Усе життя у боротьбі за Україну. Пам'яті Миколи Карпюка
19 вересня на фронті загинув колишній політв'язень Кремля, громадський і політичний діяч, співзасновник УНА-УНСО Микола Карпюк.
Микола Карпюк загинув. В бою, на Запорізькому напрямку, від ворожого дрона.
Коли не стає людини, яку знав багато років, завжди якось не по собі. Навіть коли війна, і гине дуже багато тих, кого знав. Я зву це відчуття "Снаряди лягають все ближче".
Я до війни Миколу дуже близько знала. В середині двохтисячних бачила щодня, в унсовському офісі. Він був тоді заступником голови УНА-УНСО, а головою був старий Юрій Шухевич, земля йому пухом. З Миколою працювати нелегко було, ой, як нелегко. До армійського досвіду це був, певно, найважчий мій "шеф". Було, і до сліз мене доводив. Але він завжди був абсолютно щирим. Ідейним був на 100%. Не з тих, хто зробили ідею засобом для існування. Я свідомо вжила слово "існування", а не "заробіток", бо це було саме "існування", щоденне виживання, бо ж фінансування організації було мізерним, епізодичним.
Ми були диваками, маргіналами, які стверджували, що не за горами війна з Росією, і готувалися до неї. Ніхто нас не розглядав всерйоз, окрім росіянських ЗМІ. Що б ми без тих ворогів робили, як би зберегли самооцінку? А Микола, здається, взагалі не переймався нашим незавидним тоді становищем. Він такий був невисокий, некрупний, завжди в русі, завжди жмут енергії. Коли починав говорити про те, у що вірив, то в нього очі палали.
Його абсолютна щирість мала зворотній бік медалі: довірливий був, часто захоплювався людьми, якими не варто було захоплюватись. Він і в полон так потрапив: повірив провокаторам, що нібито на російське керівництво можливо вплинути, щоб вони не проводили референдум в Криму.
Пережив кілька років російського полону, катування, знущання, а російські агенти в Україні в цей час займалися своєю звичною справою - сіяли розбрат у наш родючий на це ганебне діло грунт. Вони розповідали, нібито це Дмитро Ярош наказав йому їхати до Росії, щоб позбутися опонента, який нібито не хотів об'єднання націоналістичних структур в одне ціле - хоча ми всі, ближнє коло, знали, що саме Карпюк був ініціатором цього об'єднання, саме на його енергії і дипломатичних вміннях воно зрештою й відбулося (щоправда, ненадовго).
Я, як могла, в межах свого інфополя стримувала ці потоки чорнухи, казала, що це неправда, переконувала: "Давайте дочекаємось Миколу вдома. Він розповість, як усе було, брехати не буде, характер не той". Дочекалися, повернувся з полону, розповів. І всі швидко про все забули, а скільки ж бруду було вилито, скільки нервів зіпсовано, скільки людей посварено...
Ми з Миколою познайомились, здається, у 2004 році, щойно він вийшов із в'язниці, де сидів за участь в акції "Україна без Кучми". Його близький побратим розповідав мені, як він туди потрапив: був спочатку на підписці про невиїзд, а "лівоохоронці" навмисно при ньому грубо образили його дружину. Микола зрозумів, що це провокація, щоб його закрити, але все одно поліз захищати, бо як чоловік не міг вчинити інакше. І сів.
У Миколи є дружина Олена і син Тарас. Олена молодша за Миколу, вона була його багаторічною відданою соратницею ще з кучмівських часів, переживала арешти, переслідування - така класична подруга революціонера. Тарасові зараз має бути 20+ років. А я пам'ятаю, як він народився, як пишався Микола своїм порівняно пізнім первістком, як розповідав якісь неймовірні історії, що вже вміє робити ця дитина буквально в місяць, як ми по-доброму посміювалися з нього, а він сердився... Мої щирі співчуття нині найріднішим людям Миколи...
Після повернення Карпюка з полону ми бачились двічі чи тричі. Він пішов воювати - ніхто й не сумнівався, що піде. На той момент, як і більшість старих унсовців, уже мав бойовий досвід - у 1993 році воював у Грузії, був командиром другої ротації унсовського підрозділу "Арго", дістав там важке поранення. Але навіть для мене було несподіванкою, що Микола пробив собі дозвіл лишитися у війську на бойовій посаді після досягнення 60-річного віку!
На момент загибелі йому було 62. Може, хтось, хто зараз живе своє "краще життя", дізнається історію Миколи Карпюка і йому бодай на хвилинку стане соромно. Хоча це наївно, таким соромно не буває.
Вічна пам'ять Миколі Карпюку, чоловікові, який все життя провів у боротьбі за Україну.
