Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

 

Напишу своє тихе та обережне слово у дискусії про Національне Військове Меморіальне Кладовище поблизу столиці. Не включалась раніше, бо хотіла мати візуал і результат, а не лиш слова.

Для тих, хто не в темі,— постало питання як саме організувати уніфікацію пам'ятних знаків:

Варіант 1. Плити з відмітками символів про релігійну приналежність для всіх;

Варіант 2. Козацькі хрести для християн і плити з символами для нехристиян.

Тут можна було б написати блок із силою-силенною аргументів на користь обох варіант, але мені простіше направити вас до текстів  Антона Дробовича, Віталія Гайдукевича, Тараса Іщика, Вахтанга Кіпіані, Світлани Поваляєвої. У всіх своя база, передістрія, внутрішня міфологія і, відповідно, бачення, що логічно, гарно і пізнавально. Ще бачила кілька надто маніпулятивних та агресивних текстів атеїстів, фанатиків і представників церкви. Таке не поширюватиму із зрозумілих причин. 

Моя біда у тім, шо я все намагаюсь приміряти на себе "окуляри автора" (стібільно завеликі, безумовно, та все ж), яку б точку зору він не описував, аби зрозуміти що і нащо він створює, як бачить. То дуже цікаво, але таки трохи тяжко, бо стабільно призводить до місця між всіх вогнів.

Дозволила собі спробу їх енергоефективного використання, бо згідна зі значною частиною власне всіх опіній, тож вони мені не виглядають взаємовиключними, а компліментарними. Бачу відповідь на питання у його ж формулюванні. Нема потреби сперечатись, якщо взаємозвинувачення трансформувати у взаємопобажання до макету. 

 

Собі вже значно давніше носила в думці таку форму, але через завантаженість лиш зараз дійшла руками зробити ескіз і попросити Анастасію Джулу, досвідчену архітекторку, з якою ми малювали і Микулинецький військовий цвинтар у Тернополі, перевести мою картинку у об'єм, за шо їй черговий раз дуже вдячна.

Відразу зазначу, що це не відшліфона фіналка, а суто відображення головного принципу: з одного боку у нас однострій та рівні шеренги однакових пам'ятних плит і досить місця для зручного розміщення інформації у будь-якій мірі деталізації, з іншого ж боку — у камені фрезою і виборкою у камені оформлений той символ, чи його відсутність, що відображає світоглядну оптику воїна.

 

Тож у цьому варіанті:

-  Уніфікація і строгість форм дотримані — у всіх пам'ятні знаки однакового форм-фактору, а не не християнські хрести vs прямокутники для всіх "інших/нетаких", шо зчитується як "неправильних". Нагадаю, що військові меморіальні комплекси, це не осібні могили, а цілісний комеморативний об'єкт, де сукупно має сприйматись вся локація, включно із пам'ятними знаками, інфраструктурними спорудами, усім спектром закладених функцій від науково-просвітницьких до побутово-прикладних, роботою із ландшафтом, флорою та фауною, освітленням і, звичайно ж,— логістикою церемоніалів.

Це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу, як на цивільних похованнях у нас зараз переважно є завдяки чорногранітному пшонка-стайлу, на жаль. Тут увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

- Водночас і традиція є збережена — форма козацького хреста присутня не відміткою, а формою; історична тяглість та традиція зафіксовані; християни в правах не ущемленні. Відповідні референси козацьких хрестів можна поглянути на фото із вказаними локаціями: Юрківка, Малинківка, Залізячка, Колодисте, Усатове, Новоселиця. 

 

Тут хочу відмітити неоціненний вклад Романа Маленкова у краєзнавство і дослідження зокрема козацьких поховань. Без цієї організованої бази проекту Україна Інкогніта було б значно складніше зорієнтуватись. Також пропоную  поглянути на фото з інших цілком собі християнських країн і прикладів їхніх військових поховань, де використана ця ідея "форма-контрформа". Еге, ще отаке, хрест не завжди пріоритетно був про релігійну приналежність, але то вже окрема мова.

 
Стальєно в Генуї, Італія
 
Ольсдорф, Гамбург
 
Військове кладовище в Газі 

Тема геть невесела, але, до слова, хай вже напишу. Знаєте оце базове "що було перше: курка чи яйце?", то мені, графічному дизайнеру, завжди цікаве було от що — який символ вугликом на скелі був намальований першим: хрестик чи кружечок? Це, звісно ж, жарт) Або ні. Але цей "прото-жарт" значно первинніший, об'ємніший, глибший, сильніший і базовіший за будь-які інші знаково-символьні системи, які потім були на цей конструкт із прямих і кривих ліній нарощені розвитком людської цивілізації та її розмаїтих вірувань.

А ще оце: де взялась думка малювати вугликом чи хай паличкою на піску? Ну і так далі у хронологічному чи зворотньому до історії напрямку бігаю іноді стежками думок і малюю собі атласи з тих мандрівок. Робота із сенсами і їх сприйняттям — я таке люблю, вмію, практикую.

Ще би було дуже добре, якби всім було очевидно наступне: живі воїни в одних спільних окопах і бліндажах ведуть бої та побут плече до плеча, тож це трішечки смішно, що загиблими вони мають певно покусатись, лиш би не в одній землі лежати, а в окремих секторах. Ну але та, то вже не моя компетенція.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.

Радомир Мокрик: «Жменька нас. Малесенька щопта…»

Незгодних було багато. Але сміливості, затятості, було лише в жменьки. Ця боротьба – шістдесятників і дисидентів, вона неминуче ставала причиною самотності. Не тому, що всі «будували комунізм». А тому, що люди, зазвичай, просто хочуть жити. Нормально спокійно. Не кожен здатен до геройського чину. Не кожен може бути Стусом.

Борис Антоненко-Давидович: "Любов до України підкаже вам ваші обов'язки"

40 років тому, 8 травня 1984 року, в Києві помер Борис Антоненко-Давидович (справжнє прізвище Давидов) — вояк Армії УНР, письменник, перекладач, член літературної організації Ланка-МАРС. У 19-річному віці Борис Давидов служив козаком в лавах Запорізького корпусу. В квітні 1918-го він брав участь у поході на Крим, та залишив дещо кумедний спогад, як його, зеленого, полковник Петро Болбочан призначив комендантом станції Мелітополь.