Харківський Жуков. У Зеленського – правова колізія. УІНП – колізії немає

Президент України Володимир Зеленський, вустами новопризначеної прес-секретарки Юлії Мендель, закликає владу Харкова з'ясувати правову колізію у питанні Жукова, провести громадські обговорення і прийняти найбільш прийнятне рішення для всіх сторін.

Про це повідомляє видання MediaPort.

 

«Давайте ще прокоментуємо ситуацію, яка сталася у Харкові. Це ситуація, яка викликала дуже великий резонанс. Це приклад недосконалої і непродуманої гуманітарної політики, яка продовжувалася останні кілька років. Власне, вона показує те, що має бути розроблений новий механізм для того, щоб встановити діалог влади і суспільства.

Що мається на увазі? Закон про декомунізацію передбачає, що мають бути знесені пам'ятники радянським діячам, але водночас там є пункти "д" і "є" ч. 4 ст. 1 цього закону, які кажуть про те, що якщо ці радянські діячі були задіяні у протистоянні нацистській окупації, то вони є винятками. І це стосується не лише пам'ятника Жукову, а також і провулку (проспекту — ред.) Жукова, який існує (зараз існує пр. Григоренко — ред.).

Володимир Зеленський закликає владу Харкова з'ясувати цю правову колізію, оскільки тут мають тривати чіткі обговорення з громадськістю, повинно бути прийнятне рішення, яке буде якнайбільш прийнятним для будь-якої зі сторін.

Ми всі чули, що Російська Федерація уже почала коментувати цю ситуацію зі знесенням пам'ятника. Володимир Зеленський хоче підкреслити, що це знову вкотре показ того, що Російська Федерація втручається у внутрішні справи суверенної держави і закликає цього більше не робити», — сказала Мендель.

На уточнення, чи правильним було знесення пам'ятника, речниця відповіла:

«У мене немає особистої думки. Я вам сказала, що є закон України і що там існує правова колізіція. Вона має вирішуватися винятково територіальною громадою. Зараз мер Харкова має на себе взяти відповідальність як головний арбітр в цій ситуації, а не ставати на чийсь один бік».

У свою чергу, Український інститут національної пам’яті нагадує, що згідно Закону України про декомунізаціюпам’ятник Жукову повинен бути демонтований. Окрім того, згідно Закону України про присвоєння імен  в тому числі і топонімам, сьогодні немає правових підстав присвоїти ім’я Жукова будь-якому топоніму.

Відсутність юридичної колізії з демонтажем прояснює юрист УІНП Сергій Рябенко:

“Тут немає ніякої колізії. Згадані речницею президента винятки не можна застосувати до даної ситуації. Згідно Закону про декомунізацію (пп. “ґ” п. 4 ч. 1 ст. 1) символікою комуністичного режиму є в тому числі пам’ятники особам, які обіймали керівні посади.

Жуков був першим заступником наркома оборони СРСР у 1942-44 роках та міністром оборони СРСР у 1955-57 роках, а отже обіймав керівні посади у вищих органах влади СРСР. Тому його пам’ятник є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

Закон (п.6 ст. 7) вимагає демонтувати такі об’єкти. А виняток щодо діячів науки і культури, очевидно, до Жукова не має ніякого стосунку”.

Щодо ініціативи назвати іменем Жукова проспект генерала Григоренка у Харкові, Сергій Рябенко пояснив:

“Механізму “повернути” назву Жукова немає. Назвати наново — заборонено законом. Ця ініціатива суперечить частині шостій статті 3 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій”. Винятки цієї частини не стосуються об’єктів топоніміки”.

Нагадуємо, що в травні Український інститут національної пам'яті вже звертався до очільника міста Харкова із заявою стосовно відсутності можливості перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.