мовою для шкіл і освіти населення.

Михайло Мартиненко: Зберегти в пам'яті Авдіївку

Авдіївка впала, один з останніх форпостів старої лінії фронту 2014-2021 років. Певно, що не було жодного інакшого виходу ніж відступати... Майже 10 років місто обороняли українські солдати. А близько 8 років під їхнім захистом місцеві жителі, активісти, патріоти пробували робити це місто кращим. І це вдавалось дивовижним чином. Під самим носом у русні. Хоча багато хто розумів, що це скоріш за все сізіфова праця.

Євгенія Подобна: Точка неповернення

10 років тому, 18 лютого 2014-го, вранці я виходила з дому на роботу на височезних підборах і в дуже красивій спідниці. Чомусь захотілось саме того дня побути дівчинкою-дівчинкою. Натомість опинилась на Майдані, потім в Кріпосному, потім знову на Майдані, мала натовчені боки, добряче угоріла, але найгірше - я тоді вперше побачила поранених і вбитих людей. Це була точка неповернення. Ввечері додому повернулась у тому ж, але пропахлому димом одязі, зовсім інша людина.