35 років від дня заколоту письменників

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну.

 
На фінальних етапах боротьби УПА Роману Шухевичу приписують думку про те, що незалежну Україну вимушені будуть будувати українські комсомольці. Він вже усвідомлював слабкість супротиву, але твердо вірив в незламність українського начала, і не помилився. Не впевнений, чи є документальні підтвердження цього міфу, але точно відомо, що найуспішніший антикомуністичний заколот в Україні розпочався в дуже специфічному і локалізованому середовищі українських комунустів, в Спілці Письменників України у вересні 1988 року.

На той час середовище українських письменників і поетів неодноразово довело свою лояльність системі, і система, хоч і без захвату, але толерантно ставилася до них, і трохи розслабилася в заходах тотального контролю кінця 1980-х. 1 листопада 1988 року на звичайних звітно-виборних партійних зборах Київської письменницької організації маловідомий тоді і нікому не відомий сьогодні член Спілки письменників, генерал запасу Фока Бурлачук запропонував створити Народний фронт на підтримку перебудови за аналогією з прибалтійськими проектами. Всі загалом погодилися, хоча вирішили трохи пом'якшити тон рішення. Секретар спілки відобразив це в протоколі так:

"Керуючись настановами ХІХ партійної конференції і наступних червневого і жовтневого пленумів ЦК КПРС, підтримати ідею створення ініціативниї групи письменників сприяння Перебудові. Доручити цій групі підготувати програму своєї роботи, яку розглянути на загальних письменницьких зборах".

Саме з цього протокольного рішення парторганізації СПУ почалося революційно-політичне явище, що потім стало загальновідоме як Рух. Граючи з вогнем наприкінці 1988 - початку 1989, ініціативна група змогла якимось дивом переконати ЦК КПУ в особі Леоніда Кравчука і Ко, в тому, що їхня ініціатива є досить нейтральна і цілком корисна на тлі триваючої перебудови радянського суспільства. В січні 1989 після тривалих консультацій вирішили навіть відмовилися від надто агресивного терміну "фронт" у назві проекту і застосували, як тоді здавалося, більш нейтральне і м'яке — "рух".

В моєму домашньому архіві зберігаються робочі проекти першої програми Руху, підготовленої до публікації, де видно, як на фінальній стадії по друкованому тексту вносилися остаточні правки, саме ті правки, що не дозволили ідеї загинути на старті і дали можливість пройти цензуру центрального комітету партії. Два слова в назві "за перебудову" і ряд інших дипломатичних правок, дописані від руки Петром Осадчуком, були додані в останній момент у січні 1989-го, і саме вони трохи збили з пантелику функціонерів ЦК партії і публікації дали "зелене світло".

 

Жодна з газет тоді не погодилася на співпрацю і тільки спілчанська "Літературна Україна" погодилася і опублікувала проект програми "Народного руху України за перебудову". 16 лютого 1989-го, рівно 35 років тому, відбувся цей публічний демарш ініціативної групи українських радянських письменників, що потім підірвав всю Україну. Я точно пам'ятаю, що в той момент заколотники й не мріяли про бліцкриг до Перемоги.

Батьки-засновники, навчені десятиліттями репресій і тортур, мріяли хоча б захистити базові права українців на своїй землі, гарантувати базове народовладдя і демократію, захистити українську мову і традицію, але так сталося, що в нових геополітичних умовах вони ідеально вчасно і дуже грамотно все упакували, самі взялися то все повсюдно пропагувати, потужно публічно запустили процес, що дуже швидко отримав неймовірний відгук серед мільйонів українців, і менше ніж за три роки проклав прямий шлях до неочікуваного і геть неймовірного — Незалежності України.

PS: Майже ніхто не знає, що абревіатуру НРУ в першочерговій редакції програми в останній момент поміняли просто на слово Рух виключно аби не було подібно до УНР).

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.