Національному військовому кладовищу - бути!

Коли ми говоримо про наші цвинтарі, випливають образи або хаотичного цивільного зі штучними квітами та різноманітними кольорами граніту, або ж якщо говорити про військові, то це радянські здебільшого сектори поховань з великою кількістю зірок, серпів і молотів. Таке уявлення про "наше" здебільшого сформоване радянським окупаційним впливом. Але на щастя, ми маємо й інші приклади, зокрема козацькі цвинтарі та могили вояків УПА, такі приклади й дають упевненість, що ми рухаємось у правильному напрямку, напрямку збереження нашої національної ідентичності.

 
Ескіз НВМК Сергія Дербіна 

У п'ятницю, 28 червня 2024 року о 20:00, проєкт, над яким я працював протягом останнього року – Національне військове меморіальне кладовище, отримав позитивний експертний звіт, я щиро вітаю всіх, хто брав участь у цьому процесі!

Це є першою маленькою перемогою на цьому важкому, але важливому шляху.

Цей текст – початок діалогу, метою якого є висловлення моїх думок і позицій, які не завжди вдавалось висловити публічно на відкритих обговореннях, присвячених Національному військовому меморіальному кладовищу.

Це буде серія публікацій на різні теми, в яких я є експертом, як архітектор такі як: вибір ділянки, українська ідентичність на цвинтарі, матеріали, що використовуватися, актуальність чинних ДБН-ів, могила невідомого солдата, сектор тимчасово неідентифікованих воїнів, монументи на цвинтарі, інклюзивність та доступність, особливості генерального плану та інші теми.

Почну з того, що структурована меморіалізація призначена для збереження пам'яті про загиблих захисників та захисниць, надання моральної підтримки їхнім родинам і суспільству в цілому, а також сприяння збереженню історичної пам'яті для майбутніх поколінь. На мою думку, це і є головною метою проєкту Національне військове меморіальне кладовище, але, на жаль, війна триває і кожному з нас важко утриматися від емоцій, коли йдеться про пам'ять, тому я розумію наявне різномаїття думок на цю тему в мережі.

1 тема: Українська ідентичність на Національному військовому меморіальному кладовищі

Якщо коротко, головним символом на військовому кладовищі буде козацький хрест.

Козацький хрест, в цьому контексті не є релігійним символом, але є формою надмогильної споруди.

Чому?

Тому що це НАША (українська) традиція тяглістю мінімум 400 років. Це наш впізнаваний образ козацьких цвинтарів, який є унікальним й історичним. На цю тему неодноразово висловлювався Голова УІНП Антон Дробович, а також темі козацьких цвинтарів і хрестів присвячений проєкт Романа Маленкова "Україна Інкогніта".

Чому не прямокутна табличка, "як на Арлінгтоні"?

Другий тип типової надмогильної споруди, як раз і є у формі прямокутної таблички, й проєктом це було передбачено з самого початку.

Однак, я б хотів зупинитися на фразі "як на Арлінгтоні" і розглянути це більш детально. Можливо, ми, як держава і суспільство, залежимо від підтримки західних партнерів, зокрема у сфері військової допомоги, але щодо культурних цінностей, ми - самодостатня нація з власною культурою. Нам не потрібні чужі традиції, оскільки ми маємо свої, власні! Українські традиції формувались століттями, й виборювали право на існування, наперекір загарбницькій політиці сусідніх країн.

Голлівуд звісно ж популяризував привабливий вигляд американських військових кладовищ у фільмах, тому коли ми говоримо про наші цвинтарі, у нас випливають образи або хаотичного цивільного зі штучними квітами та різноманітними кольорами граніту, або ж якщо говорити про військові, то це радянські здебільшого сектори поховань з великою кількістю зірок, серпів і молотів і всілякого іншого неприємного нашому оку. Так що варто памʼятати, що таке уявлення про "наше" здебільшого сформоване радянським окупаційним впливом.

Але на щастя, ми маємо й інші приклади у цій сфері, зокрема це козацькі цвинтарі та могили вояків УПА, як раз такі приклади й дають упевненість, що ми рухаємось у правильному напрямку, напрямку збереження нашої національної ідентичності.

Ще додам, насправді наш проєкт меморіального кладовища багато в чому навіть виграє перед американськими військовими цвинтарями, як мінімум, тому що їх цвинтарі будувались понад 150 років тому, в нас же зараз є можливість використовувати більш технологічні рішення, й враховувати помилки й прорахунки попередніх поколінь будівничих.

Хоча, ДБН-и якими ми послуговуємось, не дуже цьому й сприяють (але це вже спойлер до наступного допису).

Невже це все, що є від української ідентичності на цвинтарі?

Форма надгробної споруди - козацький хрест є головним, але не єдиним символом української ідентичності.

Національна ідентичність визначається ще й в таких формах, як традиції, культура та релігія.

До прикладу, проєктом передбачено будівництво військового собору, задля збереження й продовження поховальних традицій відспівувань.

Також, Вахтанг Кіпіані розпочав важливу роботу для реалізації перепоховань національних героїв на території НВМК, бо вони боролись за те, що й ми зараз, за свободу нашої держави.

Тому, на мою думку, "розфарбовувати фасади у піксель", а я й таку пропозицію чую час від часу на відкритих обговореннях, присвячених цій темі, вважаю бутафорною, бо це не про фундаментальні рішення.

А як щодо відображення мілітарності?

Може все-таки тут буде доречним розфарбовування фасадів у піксель?

Архітектура це більше ніж просто колір фасаду, тут варто говорити й аналізувати генеральний план в цілому, про це я обовʼязково напишу в одному з наступних дописів.

Мораль чи висновок

Ми, як країна яка проходить складні історичні випробування, яка продовжує стояти й відбивати навалу ворога, на жаль, вже маємо унікальний болючий досвід, який варто трансформувати у нові життєствердні сенси, зокрема в меморіалізації, задля гідного вшанування памʼяті тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

Зважаючи на те, що ця війна є не першою українською трагедією в нашій історії, тому нас чекає нелегкий, але цікавий шлях у вибудовуванні спільної політики памʼяті, що також позитивно змінить ставлення до України на міжнародному рівні, адже зараз в нас є шанс стати державою-прикладом у сфері меморіалізації.

Борис Ґудзяк: Владика Борис Ґудзяк про те, як професор Рудницький врятував його студентську репутацію

Професор Леонід Рудницький відійшов у вічність 8 грудня на 89 році життя.

Юрій Юзич: Перший єврей, який загинув за Україну

Давно мене зацікавила світлина із одного видання про УГА з підписом: «Українські Січові Стрільці ховають свого побратима по зброї, жида, Ю. Литвака». Хто цей стрілець-доброволець, а також коли і де його похоронили досі було загадкою. Припускав, що це сталось десь у 1919 році, коли 1-ша бригада УСС воювала в складі УГА.

Олександр Алфьоров: Звернення українських істориків, які проходять службу в ЗСУ

Звернення українських учених, які сьогодні проходять службу у Збройних Силах України, до Міжнародного комітету славістів.

Микола Княжицький: Нічого особистого, це лише політика

Українські медіа знову збурило повідомлення з Польщі. На цей раз про внесення до парламенту законопроєкту, згідно з яким каратиметься "пропагування ідеології" ОУН-б та Української Повстанської Армії. Бо саме реалізація цієї ідеології призвела до "геноциду поляків на Волині та суміжних територіях в 1943-1945 роках".