Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.

 
Кадри з документального фільму

Короткометражка містить багато тіл загиблих, які мені дуже нагадують подібні кадри жертв чекістів у 1941 році у Львові та інших містах заходу України. І в 2022 році у Бучі та Ізюмі.

У кадр попали також тодішні вулиці української столиці, знищені опісля тими ж чекістами, зокрема старий Хрещатик, вулиця Інститутська. Зазначені і показані конкретні адреси - будинки, які московити використовували під свої катівні.

 
Кадри з документального фільму

Фільм пропагандистський (точніше два - друга половина про Харків), знятий денікінцями - звісно ж, без жодної згадки про українське військо, яке в серпні 1919 року першим зайшло в Київ.

Командування обʼєднаною українською армією - УНР та УГА - забороняло вступати в бій із потенційним, як тоді важалось протибільшовицьким союзником. Українці хотіли разом із "добровольчєскою армією" (тодішніми союзниками Антанти, яка їх озброювала і всебічно підтримувала) боротись проти червоних московитів...

Але білі чи червоні - однаково московити. Як казав Бандера - "з москалями немає спільної мови". Поки українці чекали на переговори, білі брали в полон українські підрозділи в Києві. Ті ж денікінці і тоді ж, коли знімався цей фільм, "уславились" аналогічними масовими стратами.

 
Кадри з документального фільму

Особисто був на могилі євреїв у Боярці, яких вони вбили в серпні того ж 1919 року. На відміну від червоних, навіть не ховались - Левко Чикаленко (син Євгена) описав у своїх спогадах, як денікінці вішали євреїв прямо на ліхтарних стовпах на вокзалі і Боярці. Українців білі і червоні вбивали одинаково, з ненавистю.

Було б добре переробити цей фільм з українськими тезами, вилучивши денікінську пропаганду. Зокрема в кадрі є той самий прапор, який Чорні запорожці скинули із будинку Київської мерії.

 
Кадри з документального фільму

Максим Яковлєв: 100 років курорту Bad Burnas: як Лебедівка стала " чорноморською Рив'єрою"

Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – нині ми знаємо його під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани".

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».