Переходи в ПЦУ

Після 24 лютого 2022-го року до ПЦУ перейшло 630 громад. Але важливо розуміти, що парафія УПЦ (МП) - це часто просто юридична особа, а не церква з вірянами. Парафія може існувати тільки на папері, або складатися з 3-х бабусь і священника в далекому Закарпатському селі. Те, що УПЦ (МП) реєструє купу організацій - не означає, що там повні храми вірян.

 
Свято-Преображенський кафедральний собор у Вінниці, одним із перших у грудні 2018 року перейшов з УПЦ (МП) до ПЦУ

У Твіттері є сторінка "Переходи до ПЦУ", де можна відстежувати процес в динаміці. Її автор В'ячеслав Манулік - ІТ-фахівець і як він сам себе називає "атеїст Київського патріархату".

Я записала розмову з В'ячеславом як з людиною, яка фіксує ці переходи і тенденції навколо з 2018-го - року надання українській церкві Томосу. Водночас в нього немає жодного конфлікту інтересів, лише щире вболівання за наш метафізичний розрив з російською метрополією. Для нього ця тема - це в першу чергу культурний та історичний феномен. 

Але якщо вам скучно дивитися\слухати, то ось ключові тези розмови, щоб розуміти дуже складну картину більш менш цілісно.

На 2018 рік в Україні було 11 463 парафії УПЦ (МП).

З того часу 1632 громади перейшли до ПЦУ (14%).

Після 24 лютого 2022-го року до ПЦУ перейшло 630 громад. Але важливо розуміти, що парафія УПЦ (МП) - це часто просто юридична особа, а не церква з вірянами. Парафія може існувати тільки на папері, або складатися з 3-х бабусь і священника в далекому Закарпатському селі. Те, що УПЦ (МП) реєструє купу організацій - не означає, що там повні храми вірян. Саме тому кількість громад, які перейшли до ПЦУ не можна назвати малою.

Чемпіоном з переходів до ПЦУ є Хмельницька область - 360 з 998 парафій (35,9%) перейшли до ПЦУ з 2018-го.

Чому Хмельниччина? Тому що:

  1. Воцерковленість українців зростає зі сходу (де релігійних людей мало з огляду на системні і багаторічні комуністичні репресії проти церкви) на захід (де СРСР проіснував менше на +-20 років і де релігійна традиція змогла краще зберегтися).
  1. Це найбільший регіон на заході, який НЕ є "вотчиною" УГКЦ. Бо далі на захід України - територія впливу здебільшого Української греко-католицької церкви. (Ситуацію на Волині та Закарпатті варто розглядати окремо).

На другому місці за кількістю переходів - Київська область (216 з 658 парафій (32,8%) з 2018-го). Це пов'язано не в останню чергу з близькістю до столиці й рівнем освіченості людей.

Але, як зазначалося вище, чим ближче до сходу та півдня - тим менше українці є релігійними. Плюс, чим ближче до зони бойових дій, тим, зрозуміло, менше можливостей громаді зібратися і перейти до ПЦУ. Банально тому, що багато людей виїхали, а деякі міста росія тупо зрівняла з землею.

На Дніпровщині з 643 парафій УПЦ(МП) до ПЦУ перейшли 19-ть.

На Одещині - з 613 парафій УПЦ(МП) до ПЦУ перейшли 10-ть.

Низька кількість переходів також нерідко пов'язана з тим, що люди:

  1. Не заглиблюються в історичні тонкощі, бо звикли до священника, який вже 30 років править в селі\місті.
  1. Є громади, де ПЦУ ніколи не було або вона була присутня найближче в сусідньому селі.

УПЦ (МП) зазвичай переконує такі громади, що вони є українською церквою, "незалежною від Москви", бо мають автокефалію. Про "розкольників" нерідко мовчать, бо якщо почати говорити, що є якісь "інші", то люди починають про це так чи інакше задумуватися. Риторика "антирозкольництва" включається зазвичай, коли вже пахне смаженим. Тут вже починаються розмови про "заборону МП" викрадання батюшками ключів до храмів, тітушки, бійки батюшок з військовими, суди та максимальне перешкоджання переходам. Разом з тим до 15% священників УПЦ (МП) перейшли до ПЦУ разом з громадою.

Якраз головним тормозом цих процесів є саме священники УПЦ(МП)на місцях, які є авторитетом для людей. Люди часто роблять так "як скаже батюшка". На думку В'ячеслава найбільшу роботу ПЦУ і державі на горизонтальному рівні варто проводити з ними. І це також питання "ділової пропозиції", яку в РПЦ, на жаль, вміють робити.

Комунікація ПЦУ щодо важливості переходів, назовні є слабкою. Росія ж запустила інформаційну кампанію про те, що УПЦ (МП) - "гнана" церква, яку забороняють так, як колись більшовики забороняли церкви. Ця кампанія працює, бо апелює до простих людських емоцій. Але водночас Росія, через таваріщ-майорів в рясах, які досі оперують в Україні, залякує священників вічним прокляттям чи вигнанням з церкви, якщо ті перейдуть до ПЦУ.

Примітка: у 2018-му році до 17% від всіх українських православних належали до УПЦ (МП). Свіжих цифр на тему немає, але є цифри КМІС за червень 2023-го року про те, що до 66% українців виступають за повну заборону УПЦ (МП).

85% вважає, що держава має втрутитися в їхню діяльність.

P.S. Це світський погляд на тему. Зрозуміло, що є значно більше тонкощів, які люди поза церквою не знають. Але думаю іноді цінно людям в системі подивитися як бачать цю історію ззовні.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.