Харківський Жуков. У Зеленського – правова колізія. УІНП – колізії немає

Президент України Володимир Зеленський, вустами новопризначеної прес-секретарки Юлії Мендель, закликає владу Харкова з'ясувати правову колізію у питанні Жукова, провести громадські обговорення і прийняти найбільш прийнятне рішення для всіх сторін.

Про це повідомляє видання MediaPort.

 

«Давайте ще прокоментуємо ситуацію, яка сталася у Харкові. Це ситуація, яка викликала дуже великий резонанс. Це приклад недосконалої і непродуманої гуманітарної політики, яка продовжувалася останні кілька років. Власне, вона показує те, що має бути розроблений новий механізм для того, щоб встановити діалог влади і суспільства.

Що мається на увазі? Закон про декомунізацію передбачає, що мають бути знесені пам'ятники радянським діячам, але водночас там є пункти "д" і "є" ч. 4 ст. 1 цього закону, які кажуть про те, що якщо ці радянські діячі були задіяні у протистоянні нацистській окупації, то вони є винятками. І це стосується не лише пам'ятника Жукову, а також і провулку (проспекту — ред.) Жукова, який існує (зараз існує пр. Григоренко — ред.).

Володимир Зеленський закликає владу Харкова з'ясувати цю правову колізію, оскільки тут мають тривати чіткі обговорення з громадськістю, повинно бути прийнятне рішення, яке буде якнайбільш прийнятним для будь-якої зі сторін.

Ми всі чули, що Російська Федерація уже почала коментувати цю ситуацію зі знесенням пам'ятника. Володимир Зеленський хоче підкреслити, що це знову вкотре показ того, що Російська Федерація втручається у внутрішні справи суверенної держави і закликає цього більше не робити», — сказала Мендель.

На уточнення, чи правильним було знесення пам'ятника, речниця відповіла:

«У мене немає особистої думки. Я вам сказала, що є закон України і що там існує правова колізіція. Вона має вирішуватися винятково територіальною громадою. Зараз мер Харкова має на себе взяти відповідальність як головний арбітр в цій ситуації, а не ставати на чийсь один бік».

У свою чергу, Український інститут національної пам’яті нагадує, що згідно Закону України про декомунізаціюпам’ятник Жукову повинен бути демонтований. Окрім того, згідно Закону України про присвоєння імен  в тому числі і топонімам, сьогодні немає правових підстав присвоїти ім’я Жукова будь-якому топоніму.

Відсутність юридичної колізії з демонтажем прояснює юрист УІНП Сергій Рябенко:

“Тут немає ніякої колізії. Згадані речницею президента винятки не можна застосувати до даної ситуації. Згідно Закону про декомунізацію (пп. “ґ” п. 4 ч. 1 ст. 1) символікою комуністичного режиму є в тому числі пам’ятники особам, які обіймали керівні посади.

Жуков був першим заступником наркома оборони СРСР у 1942-44 роках та міністром оборони СРСР у 1955-57 роках, а отже обіймав керівні посади у вищих органах влади СРСР. Тому його пам’ятник є символікою комуністичного тоталітарного режиму.

Закон (п.6 ст. 7) вимагає демонтувати такі об’єкти. А виняток щодо діячів науки і культури, очевидно, до Жукова не має ніякого стосунку”.

Щодо ініціативи назвати іменем Жукова проспект генерала Григоренка у Харкові, Сергій Рябенко пояснив:

“Механізму “повернути” назву Жукова немає. Назвати наново — заборонено законом. Ця ініціатива суперечить частині шостій статті 3 Закону України "Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій”. Винятки цієї частини не стосуються об’єктів топоніміки”.

Нагадуємо, що в травні Український інститут національної пам'яті вже звертався до очільника міста Харкова із заявою стосовно відсутності можливості перейменування проспекту Петра Григоренка у м. Харкові на честь радянського маршала Георгія Жукова.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.