35 років від дня заколоту письменників

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну.

 
На фінальних етапах боротьби УПА Роману Шухевичу приписують думку про те, що незалежну Україну вимушені будуть будувати українські комсомольці. Він вже усвідомлював слабкість супротиву, але твердо вірив в незламність українського начала, і не помилився. Не впевнений, чи є документальні підтвердження цього міфу, але точно відомо, що найуспішніший антикомуністичний заколот в Україні розпочався в дуже специфічному і локалізованому середовищі українських комунустів, в Спілці Письменників України у вересні 1988 року.

На той час середовище українських письменників і поетів неодноразово довело свою лояльність системі, і система, хоч і без захвату, але толерантно ставилася до них, і трохи розслабилася в заходах тотального контролю кінця 1980-х. 1 листопада 1988 року на звичайних звітно-виборних партійних зборах Київської письменницької організації маловідомий тоді і нікому не відомий сьогодні член Спілки письменників, генерал запасу Фока Бурлачук запропонував створити Народний фронт на підтримку перебудови за аналогією з прибалтійськими проектами. Всі загалом погодилися, хоча вирішили трохи пом'якшити тон рішення. Секретар спілки відобразив це в протоколі так:

"Керуючись настановами ХІХ партійної конференції і наступних червневого і жовтневого пленумів ЦК КПРС, підтримати ідею створення ініціативниї групи письменників сприяння Перебудові. Доручити цій групі підготувати програму своєї роботи, яку розглянути на загальних письменницьких зборах".

Саме з цього протокольного рішення парторганізації СПУ почалося революційно-політичне явище, що потім стало загальновідоме як Рух. Граючи з вогнем наприкінці 1988 - початку 1989, ініціативна група змогла якимось дивом переконати ЦК КПУ в особі Леоніда Кравчука і Ко, в тому, що їхня ініціатива є досить нейтральна і цілком корисна на тлі триваючої перебудови радянського суспільства. В січні 1989 після тривалих консультацій вирішили навіть відмовилися від надто агресивного терміну "фронт" у назві проекту і застосували, як тоді здавалося, більш нейтральне і м'яке — "рух".

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, підготовленої до публікації, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Два слова в назві "за перебудову" і ряд інших дипломатичних правок, дописані від руки Петром Осадчуком, були додані в останній момент у січні 1989-го, і саме вони трохи збили з пантелику функціонерів ЦК партії і публікації дали "зелене світло".

 

Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" погодилася і опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го, рівно 35 років тому, відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну. Я точно пам'ятаю, що в той момент заколотники й не мріяли про бліцкриг до Перемоги.

Батьки-засновники, навчені десятиліттями репресій і тортур, мріяли хоча б захистити базові права українців на своїй землі, гарантувати базове народовладдя і демократію, захистити українську мову і традицію, але так сталося, що в нових геополітичних умовах вони ідеально вчасно і дуже грамотно все упакували, самі взялися то все повсюдно пропагувати, потужно публічно запустили процес, що дуже швидко отримав неймовірний відгук серед мільйонів українців, і менше ніж за три роки проклав прямий шлях до неочікуваного і геть неймовірного — Незалежності України.

PS: Майже ніхто не знає, що абревіатуру НРУ в першочерговій редакції програми в останній момент поміняли просто на слово Рух виключно аби не було подібно до УНР).

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?

: Позиція музею Булгакова стосовно висновку Інституту нацпам'яті про письменника

Нещодавно Український інститут національної пам’яті визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики. Літературно-меморіальний музей Булгакова опублікував свою позицію стосовно висновку УІНП.