Харківський Жуков. У Зеленського – правова колізія. УІНП – колізії немає

Президент України Володимир Зеленський, вустами новопризначеної прес-секретарки Юлії Мендель, закликає владу Харкова з'ясувати правову колізію у питанні Жукова, провести громадські обговорення і прийняти найбільш прийнятне рішення для всіх сторін.

Про це повідомляє видання MediaPort.

 

«Давайте ще прокоментуємо ситуацію, яка сталася у Харкові. Це ситуація, яка викликала дуже великий резонанс. Це приклад недосконалої і непродуманої гуманітарної політики, яка продовжувалася останні кілька років. Власне, вона показує те, що має бути розроблений новий механізм для того, щоб встановити діалог влади і суспільства.

Що мається на увазі? Закон про декомунізацію передбачає, що мають бути знесені пам'ятники радянським діячам, але водночас там є пункти "д" і "є" ч. 4 ст. 1 цього закону, які кажуть про те, що якщо ці радянські діячі були задіяні у протистоянні нацистській окупації, то вони є винятками. І це стосується не лише пам'ятника Жукову, а також і провулку (проспекту — ред.) Жукова, який існує (зараз існує пр. Григоренко — ред.).

Володимир Зеленський закликає владу Харкова з'ясувати цю правову колізію, оскільки тут мають тривати чіткі обговорення з громадськістю, повинно бути прийнятне рішення, яке буде якнайбільш прийнятним для будь-якої зі сторін.

Ми всі чули, що Російська Федерація уже почала коментувати цю ситуацію зі знесенням пам'ятника. Володимир Зеленський хоче підкреслити, що це знову вкотре показ того, що Російська Федерація втручається у внутрішні справи суверенної держави і закликає цього більше не робити», — сказала Мендель.

На уточнення, чи правильним було знесення пам'ятника, речниця відповіла:

«У мене немає особистої думки. Я вам сказала, що є закон України і що там існує правова колізіція. Вона має вирішуватися винятково територіальною громадою. Зараз мер Харкова має на себе взяти відповідальність як головний арбітр в цій ситуації, а не ставати на чийсь один бік».

У свою чергу, Український інститут національної пам’яті нагадує, що згідно Закону України про декомунізаціюпам’ятник Жукову повинен бути демонтований. Окрім того, згідно Закону України про присвоєння імен  в тому числі і топонімам, сьогодні немає правових підстав присвоїти ім’я Жукова будь-якому топоніму.

Відсутність юридичної колізії з демонтажем прояснює юрист УІНП Сергій Рябенко:

“Тут немає ніякої колізії. Згадані речницею президента винятки не можна застосувати до даної ситуації. Згідно Закону про декомунізацію (пп. “ґ” п. 4 ч. 1 ст. 1) символікою комуністичного режиму є в тому числі пам’ятники особам, які обіймали керівні посади.

Жуков був першим заступником наркома оборони СРСР у 1942-44 роках та міністром оборони СРСР у 1955-57 роках, а отже обіймав керівні посади у вищих органах влади СРСР. Тому його пам’ятник є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

Закон (п.6 ст. 7) вимагає демонтувати такі об’єкти. А виняток щодо діячів науки і культури, очевидно, до Жукова не має ніякого стосунку”.

Щодо ініціативи назвати іменем Жукова проспект генерала Григоренка у Харкові, Сергій Рябенко пояснив:

“Механізму “повернути” назву Жукова немає. Назвати наново — заборонено законом. Ця ініціатива суперечить частині шостій статті 3 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій”. Винятки цієї частини не стосуються об’єктів топоніміки”.

Нагадуємо, що в травні Український інститут національної пам'яті вже звертався до очільника міста Харкова із заявою стосовно відсутності можливості перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"