Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

 
ЕСКІЗ НВМК СЕРГІЯ ДЕРБІНА

Козацький хрест і плита. Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників. 

Я відразу був за хрест і за матеріал пісковик. Бо така є традиція з козацьких часів. Більша частина військових поховань з часів визвольних змагань за незалежність, які дійшли до наших часів або зафіксовані на світлинах, - це хрести. Рідше - плити, де хрест лишається ключовим візуальним елементом.

Поховання вояків УСС, УГА, Армії УНР, УПА, дивізії "Галичина", які можемо бачити в Україні та діаспорі - це здебільшого хрести. Поховання дисидентів, інших учасників руху опору, вояків УНСО, учасників АТО-ООС і вже цієї війни в абсолютній більшості - це хрести. Бо це не тільки і вже не стільки релігійний, скільки національний маркер.

Вояцькі нагороди від УСС і УНР і до часів Залужного і Сирського - це здебільшого хрести. І воїни-атеїсти, мусульмани, юдеї, язичники їх отримували і отримують. Бачив не раз це. Про відмови не чув, але якщо вони і були, то це одиничні випадки. Тому що це не про релігію, а про національну єдність, яка спирається на традиції. Чи мають рацію прихильники ідеї "тільки плити" - ні.

Розумію, про що вони, але не підтримую. Що важливіше - стрункість одноманітних кам"яних брил чи національний характер першого військового кладовища, де держава бере на себе обов"язок довічне утримання і вшанування воїнів. На мій погляд, це фальшиве протиставлення.

Бо суцільні ряди хрестів так само забезпечують відчуття військового строю. І рівність всіх героїв - від рекрута до генерала. Але ж хрести частина суспільства не приймає. Ок. Розумію. Але чому та частина суспільства не чує тих, кому гранично важливо - з релігійних чи національних міркувань - бути похованим під козацьким хрестом? Чому чути одних - це емпатія і норма, а чути інших - якось обійдуться. Тому і виник компроміс. І хрест, і плита. Бо таким є суспільство.

І ухвалення рішення на користь одного з варіантів - це завідомо очевидний скандал. Уявімо, що уряд каже - плита. То половина хейтерів відразу почали б розповідати, що це безлика плита є символом неповаги до нації козацького роду, визвольних традицій і так далі.

Чи візуальне сприйняття сусідства двох форм надгробків не ок? На мій погляд, це на ескізі виглядає гідно. Тому можу лише привітати всіх, хто чекає на створення НВМК. Місця, де буде вшановано учасників і переможців головної події національної та світової історії на пам"яті нашого покоління.

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.