Чому Музей Шухевича насправді НЕ знищено

Цілеспрямоване знищення Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича у день уродин Степана Бандери і перший день нового року - спроба символічного вбивства національної пам'яті. Але я переконаний, що ефект буде зворотний.

 
Музей Романа Шухевича у Львові згорів через атаку "Шахедів" 1 січня 2024 року

Російські варвари воюють з нашими дітьми і нашими мертвими. Особливо з тими, які насправді не мертві.

Руйнуючи школи, музеї і бібліотеки, вони цілять в саму суть нас, намагаючись убити наше минуле і наше майбутнє.

Цілеспрямоване знищення Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (відділу Львівського історичного музею) у день уродин Степана Бандери і перший день нового року - спроба символічного вбивства національної пам'яті.

Але я переконаний, що ефект буде зворотний.

Справа національної честі - відбудувати і відновити Музей.

Справа національного обов'язку - глибше пізнати нашу історію і наших героїв.

Справа національної гідності - продовжити їхню боротьбу.

Справа національного майбутнього - перемогти в цій боротьбі.

Певен, разом ми все відновимо і відбудуємо.

Якщо замість плачів і нарікань зберемося докупи і об'єднаємося довкола спільної справи і спільних цінностей.

Музей Шухевича згорів дотла. Властиво, будівля. Дякувати Богу, завдяки музейникам більшість найцінніших експонатів врятовано.

Лунають слушні пропозиції від колег: зісканувати руїни для майбутньої відбудови та музеєфікувати обгорілі деталі. Це теж непроста справа, яка потребує фахового підходу і коштів.

Але Музей Шухевича насправді НЕ знищено, бо справа Шухевича живе. І вона переможе. Бо головного героя цього музею, як і інших наших героїв, вороги досі бояться.

Саме тому музеї важливі.

Саме тому тратити гроші на їх охорону, збереження й розвиток - не марнотратство, в справа національної безпеки.

Саме тому це справа не лише самих музейників і органів управління, а насамперед цілого суспільства.

Суспільства людей, яким не байдуже.

Музей Шухевича НЕ знищено, якщо жива наша національна пам'ять, національна гідність і національна честь.

І якщо ми справді виявимо діяльну небайдужість і разом допоможемо команді Львівського історичного музею зробити все можливе для того, щоб пам'ять про Шухевича та інших лідерів національно-визвольної боротьби жила у справах. І не тільки музейних.

Думаю собі, на часі було б створення фонду чи принаймні спецрахунку не відновлення Музею Шухевича.

Певен, він постане, як фенікс із попелу.

І юрми небайдужих знову туди прийдуть.

Їх буде ще більше. Набагато більше.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».